Політичні хами як типаж психоаналітики

Німецький психоаналітик Альфред Адлер був першим, хто дослідив і докладно описав комплекс меншовартості, що сприяє коменсаторній тендеції сверхвартості та переваги.
 
Якщо зустріти людину з таким комплексом десь у повсякденному житті, то, зрозуміло, прагнеш обійти її боком, боком, а після чкурнути геть та перехреститися. Це аксіома.
 
Уявіть лише собі, що прямує до Вас таке і всім розказує, що Ви є негідником, нахабою, бездарою, кровожером, боягузом, падлюкою, мерзотником, пустим місцем, лідером (на букву "п") бандитів, яких Ви розташували повсюди і хочете з їх допомогою захопити в сусідів все їх майно... Що Ви підробили собі всі документи, і є підлим фальсіфікатором, крадієм, пройдисвітом... І так далі, так далі, так далі...
 
Ну і стерво, скажете Ви і прикладете всіх сил, щоб більше ніколи не бачити цю особу, яка, ймовірно, просто не сповна розумом.
 
Інша справа - політика. У неї такі трохи альтернативні люди можуть досить вдачно реалізувати себе і залишити по собі ще той слід. Ось взяти хоч би Адольфа Алоїзовича.
 
Типовий хам і хуліган, який теж постійно бубонив, що він - то Німеччина, а інші - то продажне м'ясо для олігархів та плутократів... Що він єдина чесна людина в окрузі на тлі просто безмежної, надмірної, неймовірної продажності...
 
Чим потворніше брехня, вважав він, тим більше їй довіряють... Й тому міг годинами молоти повітря своїм язиком, малюючи політичних ворогів найвищою загрозою людству і Німеччині.
 
Його головною метою було створіння у слухачів враження що лише він єдиний розуміє, що треба робити, куди йти, кого бити, кого милувати.
 
Люмпени на нього велися, як сазани на макуху...
 
Коротше, непогано людина погуляла, мило так собі розважилася...
 
І могла, звісно, сказати: "Я, на жаль, вже втомилася від цієї політики, від цих зрад, від цих принижень, від усіх дискредитацій і бруду, просто, як нормальна людина, втомилася". А чи нормальна, якщо не помічає, що джерело того бруду у ній самій, і тільки у ній?
 
Хоч і починалося все з елементарного перенесення звичайного побутового хамства у політичну площину, у публічний дискурс, але раніш за цим вже була душевна хвороба: комплекс меншовартості.
 
"Відчуття меншовартості є у кожної людини. Це не є психічним розладом, але, навпаки, стимулює нормальне прагнення і здоровий розвиток людини. Патологічним це почуття стає тільки тоді, коли у людині перемагає відчуття неадекватності, і це починає гальмувати її корисну активність, робить її депресивною і нездатною до розвитку. У такій ситуації комплекс меншовартості може стати одним з методів уникнути вирішення своїх труднощів. Людина з комплексом меншовартості прикидається кращою, ніж є насправді, і цей фальшивий успіх компенсує відчуття меншовартості, яке є по суті нестерпним відчуттям. У нормальної людини немає ані тіні комплексу меншовартості. Звісно, така людина прагне переважати інших у тому сенсі, що всім нам притаманні амбіції і бажання досягти успіху, допоки це прагнення не призводить до хибних оцінок, які складають основу душевних розладів". - А. Адлер "Комплекс меншовартості і комплекс переваги"
 
Загальновідомими рисами комплексу меншовартості є прагнення "маленької людини" максимально скористатися владою (або її видимістю), яка силою обставин опинилася в руках такої людини, і таким чином самоствердитися.  Така "жаба" може проявляти себе у створенні штучних бюрократичних перешкод, спробах принизити людину, чіплянні до дрібниць і наданні непритаманної ваги таким дрібницям.  О леле... Бачили... Знаємо...