Доля

Політичні жести мають свій власний смисл, за яким стоять наміри і надії, обрії життя і буття, стоїть Доля.
 
Треба вміти читати ці таємничі її знаки.
 
Людина з квітами у руці йде повздовж тихих могил і пам'ятників, дивиться на них, зітхає, хреститься і прямує далі і далі.
 
Вона після розкаже всьому світу і цілому місту, всій Україні, що вона думає про тих нещасних, чиї поховання викликали в неї почуття скорботи і суму. Вона закличе людство до того, щоб воно вже ніколи не допустило повторення того блюзнірства, яке справедливо обурило цю людину. Але поки вона йде не зупиняючись, йде і йде, і йде.
 
Ця людина, жінка у білій норковій шубці добре знає свою мету - це пам'ятник Героям-Визволителям, радянським воїнам, що віддали своє життя у боротьбі з загарбниками і поліцаями.
 
Досягнувши цього скорбного і урочистого місця жінка віддає йому всі почесті і ушанування, які мусить віддати тут прем'єр і майбутній президент України.
 
Сльози в очах деяких з її почту свідчать, що потрібний ефект вийшов досить вдалим.
 
Юлія Володимирівна вірна пам'яті СРСР, який є стовпом сучасної української політичної еліти.
 
Юлія Володимирівна вірна Росії, яка приховуючи свою неабияку зацікавленість слідкує не стільки за словами, скільки за жестами
прем'єрки.
 
Юлія Володимирівна вірна Європі, Заходу, Сходу, Півночі і Півдню.
 
Вона вірна і лояльна всім потужним діючим силам, від яких залежить Доля.
 
Її Доля, доля Юлії Володимирівни Тимошенко.
 
Вона дуже хоче стати президентом.    
 
То оберіть вже її - всі ж "за". Тільки мертві бандерівці по схронах проти. Але хіба ж варто зважати на цю дрібницю?
 
Ви, що, не знаючи мети,
Спиняли стомленi здорового,
Лежiть собi — до неба йти
Ще довго.
 
 
I ви, що до небес мости
Своєю окропили кров'ю,
Простiть ви нам. Iдемо. Йти
Ще довго.
 
 
I пiють пiвнi на путi,
I кличуть вiковiчним зовом.
Забули все.
Iдемо. Йти
Ще довго.
 
М.Йогансен.
 
27 жовтня 1937 року Йогансена було розстріляно у Києві.
 


 
Кульмінаційний мент Всеукраїнського вічa: присяга на вірність СРСР і Росії