Від «фетишистів» до «препараторів»: анатомія українського електорату

Майже 40 кандидатів в Президенти, віртуальні бійки їхніх прихильників в інтернеті, що доходять до вищого градусу ненависті, відра бруду і брехні… І над всім цим якесь загальне відчуття непевності і песимізму. Це електоральне поле України зразка 2019 року. На перший погляд – повний хаос. Тим не менш, можна все ж окреслити основні тенденції і означити, так би мовити, основні таксони, розряди в цій начебто невизначеній масі. А це, в свою чергу, думаю, допоможе зорієнтуватись в сучасному українському електоральному ландшафті і окреслити найбільш оптимальний шлях виходу на «пряму дорогу».
 
На початку відмічу, що в число електорату не буду включати агентів окупанта і ідейних (відкритих чи прихованих) ворогів України, замотивованих на шкоду нашій державі. Хоча люди з деяких нижче описаних категорій в принципі можуть неусвідомлено бути використані ворогом для своїх цілей.
 
Розглядаючи українських виборців в найбільш широкому діапазоні – від тих, хто бездумно вірить кожному слову Незрівнянного/-нної, і закінчуючи тими, хто взагалі ні в кого і ні в що не вірить, можна грубо окреслити дві категорії винесені в заголовок: 1) «фетишисти» і 2) «препаратори». В кожній з цих двох категорій, у свою чергу, можна побачити кілька перехідних градацій:
 
1) «Фетишисти» - це люди, що «вибирають серцем», тобто емоційно, імпульсивно, не аналізуючи або дуже поверхнево аналізуючи кандидатів. Превалювання емоцій та іраціональних мотивів над логікою - це те, що об'єднує всіх виборців цієї категорії. Але ступінь цього превалювання залежить від рівня інтелекту, освіченості та здатності людини абстрагуватись від особистісних мотивів в пошуку істини. В результаті маємо градацію типів так званих фетишистів:
 
а) «Ідолопоклонники», які прилюдно і бездумно обожнюють свого кумира, нечутливі до фактів, сприймають будь-яку критику кумира як особисту образу і кидаються на всіх, хто сміє щось «не так» сказати про нього;
 
б) «Імітатори». Ці намагаються раціонально обгрунтувати своє «право на любов», хоча насправді єдина ціль «обгрунтовування» - нейтралізувати аргументи критиків, не гребуючи навіть найфантастичнішими виправданнями будь-якої поведінки ідола;
 
в) «Незациклені». Перехідний тип, люди, які можуть погоджуватись з деякими аргументами опонента, хоча найчастіше не змінюють своєї точки зору в цілому, і їхній фінальний висновок майже завжди закінчується мантрою «звісно, він не безгрішний, але хто, окрім нього?! Рівного йому в українській політиці поки що не бачу, тож на сьогодні це найкращий вибір» (щось знайоме: «конечно, он не идеален, но кто же, кто, если не он?! Не видать альтернативы, а потому - это пока лучший выбор»! І де це я міг чути?). Але декого з них раціональні аргументи здатні переконати, ці люди в принципі здатні визнавати помилки і коригувати свої погляди фактами.
 
Мислення фетишистів великою мірою апокаліптичне: вони вважають, що якщо при владі буде не їхній кандидат, а конкурент, Україну чекає повний крах і щезання з карти світу.
 
2) «Препаратори» - це ті, хто анатомує кандидатів холодним ланцетом логіки, максимально абстрагуючись від емоцій. Превалювання холодної логіки і скепсис - характерна ознака представників цієї категорії. Як правило, вони не виділяють жодного з кандидатів, до кожного з них маючи претензії. Їх теж можна поділити на кілька градацій - в залежності від ступеню замотивованості долею країни і небайдужості до її майбутнього:
 
а) «Патологоанатоми», для яких політичне життя країни і вибори зокрема - лише привід для академічного дослідження, нарцистичне замилування своєю інтелектуальністю для них важливіше за майбутнє «об'єкту дослідження», вони не переймаються долею країни і не ідентифікують себе з нею;
 
б) «Скептики» не байдужі до долі країни в своєму аналізі політичної ситуації в суспільстві. Але будучи відстороненими перфекціоністами, шукачами ідеального, вони концентруються в основному на негативних аспектах і повсякчас з розчаруванням констатують, що не бачать сприятливих перспектив і мало вірять у майбутнє цієї землі. В результаті ховаються від «некрасивої» реальності у печеру свого інтелекту. У своїх політичних поглядах близькі до точки зору «всі вони однакові».
 
в) «Замотивовані аналітики» - це ті, хто серйозно переймається долею країни і спрямовує свої аналітичні здібності не на виправдання своєї відстороненості від політики («не хочу бруднитися і брати участь у цьому цирку»), а на пошук виходу для країни. Вони концентруються не на тих чи інших персоналіях, які, мовляв, врятують чи занапастять країну, а на самій країні, на тактичних ходах, які врятують її в час війни і сприятимуть її розвитку. Політичні фігури при цьому розглядаються радше як інструменти, які допоможуть досягненню цієї мети. Мотивацію людей з цієї категорії можна було б назвати не порохоботською, юлькоботською і т.п., а «україноботською» чи просто проукраїнською. На відміну від ботів конкретного кандидата, «українобот» не отримує грошей чи якихось преференцій за своє «ботство».
 
Як це часто буває, крайнощі сходяться: поведінка як яскраво виражених «фетишистів» так і крайніх «препараторів» однаково згубна для країни: перші в своїх крайніх проявах ведуть себе як бездумне, зомбоване стадо, пластичне для впливу хитрого маніпулятора, другі - як відсторонені «дослідники трупу», байдужі до країни, що вручають власну відповідальність за її долю випадковості або іншим людям («я спостерігач над сутичкою, від мене однак нічого не залежить»). З таких виходять противсіхи і майбутні емігранти.
 
Ця категоризація досить умовна: «чистих» типів не буває, і погляди реальної конкретної людини можуть містити ознаки декількох категорій.
 
Між «фетишистами» і «препараторами» знаходиться значна кількість аморфного електорату – «пофігістів» і тих, хто ще не визначився у своїх поглядах (включно з тими, хто в принципі не здатен визначитись самостійно і якщо й буде голосувати, то, швидше за все, непередбачувано). Саме цей електорат володіє «золотою картою» і здатен кардинально вплинути на результати виборів…