Таємничий острів ххх.

Дощ. Тобто не прямо от таки дощ, а така не виразна мжичка, неначе небо без крапель сильно пітніє.
Туман. Неба, сонця не видно. Ні дна ні покришки. Зрозуміло тільки де верх, де низ.
І то не видно, а саме зрозуміло.  Палуба під ногами хитаєцця як дешева хвойда за восьмий
айфон, не тільки в гору - в низ, а ще й в боки.  Шум хвиль стояв монотонним гулом.
Зловісна тиша порушувала спокій. Бо нема нічого доброго в тому щоб збитись з курсу
в туман з непрацюючими приладами. Хмурий капітан роздратовано сопів.
- Я щось бачив... Там. Тихо прошепотів стерновий.
- Якийсь рух. Людина за бортом! Там! Він! Щось в руках! Тримає!
Капітан не виймаючи руки з кишень ворухнув люлькою і його хиже лице повернулось
зі здивуванням на таку не стриману поведінку стернового. З під насуплених брів очі його,
поблискували люттю.  Старпом двома рішучими кроками вийшов з глибини містка і мовчки втупився
в бінокль, прочісуючи своєю енергійною інтуіцією забортну вату.
-Бл@дь!  Тихо  собі під носа щось пригадав старпом. І напружуючи зір готувався в цьому білому
мареві побачити діда мороза.
-Земля! Земля на горизонті! Я бачу людину! він щось тримає! В руках! На палці! Це знак!
Волав далі молодий моряк.  А палуба вже двигтіла від синхронного тупоту черевиків
всіх вільних від вахти матросів, що неслись на палубу.
Зла пика капітана, що і в добрі часи не передвіща нічого хорошого, ще більше перекосилася
від люті. Знаючи його несамовиту вдачу, команда трималась на віддалі. Запанувала гнітюча мовчанка.
-Берег, скелі, 9 кабельтов, чоловік, в руках на шесті тримає плакат, напис SOS. Чітко доповів старпом.
І тут проступила вся людоїдська суть капітана. Його хиже лице налилось кров'ю, із рота пішла піна,
кутики рота різко опустились в низ,тонко примружені очі повилазили із орбіт, а люлька злобно
зашкварчала.  В команди підігнулись тремтячі коліна. Юнга сів на палубу. Прямо в калюжу. І боцман
хазяйновито потяг його в кубрик.
Команда трохи розгубилася. Вони ще ніколи не бачили свого капітана таким лютим. Навіть коли біля узбережжя
Сомалі на палубу дерлись якісь голодранці з автоматами - капітан мовчки скидав їх носаком по зубах в море і
плював в слід.
Зхилена на бік голова капітана по зміїному тихо прошипіла - " 8 румбів на правий борт! Самий повний в перед!"
Але від страху всім було не сила виконать наказ. Навіть злобний амбал Валєра, гроза трьох океанів - вкляк .
  І тут корабель здалось ожив. І сам з переляку повільно повернув і додав ходу.
Безшабашні матроси, гроза морів і портових таверн перелякано тремтіли зачаровані такою несподіванною появою
землі, де її не мало б бути, і панічним, забобонним страхом свого капітана.
Ніхто не ворушився.  Лише коли відстань достатньо збільшилась і страх перед невідомою небезпекою трохи відступив,
команда і капітан  наважились зустрітися поглядами. В обличчях команди читалось не розуміння, захоплення і страх.
- Це не SOS це 404.  
Поглядом відповів капітан. І за цими словами, вся команда сіла на палубу. (прямо в калюжу). А дехто навіть ліг.
  Страшне, таємниче, міфічне місце. Куди не ходять кораблі, не літають літаки не їздять поїзди.
Про яке всі чули але якого ніхто не бачив. І по правді не вірив в існування. Звідки по слухах вилазили тільки
чорні чи зелені орки в свої набіги. А керує ними Гоблін, під владою Чорного Владики.
А судно хиталось і теліпалось мов в одному й томуж шматку вати, і тільки по відступаючому і відступаючому
страху було зрозуміло що судно рухаєцця все віддаляючись від небезпеки. І в напруженій мовчанці
здавалось можна розчути як крекчуть на роботі проститутки в портових борделях вільного міста Стамбул.
на протилежному березі
 
Чорного
 
Моря.