Меч, м’яч і муки вибору.

Меч чи м’яч? Рух чи дух? Борець чи творець? Виходячи з різноманіття слоганів та списку Великих українців можемо припустити, що кожен з них був ще й на дуду грець. Розвиваючи благородну ідею про визначення найвеличнішого українця до логічного абсурду, припускаємо, що порівнювати Богдана Хмельницького і Валерія Лобановського можна тоді, коли вони є повністю взаємозамінні. У такому випадку пропонуємо вам визначити Великого, коли б він займався не своєю справою.
 
Отже, якщо б:
 
Богдан Хмельницький був тренером Київського Динамо і збірної України.
 
По периметру футбольного поля були б забиті палі на яких повільною смертю конали б: Шацьких, Гусєв, Гіоане. У роздягальні шомполами на смерть засікли б Сабо. Шовковському викололи очі (а навіщо вони йому?), а всім форвардам повідрубували руки (на всяк випадок). Шевченка вернули б з Британії разом з золотом Полуботка і касою Абрамовича.
Тренер обов’язково уклав би союз з «Фенербахче» або «Галатасараєм» і випускав би на поле для допомоги своїм гравцям також і турків з засади за чужими воротами.
Хмельницький об’єднав би чемпіонати Росії і Украіни. Потім передумав і просив би об’єднати чемпіонат зі Шведським чи Турецьким.
Зважаючи на результат матчу, тактика Хмельницького-тренера була б наступною: у випадку, якщо команда програє, Хмельницький просив би тайм-аут і домовлявся про нічию. Чому не можна? У футболі так не можна? У футболі Хмельницького можна все! Кілька особистих охоронців тренера зі свіжо виструганими кілками для стаціонарної фіксації незграбних спортсменів, робили б можливим будь-які тактичні побудови наставника киян. У випадку, коли улюблена команда перемагає, Хмельницький слав би парламентерів до чужих воріт з простим питанням, що суперники готові дати за те, щоб гру завершити з поточним результатом? Для Хмельницького – тренера результат мав би менше значення ніж процес. Єдиний недолік Хмельницького-динамівця – брати Суркіси навряд чи могли б очолити менеджмент команди…
 
Валерій Лобановський - гетьман України.
 
Жодного кроку без вірно побудованої на листочку тактичної схеми. Кожен козак був би універсалом і однаково добре вмів би наступати і тікати. Концепція тотального гетьманату була б втілена Лобановським у повній відповідності зі своїми переконаннями. Лобановський винятково грамотно міг би розпорядитись кадровим потенціалом команди - ніяких трьох гетьманів на двох українців! Тільки центрфорвард, три хавбека, 2 опорних і 4 захисники. Решта – на трибуни. Парамона, в синьо-білому капелюсі і з дудкою в зубах, перед битвою вперед, щоб позлити суперника. Тренування команди безперервно у винятково жорстких умовах – без жінок і сімей у закритому таборі збірної України,  за Порогами на о.Хортиця. Основний опір – на фізпідготовку команди.
Тактика гри з поляками: матч на мокрому полі під Жовтими водами (Гріша домовиться за дві соболеві шуби), польських форвардів у чавунних бутсах, сталевих наколінниках з кіньми між ногами і пір’ям на головах (спонсор Польської збірної – металургійний комбінат «Гута Ченстохова») заманити під ворота. Далі взяти у Динамівську «коробочку», відібрати у поляків м’яч, меч і бутси та піти в контратаку до самої Варшави. Граючи на кубок Співдружності на російському полі, поставив би «стінку» на кордоні України. Всі «штрафні» в сторону України переводив би в аут. Зміг би вивести Україну до ліги Європейських Чемпіонів у 1654 році.  В лідерах би не ходив, але міцним середнячком команда була б. Мінус - хитався б сидячи на коні. Таким чином міг би замахати три-чотири коня на день…
 
Смішно? Не думаю. Радше сумно. У боротьбі здорового глузду і рейтингу знов переміг рейтинг. Провокація замінила собою думку. Епатаж і цікава обгортка прикрили собою абсурдну пустушку для розуму. А втім, все це робиться тільки заради дійсно великих – тих, що намальовані на купюрах. Там вони подобаються всім.