Так уже вийшло. Спіраль історії, однак, або шукаю Моцика аби начистити йому поцика

Мешканці живописного міста Бучача та його округи, що на Тернопільщині, знають цю, так би мовити, сімейку. Добре знають, позаяк вони ще з діда-прадіда прославились на всю округу своїми майстерними, я би сказав, філігранними крадіжками майна чесного люду. Ага. І ніколи, ніколи (!!!) не попадались на гарячому. Ніколи…
Ще, як повідали старожили, за «ПольщІ» пан (язик не повертається його називати паном) за прізвищем Моцик промишляв своєю звичною «справою» і завжди виходив «сухим із води». Але...
Але коли наступав холод, себто листопад місяць, тоді він йшов на міський ринок і демонстративно, щоб бачила поліція, крав вереньку з коня. Веренькою в цій місцевості і до сих пір називають покривало для коней, чи не покривало, а… Зрештою, це не так вже і важливо.
Згідно суворих законів тодішньої Польщі за подібні дрібні крадіжки садили порушника в тюрму на 4-5 місяців.
Коли вже починали розпускатись бруньки на деревах пан Моцик, перезимувавши «на казьонних харчах», виходив на волю і продовжував… Так, так – красти.
 
Коли прості роботящі люди кляли його та часом давали йому, як піймають, «троха поза вуха» і обзивали його злодієм, то пан Моцик казав, що він, мовляв, не злодій, а «кара Господня», себто, коли Бог хоче когось покарати (за гріхи, звісна річ), то до того пана Моцика і посилає. Отож бо і воно.
 
Чого я шукаю того Моцика? А того, що я, мені так здається, ніби і не грішив, але мене обкрадають вже майже 2 роки. Обкрадають в магазинах і аптеках, коли я сплачую комунальні та інші послуги (про медичні послуги чи освітні я краще скромно промовчу), обкрадають на бензозаправках, на ринку тощо.
Коротше кажучи, коли ще позаторік, до прикладу, я міг купити за ті самі гроші 2 чи 3 буханки хлібу, то зараз тієї ж суми може не вистарчити і на одну однісіньку буханку. Отакої!
Ще коротше – мої витрати зросли в рази, а доходи «замерзли»… Вже скоро 2 роки як…
 
Наголошую: гріхів я не маю. Ну,  може, грішок-другий і рахується за мною, маленький, але це не привід, Господи, з регулярністю маятника посилати до мене того Моцика! А то в мене складається таке враження, що він, Моцик той, постійно десь коло мене крутиться. Як казав наш один видатний політичний діяч: «Скотиняка!».
 
Тай не обкрадають мене зараз, як тоді, в ті добрі старі часи, «ще за ПольщІ» а просто-напросто грабують. Гра-бу-ють! Мене, моїх рідних, друзів, знайомих, знайомих знайомих…
 
Щось я розбалакався вже аж дуже. Звиняйте.
 
Ви не бачили ТОГО Моцика? Піймаю, тут же на місці його і припі…
 
І, повірте, слюнявити слюнявку, вити в’юна і «іспалнять толєГантность» я не буду «прі том прі сьом». Такі да!
 
Десь так.