Державна таємниця оптом та в роздріб, або хто розвалює Україну

Державна таємниця оптом та в роздріб,
або хто розвалює Україну
 
Україна, як держава, має багато виключно важливих для її життєдіяльності інтересів, які охоплюють багато напрямків діяльності, починаючи від промислово-технічного, енергетичного, фінансового, наукового, військового тощо. Наскільки ефективно здійснюється захист державних інтересів – настільки потужніша держава, боєздатніше військо. Відповідно, кожен із цих напрямків передбачає наявність інформації, яка становить державну таємницю, що підлягає захисту. Захист державної таємниці покладено на Службу безпеки України, яка має на це відповідні сили та засоби, відповідну законодавчу базу. Але в реальному житті в окремих випадках все виглядає навіть не сумно, а трагічно. Саме про це моє журналістське розстеження.
Почалося воно у минулому році з публікації в газеті «Правозахист» № 3 (480) 28 лютого 2014 року, яку видає керована мною Закарпатська обласна організація по захисту конституційних прав та свобод громадян України «Правозахист». Надаю їй вашій увазі.
Про лицарів «погара» та «виделки»
В УСБУ в Закарпатській області поцупили таємні документи,  Або чашка кави ціною в десяток тисяч баксів
Минулого року під час листопадових подій відзначилася не тільки Закарпатська міліція, а й Закарпатські безпекарі.
Цього разу задумав прогриміти секретаріат управління, який шляхом скандалу вирішив провести взірцево-показовий урок для усіх підрозділів СБУ з вивчення інструкцій та наказів по роботі з секретними документами.
Суть надзвичайної події (а в дійсності майже повсякденно) полягає в тому, що один із працівників дуже таємного підрозділу цього управління отримав у Закарпатському обласному суді санкції на прослуховування та зовнішнє спостереження на потенційних «злочинців». Як подейкують самі безпекарі, стосувалися вони лідерів опозиції в Закарпатті, яких розробляли під прикриттям їхньої злочинної діяльності в сфері економіки, оскільки за політику – участь у Майдані – отримати санкції нереально.
Так от, зареєструвавши документи та отримавши санкції від суду (є сподівання, що відповідальний за це працівник відповідні пояснення вже дав чи то дасть, адже він не міг не помітити гучних прізвищ та не відреагувати відповідним чином), працівник Закарпатського УСБУ, закривши їх у сумку, поїхав до свого підрозділу. По дорозі він вирішив випити кави. Благополучно скуштувавши її та відкривши автівку, він згодом встановив, що санкції зникли.
Після доповіді керівництву управління спалахнув нечуваний скандал. У підступних планах та співробітництві з іноземними розвідками підозрювали майже кожного другого як працівника, так і мешканця Закарпаття. Навіть були пропозиції взяти в оренду детектор брехні в Закарпатському УМВС. Але там відмовили, сказавши, що він зайнятий в перевірці музик. На тому і заспокоїлись. Згодом народився перелік потенційних та безпотенційних крадіїв, які спеціалізуються в області на автівках, сейфах та кишенях громадян. Одному з них того ж дня було запропоновано добровільно надати для огляду своє житло. Але чоловік, порадившись із дружиною, послав їх на три букви. Не подумайте нічого поганого, це тільки суд. Довелося йти за санкцією суду.
Який був обшук після цієї пропозиції – годі й говорити. Зрозуміло, не знайшли нічого.
Але керівництво не розгубилося – воно поміж кримінальних авторитетів розповсюдило інформацію, що за повернення документів ініціативників чекає винагорода – 5000 баксів. Але бажаючих не виявилося. Тоді керівництво управління додало ще 5000 зелених. Але і це не спокусило крадія. Подейкують, що якби крадій через сторонніх осіб провів аукціон, то у ті б дні його озолотили чи то озеленили. Де зараз документи і яка їх доля – невідомо. Не виключено, що ці документи були передані керівникам опозиції.
Нині співробітник СБУ, який винен у викраденні документів, підписує обхідний лист – звільняється.
Та чи зробило із цієї події висновки керівництво управління та безпосередньо керівник секретаріату?
Подальші події дали на це питання відповіді. Змогла ж група громадян безперешкодно заволодіти мішком таємних документів прямо у дворі управління.
Водночас зараз впевнено можна стверджувати, що це стало можливим тільки через порушення працівниками управління інструкції по зберіганню та перевезенню документів.
По-перше, документи отримувалися без супроводу – у таких випадках передбачена охорона.
По-друге, документи перевозилися на власному автомобілі, а не в службовому.
По-третє, виходи в кафе та інші не аварійні зупинки у таких випадках суворо заборонені.
Чому такі порушення стали можливими – цілком зрозуміло. В зазначеному управлінні не розуміються на наказах та інструкціях, і взагалі начхати вони хотіли на Закон України «Про Службу безпеки України» та «Про державну таємницю».
У зв’язку з тим, що такі працівники самі створюють своєю бездіяльністю небезпеку державі, то краще їх взагалі роззброїти, видавши рогатки, бо зброєю в цьому управлінні, окрім «Альфи», користуватися не вміють, про що також інша історія».
Як ви думаєте, чи поніс цей паперовий полковник реальне покарання?
Підлягають знищенню!
На першій історії я зупинятися не буду. Вона мала своє логічне скандальне продовження з участю народних депутатів України, що займе стільки ж площі. Відразу ж перейду до другої. Щоб було зрозуміло, то поясню суть подій тим, хто їх не знає та не розуміється на цих питаннях.
У середині лютого 2014 року, під час революції Гідності, захоплення по країні громадськістю органів державної влади, приміщень прокуратур та інших правоохоронних органів, за наказом Голови СБУ було прийнято рішення про вивезення архівних матеріалів, літерних справ, особових справ працівників, інших документів тощо, зброї із приміщень УСБУ в регіонах, забезпечення їх належного зберігання, в разі не можливості – знищення.
Після професійного захоплення приміщення УСБУ по Львівській області – заздалегідь було підготовлено флекси із переносними акумуляторами, що дозволило швидко перерізати грати та вирвати їх, зачепивши троса, вантажною машиною, революційні бригади направилися до Закарпаття. Боячись повторення, із управління до однієї з військових частин та інші місця вивозилися документи, архівні справи, де їх там і палили. Але не все встигали. Тому було прийнято рішення палити на місці.
Під час знищення документів служби ОТВ (оперативно-технічного відділення – а серед народу прослуховування, відеонагляд тощо) та 10, на внутрішній території УСБУ в Закарпатській області, невідомими зовні неозброєними особами в кількості двох осіб було здійснено напад на 4-х озброєних військовослужбовців зазначеного управління.
Внаслідок порушення посадових обов’язків та інструкції, які передбачають застосування у таких випадках зброї, невідомі особи забрали декілька мішків із таємними документами та без перешкод зникли.
Є усі підставі стверджувати, що під захоплення саме цих документів, які цікавили опозицію і які знищувалися на дворі управління, вони і були навмисно підставлені зацікавленими високопосадовими офіцерами УСБУ в Закарпатській області. Чи то вони у такий спосіб хотіли вирішити свої меркантильні інтереси, звільнивши собі місце, чи то вимолювали у такий спосіб собі прихильність нової влади. Тому, фактично, без будь-якого застосування сили невідомі особи і забрали у працівників СБУ документи.
Цікаво, що в цей час камери зовнішнього спостереження зафіксували голос, який дуже схожий на голос колишнього працівника УСБУ в Закарпатській області пана К. (свого часу був звільнений за корупцію), який, як стверджують деякі працівники зазначеного управління, і керував усім цим дійством. Йому, за вирішення питання захоплення таємної документації управління, була обіцяна посада голови Великоберезнянської РДА. Але, як кажуть, не судилося…
За фактом пропажі документів було порушено кримінальну справу. За пропажу документів мали відповісти начальник управління, начальник секретаріату, який відповідає за своїми посадовими обов’язками за охорону управління, та особи, які відповідали за нищення документів.
Перед ними усіма постало риторичне й життєво важливе питання: а як уникнути в цій ситуації кримінальної відповідальності? Згодом було знайдено і рішення. На експертизу, яка проводилася в межах розстеження кримінальної справи, були надані копії документів, якими підмінили вилучені оригінали.
Експертиза встановила, що оскільки це не оригінали, значить і немає документів. І ці копії не містять державної таємниці. Тому на підставі цих висновків кримінальну справу було закрито.
Саме в цей період із Києва приїхала комісія, яка стала перевіряти режим таємності в управлінні. Але більше за все працівників управління шокувала вимога визначення таємності кожного документу. Кожен працівник управління,  згідно з новою вимогою по класифікації таємності документів, був зобов’язаний під грифом таємності на кожному документі проставити ще ступінь таємності. Якщо помилявся, то це тягло за собою дисциплінарну відповідальність.
Чому саме це шокувало? Коли англійці затримали відомого радянського розвідника Кім Філбі, який керував одним із підрозділів в їхній розвідці, то його спитали, які перш за все вказівки ГРУ СРСР по ослабленню королівської спецслужби він провів. Радянський розвідник відповів, що він увів плановість роботи на кожен день та писанину по кожному питанню. Це крало час і не дозволяло займатися ефективно головними питаннями, а в решті-решт і ослаблювало спецслужбу.
Саме до перевіряючих, які навмисно крадуть у оперативних працівників час, примушуючи їх займатись непотрібною роботою, і виникло перше запитання. Вони це роблять через свою дурість чи виконують конкретне завдання ворога, який в цей час захопив Крим та готувався до військової операції на сході України?
Чому б не припустити, що в центральному апараті СБУ сидять зрадники та шпигуни, які в такий спосіб руйнують спецслужбу. Способів руйнації спецоргану дуже багато, тим паче в перехідний період, коли вона слаба, дезорієнтована, залякана, в ній розбрід та коливання.
Чомусь ця комісія не ставить собі питання щодо забезпечення режиму таємності. Не з’ясовує, а чи не унеможливили співробітники секретаріату  минулі випадки. Вони жеруть, п’ють, приймають подарунки і,  врешті-решт,  підписують висновок про можливість надання ліцензії. Єдиним негативом є необхідність відновлювати печінку і бюджет.  
До речі, після комісії, яка там працювала по перевірці режиму таємності та вирішення питання по видачі управлінню ліцензії на таємність, УСБУ в Закарпатській області цю ліцензію після відповідного відкату, як кажуть на Ужгородських базарах, отримала.
Але питання в іншому. Що змінилося за цей час в самому управлінні?
Що, з’явилася котельня чи піч для знищення документів, інші потужні технічні засоби? Нічого! Фактично усі порушення, які сприяли подіям листопада 2013 – лютого 2014 року, залишилися. Але повернемося до викрадених документів.
Після крадіжки невідомими особами документів СБУ я почав їх пошук, особливо оговорював цю тему серед бійців «Правого сектору», яких я знав по подіях та прес-конференціях, які вони проводили, інших радикальних формувань. Однак ніхто про викрадені документи нічого не знав, або не бажав відверто розмовляти зі мною на цю тему, адже знали, що у минулому я був співробітником СБУ.
Так нічого не знайшовши, я за декілька місяці пошуків лишив цю тему і майже про неї забув, коли на початку жовтня 2015 року на мене вийшли невідомі особи, які запропонували купити документи КДБ-СБУ по 100 доларів за один. Для огляду надали декілька фотокопій документів. Оглянувши надані кольорові фотокопії, я, як колишній працівник КДБ УРСР – СБУ, який бачив під час роботи подібні документи, одразу зрозумів про що йде мова. Зміст фотокопій документів (підписки агентів КДБ УРСР, анкети агентів-резидентів того історичного періоду) саме стверджував про їх приналежність та осіб, які їх підписували до Закарпатського Управління КДБ УРСР та УСБУ в Закарпатській області.
Я погодився придбати, але тільки оригінали. Однак в умовлений час продавці не прибули. Можливо перевіряли, чи буду я один. А може це було щось інше, але більше я їх не бачив.
Ввечері 21 жовтня 2015 року, оглядаючи поштову скриньку, я знайшов там конверта, в якому були документи УКДБ СРСР в Закарпатській області та декілька документів УСБУ в Закарпатській області. Одразу постало декілька питань.
Що це, провокація колишніх колег із УСБУ в Закарпатській області, яких я дістав своїми журналістськими розстеженнями та публікаціями, які викривають їхню злочинну суть, чи це спроба моїми руками роздмухати ще один скандал в області, усунути із займаних посад нинішнього начальника управління, деяких інших керівників?
Питання були складним, адже в разі провокації із метою розправи зі мною,  як із журналістом, залишалося тільки довести факт розголошення мною змісту отриманого. Хоча, реально, це дуже складне питання. Мова-то йде про документи неіснуючої держави та неіснуючого органу, який відповідав за їх зберігання. Нова служба мала б ці документи знищити. Але чомусь не знищила, а, навпаки, зберігала, хоча цього не передбачав жодний нормативний документ.
Оскільки я під час розстеження спілкувався та нині спілкуюся з колишніми працівниками УСБУ в Закарпатській області, які на пенсії, деякі числяться позаштатними працівниками СБУ, то мною розглядалася версія створення ситуації «розголошення» цих даних під час бесіди з одним із них. Тим паче, що я попереджався тими, хто симпатизує моїй журналістській діяльності і нині в цій структурі, що проти мене готується провокація.
Зрозуміло, що на таку роль знайти людину важко, але я мав це на увазі. Тому, навіть із тими, кому я довіряв та радився як краще поступити в цій ситуації, питання змісту документів – псевдонімів агентів та їх прізвищ – не розголошував.
Але і це не мало істотного значення, адже я не є працівником цієї установи, не відповідав та не відповідаю за їх зберігання, із цими документами під час служби ніколи не знайомився та й взагалі не несу жодних обов’язків по цих документах.
Не виключено, що ті, хто їх підкидував, враховували і те, що я у 1995-1996 роки був репресований СБУ – незаконно утримувався під вартою півтора року –  і тому зроблю все, щоб помститися службі. (Надумана кримінальна справа проти мене була закрита. По трьох статтях за відсутністю події злочину, а двох – складу злочину. Я був поновлений на службі. Подав у суд на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Виграв. Отримав гроші та відразу ж звільнився на пенсію, – прим. автора).
Про це, до речі, мені наголосив один із колишніх співробітників СБУ, коли я з ним радився, як правильно поступити із цими документами 22 жовтня 2015 року. Він, навпаки, мене відмовляв скеровувати їх в Генеральну прокуратуру України, адже це, на його думку, буде розцінено як помста!
Як для мне, це незрозумілий підхід, адже за кожним із документів стоять долі людей, їхні родини. Так, вони працювали на КДБ, але потім, не виключено,  що і на СБУ, адже уся агентура радянського періоду в один день не зникла, а із усіма справами перейшла до нової правоохоронної структури молодої Української держави. Тому, стріляючи в «одиницю» у минулому, можна було влучити у «десятку» чи то «туза» в сучасності. А що, в України немає державних інтересів? Мораль в цьому випадку проста. Якщо суспільство починає друкувати матеріали про агентів, то йому не слід розраховувати на те, що люди – нова агентура – не оцінить це. Окрім того питання не у моралі, а в довірі людей до держави. Дії по розголошенню, відкриттю архівів призвели б до підриву авторитету нової служби, сприяли б її занепаду та розвалу, що ні в якому разі не можна допускати. Це не тактика на один день. Це стратегія,  спрямована на життя спецслужби та самої держави!
Я усвідомлюю питання, яке вже висить до мене по тільки-що висловленому. Тому одразу даю відповідь. СБУ має бути деполітизованою і не слугувати партіям, тим чи іншим політичним силам. СБУ має працювати на державу та її інтереси. Тоді не буде політичних репресій. Нині, на превеликий жаль, СБУ перетворено на політичну поліцейську охранку! Доказом цього є політична справа по редактору газет «Робоче-крестьянская правда» Анатолію Маєвському по обвинуваченню в сепаратизмі та розпалюванні міжрелігійної ворожнечі. Його інтереси, по закриттю газети, як правозахисник, я представляв в Ужгородському окружному адміністративному суді. Нині кримінальна справа сиплеться у суді і не має жодних перспектив. Прокурор, усвідомлюючи, що хтось має за це відповісти, терміново пішов на три роки у декретну відпустку… Самі ж співробітники СБУ говорять, що вона була замовлена. Така була вимога на той час… І було сподівання, що він все визнає… і отримає умовно! Але не визнав і не збирається визнавати, бо переконаний, що нічого протизаконного не скоював!
А людина сидить вже рік. Експертиза, як і обвинувальний акт, не витримують навіть легкої критики… Читати… Це до теми деполітизації правоохоронного органу, який перетворено в царську охранку чи то КДБ, як вам зручніше… Окрім того, такі дії підривають авторитет самої спецслужби серед громадян, які все бачать. Протидіяти ворожій діяльності потрібно, але не шляхом створення штучних показників по віртуальних «диверсантах», «терористах» та «шпигунах». Це тема вже іншого журналістського розстеження з конкретними як прикладами, так і доказами. Продовжую.
По тій інформації, яка надходила під час спілкування із діючими співробітниками СБУ, реальною була і версія про усунення таким шляхом нинішнього керівника УСБУ в Закарпатській області пана Воєводина, який був призначений на цю посаду після подій 11 липня 2015 року, і який досить рішуче взявся за наведення порядку в управлінні.
В першу чергу він розібрався із обігом таємних документів та особами, які мають доступ до них, відсікаючи від них своїх заступників, які наближені до тих чи інших політичних кланів, сил в Закарпатті. Це було одразу помічено працівниками управління і стало відомо на Ужгородському базарі. На цьому ж базарі стало відомо і про те, що під час сумнозвісних подій 11 липня 2015 року в Мукачеві з поділу контрабандних потоків між впливовими закарпатськими кланами, окремим офіцерам Закарпатського управління СБУ було довірено вивіз на броньованих автомобілях одного із Українських банків бійців «Правого сектору» із оточеного військами села Лалово Мукачівського району, в більш небезпечне місце. Є сподівання на базарі, що пан Воєводин зможе розібратися і в цьому питанні…
Але повернемось до документів. Розрахунок, ймовірно, був на те, що я викину їх в Інтернет, або вирішу питання з їх друком. Скандал забезпечений, а особи усунуті.
Не бажаючи грати ні в чиї ігри, я прийняв інше рішення.
У зв’язку з тим, що нинішні заступники начальника управління СБУ в Закарпатській області зацікавлені в приховуванні цього злочину – саме при них, з метою приховання цього злочину, було зроблено фіктивну експертизу, я, не довіряючи їм (маю усі підстави не довіряти особам, які нині працюють в УСБУ в Закарпатській області). Адже їм було глибоко начхати як на таємні документи,  так і державні інтереси, бо вони зайняті контрабандними потоками. Чого вартий тільки тунель, побудований під українсько-словацьким кордоном, про причетність до будівництва якого керівництва УСБУ в Закарпатській області на нараді офіцерів управління, в серпні 2012 року, заявив заступник голови Служби безпеки України. Мною по цьому факту було проведено журналістське розстеження. Майже усі матеріали є на сайтах. Нині готується до друку документальна книга по цих подіях під назвою «Нора в Європу». Читати: https://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/15466.phtml
Саме тому 22 жовтня 2015 року я подав заяву про злочин на ім’я Генерального прокурора України, в якій просив внести заяву до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати досудове слідство. Запевнив, що документи мною будуть видані представнику Генеральної прокуратури на першу ж вимогу. Копії заяви про злочин були скеровані голові СБУ та до Верховної Ради в комітет з протидії корупції.
Але не так все відбувалося, як я уявляв. Повідомлення про отримання надійшли, але листа із Генеральної прокуратури, дзвінків, окремих доручень тощо за тиждень так і не надійшло.
Саме з цієї причини я був вимушений звернутися до Генерального прокурора вдруге.
2 листопада 2015 року мені з мобільного телефону № 0974112844 зателефонувала невідома особа, яка відрекомендувалася слідчим СБ України та повідомила, що за моєю заявою про злочин, яку вони отримали, нібито порушено кримінальну справу – матеріали внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Про витяг із реєстру, я, як заявник, не почув, його мені не висилалося та не пропонувалося отримати, що вже викликало у мене недовіру до особи, яка мені телефонувала. Окрім того, мені було запропоновано прибути за свій рахунок в м. Київ для дачі пояснень та видачі документів, які становлять державну таємницю.
На це я зауважив, що не можу дозволити собі поїздки в Київ за свій рахунок та, окрім того, не уявляю собі можливе перевезення поїздом документів, які становлять державну таємницю. Тим паче, що ця інформація стосується незаконних дій керівництва УСБУ в Закарпатській області, яке не забезпечило належного зберігання цих документів. Тому безпеки мені з цими документами ніхто гарантувати не зможе. Запропонував отримати їх через суд, куди я збираюся звернутися та передати їх особі, яка має право їх отримати..
Саме з цієї причини, не маючи на меті зберігати таємні документи – це,  перш за все, загроза моїй сім’ї, я звернувся із відповідними заявами до голів Ужгородського міськрайонного суду та Закарпатського апеляційного суду, в  яких просив вирішити питання по таємних документах в передбаченому законом порядку.
В Ужгородському суді мені відразу було пояснено, що в них у складі суду немає судді, який має допуск до державної таємниці. В Закарпатському апеляційному суді до головуючого потрапити не вдалося, бо в нього був не прийомний час. Зареєструвавши в канцелярії заяву на ім’я голови суду, я пішов далі… через дорогу до військової прокуратури Ужгородського гарнізону.
Військовий прокурор О.Ціцак, ознайомившись із заявою про злочин, на моє здивування заявив, що він не буде приймати ці документи. Після тривалого спілкування він передзвонив своєму керівництву до Львова та доповів ситуацію. Там думали… Думали настільки довго, що вже було незручно знаходитись у кабінеті військового прокурора.
Відповідь було надано наступного дня, мовляв, приймуть. Зареєструвавши попередньо заяву на ім’я військового прокурора, наступного дня при свідкові – начальнику канцелярії – переданий конверт, адресований Генеральному прокурору України було відкрито. Військовий прокурор на заяві про злочин залишив відмітку, що він прийняв документи на 13 аркушах. Потім військовий прокурор зателефонував начальнику УСБУ в Закарпатській області та сказав, що я у нього в кабінеті і що документи здані, запросив для спілкування. Але пан Воєводин відмовився, пославшись на зустріч... Хоча причини були зовсім інші…
За декілька днів на подані заяви я отримав перші відповіді. Вони мене,  відверто кажучи, збентежили, адже свідчили, що справи в нашій державі дійсно кепські. Але про все по порядку.
Із Ужгородського міськрайонного суду голова суду В.Данко досить переконливо пояснив мені ситуацію, яка склалася в цьому питанні в них у суді в питанні наявності допусків суддів до державної таємниці.
Дійсно, відповідно до листа Державної судової адміністрації України, в Закарпатській області було доручено ще у 2012 році утворити режимно-таємний орган в одному з місцевих загальних судів області. Ужгородський міськрайонний суд до таких не відноситься. Окрім того, голова суду повідомив, що ним мою заяву скеровано до обласної прокуратури.
Голова Закарпатського апеляційного суду пан В.Дроботя був найстислішим у висловах. Він просто повідомив мене, що мою заяву скеровано до Генеральної прокуратури України В.Шокіну. Тобто туди, куди я вже звертався двічі… Це мене ще більше здивувало. Ні, не скеруванням заяви до ГПУ, а тим, що в Закарпатському апеляційному суді нібито немає жодного судді, який має доступ до держаної таємниці…
Наскільки мені відомо, саме в Закарпатському апеляційному суді в закритому режимі цього року розглядалася кримінальна справа із грифом «Таємно» проти одного з офіцерів розвідки СБУ. Тобто голова суду, м’яко кажучи, відморозився. Навіщо йому брати на свою голову якісь документи, відповідальність, приймати якісь рішення, а, по суті, сваритися з нинішнім керівництвом УСБУ в Закарпатській області, яким ці документи як кістка в горлі.
Прокуратура Закарпатської області надіслала матеріали, отримані від голів суду, до військової прокуратури, бо вже знала, що я там був на прийомі.
Не менш вражаючою була відповідь від О.Ціцака, прокурора Ужгородського військового гарнізону, який відмовив мені в реєстрації заяви в Єдиному реєстрі досудових розслідувань, бо не вбачає в документах державної таємниці…
Но проблем! Але, перш ніж зробити такий висновок, пан прокурор мав би призначити експертизу цих документів, бо він не вправі визначати, таємні вони чи не таємні, тим паче, що вони стосуються агентурної діяльності періоду КДБ УРСР та роботи окремих підрозділі УСБУ в Закарпатській області…
Але втішив тим, що з метою об’єктивності, ним скеровано вимогу до УСБУ в Закарпатській області про проведення службової перевірки, за наслідками якої і про прийняте остаточне рішення повідомить мене додатково. Дякую!
Не менш цікава відповідь надійшла із Генеральної прокуратури України. Вони повідомили мене, що мою заяву про злочин від 22 жовтня 2015 року вони переслали голові СБУ для розгляду.
Як на мене, вельми цікавий хід. СБУ має об’єктивно розстежити порушення, скоєні працівниками СБУ. Тобто проти самих себе. Ви, шановні читачі, вірите в об’єктивність такого розстеження? Я особисто дуже сумніваюсь. Хоча все може бути! Може щось і змінилось за цей час на Володимирській.
Логічно цю заяву про злочин, за належністю, мала б перевіряти військова прокуратура, бо злочин скоєно в СБУ. Але Генеральний прокурор, чи хтось там інший, вирішив інакше.
Саме з цієї причини, цього ж дня я отримую листа з Головного слідчого управління СБУ, в якому слідчий повідомляє мене, що ним по моїй заяві зареєстровано кримінальне провадження № 2215000000000346 від 31.10.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 329 КК України.
Слідом поштарка принесла ще дві відповіді з військової прокуратури, у яких військовий прокурор повідомляв, що Головне слідче Управління СБУ відкрило кримінальне провадження.
Цього ж дня мав розмову із слідчим, який надіслав мені на електронну пошту повістку про допит в якості свідка на 16 листопада 11.00.
Чи буде об’єктивність та бажання керівництва СБУ розгребти цю історію з викраденням та назвати імена причетних до цього перевертнів у погонах, покажуть результати розстеження цієї кримінальної справи слідчим. Він особа підлегла, хоча за Законом є процесуально незалежним…
Тиск на мене з боку слідчого я виключаю, адже це безглуздо і, відповідно,  потягне відповідальність за переслідування за журналістську діяльність.
Тепер декілька слів, чому я взявся за цю невдячну справу із підкинутими документами і вирішив її до вести до свого логічного завершення.
Хтось скаже що це  "заказняк" і одразу відмовиться від спроб відповісти на питання - чому цю тему я будоражу. Саме тому я поясню свою позицію.
Справжня історія  ніколи не дозволяє собі робити висновки про позитив чи негатив тієї чи іншої події. Вона (наука) займається виключно сухою фіксацією перебігу подій, з’ясування чинників і передумов, опис наслідків. Ця історія не служить політикам, даючи їм привід для маніпуляцій. Я притримуюсь саме такої позиції і такі принципи повинні розповсюджуватися на журналістику. Адже саме ми на рівні з істориками здійснюємо фіксацію подій.
Моя ж особиста зацікавленість полягає в тому, що мені, як колишньому співробітнику цієї спецслужби "за державу прикро". Нас всіх вчили що там еліта. І інтелектуальна і моральна. А що насправді? Висновки не втішні.
Кожен з тих, хто гордо носить у кишені ксіву, в особовій справі має характеристики, подання на присвоєння звань і призначень на посади. І в кожному з цих документів є фрази на кшталт: "патріот", "знає закони і нормативні документи СБУ, неухильно дотримується їх і виконує ", "працює над самовдосконаленням", "психічно і морально підготовлений". Ці шаблони кочують із подання у подання, із характеристики у характеристику". А що маємо насправді? Ці люди нічого не дотримуються, плюють на закони, а нормативні акти взагалі серйозно не сприймають. А порушення виявляються і оцінюються тільки тоді, коли треба звільнити місце.
Можна по різному відноситись до т.з. "Революції гідності". Для мене те, що культивується, це як піар хід. Для мене це реалізація народом, найбільш активною і сміливою його частиною, свого права бути почутим. І за наслідками цієї реалізації відбулася зміна тільки правлячої "єліти" . Держава та її інституції не перестали існувати. Навіть Конституція не змінилася. А тому є всі підстави вважати Держава була і залишається, а значить у цих рицарів були і залишаються обов’язки. З цим збоченим  розумінням справедливості у вигляді нинішньої люстрації необхідно покінчити і зайнятись реальною чисткою. Критерії повинно бути тільки три. Патріотизм, моральність і професіоналізм.
Тому по черзі. Патріотизм це не здатність голосно, зриваючи голос кричати "Слава Україні". Не здатність бігати з прапором і кидати каміння у правоохоронців, і тим більше не здатність обкрадати свій народ. Це готовність і здатність реально жертвувати своїми інтересами. Людина, яка прийшла на службу у державні органи, підкреслю сама прийшла, повинна бути готовою жертвувати своїми інтересами. Інакше хай іде на базар або на будівництво.   Не заперечую, що держава не повинна допустити соціальної незахищеності цієї категорії, на виправдання на кшталт "пішов на порушення у зв’язку з тяжким матеріальним станом"  прийматися не повинно у жодному випадку.
Чесність у декларації про доходи і майно це теж критерій патріотизму. Я якщо людина при семи тисячах гривень зарплати їздить на Лендкрузері за сотню євриків і живе у особняку за не одну сотню , то такий "патріот" навіть не повинен проходити атестацію чи переатестацію. Він повинен звільнитися без жодних прав на пенсію, з одночасним порушенням кримінальної справи про ухилення від сплати податків.
До кримінального кодексу повинна бути внесена стаття як порушення присяги, за яку повинна наступати по життєва відповідальність. Це необхідність сьогодення. В майбутньому, далекому, таку драконівську відповідальність можна пом’якшити, але сьогодні це необхідність для виживання держави.
Моральність, мабуть один із самих тяжких для оцінки критеріїв. Але суспільство повинно зрозуміти, що той хто взяв, вже хворий. І питання тільки у тому, коли і скільки він візьме у майбутньому. скільки б в СБУ не робили кадрових ротацій історія вказує на те, що всі прагнуть повернутися на хлібні місця, або організувати собі дохід служачи на новому місці. І таке там всюди. Кадровики беруть за прийняття на службу і далі за сприяння у призначенні. Кашники за все що бачать, вже згаданий секретаріат, за все що знайде під час перевірок стану діловодства..,  і так всюди. Так і начальник секретаріату доїв всіх, щоб отримати фінанси для задобрювання перевірки. І йому це вдалося. Але що від цього виграли Ви - громадяни?
Той, хто хоч раз порушив права іншого, навіть таємно, зробить це і в майбутньому. Тим більше зробить, якщо це можна приховати. Тому, мені незрозуміло, чому не було порушено кримінальних справ стосовно тих співробітників СБУ які заводили справи за надуманими підставами, тим більше за ознакою  "тероризм", коли ним і не пахло. Їх керівників, адже вони більш розумніші і повинні були припинити протиправні дії підлеглих, або давали прямі вказівки заводити такі оперативні справи. Готувати подання на прослуховування, негласне стеження. Вони навіть повинні були нести відповідальність за приховування злочинів, але я не чув, щоб були порушені справи по таким фактам.
Це сталося тому, що такі люди-без моралі і принципів, потрібні будь якій владі. Але що ми з Вами виграємо?
Нарешті професіоналізм. Самий легкий критерій. Адже роботу видно кожного. Треба тільки придивитися. Розглянувши це питання на прикладі вже згаданого керівника над папірцями, можна тільки проголосити питання і одразу дати на нього  відповіді. Він довгий час  був керівником підрозділу по боротьбі з корупцією та контрабандою. Чи подолав він її. А ні як. Так дріб’язок.  Жодної ліквідованої схеми. Все як було. Схеми діють. Митники жиріють. Корупціонери хабарі беруть. Картеру спорило виявлення тунелю. Про це я писав, але його не згадував. Хай за цей час людинка прикупила квартирку в новобудові, декілька разів змінила мишинки, запинившись на джипі собі і поменше дружині, поїздив по курортах.... Наказали його призначивши начальником секретаріату.  Щоб відсидівся. Там втрутилося життя. Зальот за зальотом в управлінні. І як на зло все по обов’язкам. І що він зробив. Щось покращив. Реалізував себе як вагомий аналітик, організатор, управлінець. Та де там, нездатний, а тому і наслідки такі. Але цілий полковник і до пенсії рукою подати. Де професіоналізм. Таких професіоналів треба гнати без пенсії, та ще порушувати кримінальні справи за вчинену халатність. Адже, якби він виконував свої обов’язки так як треба була б і охорона, і комісійне знищення документів... Був би професіоналізм, а через нього законність.
А доки цього не буде, втратимо ми ще не тільки Крим.
Тільки вогнем і мечем там можна навести порядок.  
Про перебіг подій навколо цієї історії в доступних межах, по її продовженню.
3 повагою до усіх,
Михайло Темнов,
санітар «Дурдому».