Чесно про Новоукраїну.

Багато хто з російськомовних  зараз як ніколи обурюються, що хтось наполягає на переході на українську мову. Давайте я спробую пояснити те, що не можуть висловити і чітко оформити інші «свирепые украинизаторы» і  те, як я розумію ситуацію з двомовністю.
На мій погляд саме російськомовні поділяють на «своїх» і «чужих» по мовному принципу, а україномовні – ні, і останні інстинктивно це відчувають, навіть якщо не можуть висловити мотиви своїх претензій.
Саме через поділ, який йде від російськомовних, Росії так легко було почати війну. Саме тому там, по той бік фронту, навіть до російськомовних і україномовних військовополонених відносяться по-різному.  Саме тому російськомні патріоти якоїсь «Новоукраїни» вперто не бажають бачити, що україномовні з Центру і навіть Заходу на війні з легкістю переходять на російську (бо ж не ділять і взагалі особливо не думають про свій імідж) – для зручності російськомовних українців, для зручності спілкування з добровольцями з Білорусі чи Грузії – одним словом «для спільної справи», і таким чином в кінцевому результаті добровільно  ніби розчиняють свої заслуги перед лицем диванного патріота з Мелітополя чи Шостки. І ці російськомовні патріоти продовжують повторювати мантру «Весь фронт русскоязычный!», таким чином піднімають  своє самолюбство не встаючи з дивану і вселяючи україномовним комплекс меншовартості вже в середині країни. Взагалі, російськомовні українці, як і самі росіяни, більш схильні турбуватись про свій імідж на відмінно від україномовних. Подивіться хоча б, скільки російськомовних блогерів на цьому сайті чи подивіться на старанність «Петра і Мазепи». От і інший приклад:  в Азові достатньо україномовних, проте ті, хто займається піаром і пресою, роблять наголос на те, що в Азові панує російськомовність. Правий Сектор, коли виникає мовне питання, постійно наголошує на вкладі російськомовних бійців ПС. Вловлюєте різницю між тим, що Азов і ПС вкладають у свої слова?
Отож, в уяві російськомовного патріота україномовні регіони більш боягузливі чи більш ура-патріотичні, схильні втікати від повістки «в закат», в бік Шенгену, бо так написав Волонтер Всія Русі. Щоб продовжити свою думку щодо поділу, я змушена розвіяти деякі міфи, які не дають російськомовним українським патріотам розмовляти на рівних з свидом… ой, з вишиватниками. Якщо коротко, то є декілька ключових моментів: перші три хвилі мобілізації, саме ті, що не були надто готові до війни  і, тим не менше, звільняли міста один за одним і, відповідно, більш інтенсивно потрапляли в полони, засади і відтак згодом в найкращому випадку на лікарняне ліжко  - ці три хвилі мобілізації були розподілені нерівномірно відповідно до демографічних показників тої чи іншої області. Це означає, що в одномільйонну Рівненську  чи Чернігівську область приходило, наприклад, сто повісток, і в трьохмільйонну Харківську стільки ж. Це вже згодом почали більш-менш враховувати кількість чоловіків призовного віку у областях. Якщо ви подивитесь на старі офіційні цифри втрат і ще й порахуєте ці втрати у співвідношенні до кількості населення, то може й дещо «умерите свой пыл». Хоча, як знати.
Давайте подивимось на демографічну ситуацію в Україні. Співвідношення жіночого і чоловічого населення  по всій країні приблизно однакове. Російськомовні регіони найбільш населені , на ці 8 областей припадає 19 млн населення з 45-ти.  Отож, Центральна і Західна Україна малонаселена. В центральній більший відсоток населення похилого віку, хоча пенсійне населення є здебільшого жіночої статі, проте факт залишається фактом – населення післяпризовного віку  тут відчутно більше. А ось в західних областях – рекордна народжуваність більше десяти років (яке співпадіння – Закарпатська, Волинська, Рівненська…), що означає наступне: населення допризовного віку  тут  більше і, відповідно, призовного віку - ще менше (яке, до того ж, більше зв’язане обов’язками батьківства, але це так, между прочим). Порівняйте і інші показники - наприклад, «динаміка населення областних центрів» показує одне, а «коефіцієнт народжуваності» - протилежне. Про що це говорить?  Надіюсь, ви читаєте медленно и вдумливо, так щоб пазл повністю склався.  Наостанок додам, що «трусливые шавки» вже багато років поспіль їздять саме на за-ро-біт-ки в Польшу, Чехію і Угорщину, а  вірити в те, що «трусливая шавка» буде робити закордонний паспорт, тратити заощадження і час для отримання візи, лиш би втекти від повістки в «приграничное переполненное кафе» - верх ідіотизму. Втім, до Волонтера Всія Русі в мене багато питань: чому він наче б в курсі виконання плану четвертої хвилі мобілізації, але наче б не в курсі які регіони найбільше відправляють грошей на волонтерські рахунки?
В погоні за «контрпропагандою» російським новинам про «зверствующих западенцев» ви не помітили, що займаєтесь  не «контрпропагандою», а доводите до готовності російський пропагандистський напівфабрикат і з задоволенням себе накачуєте вже підправленою вами ж  і під вас пропагандою. Отож, надіюсь, тепер, коли я зробила короткий екскурс  по демографічній ситуації, можна перейти до суті проблеми російськомовного менталітету. Бо ви, пильно дивлячись в криві російські дзеркала, зробили з війни карикатуру і на цьому не закінчуєте.
Перейдемо від  ваших «чужих» до ваших «своїх». Свої – російськомовні, само собою, це росіяни. Ваша російськомовність закладає у вашому колективному несвідомому певні моделі поведінки, навіть не побоюсь сказати – формує окремий менталітет. Але ці світоглядні помилки тепер як отруйна ртуть розтікаються по жилах країни.  Я наведу декілька явних прикладів. Мова йде не обов’яково саме про вас, але у вашому оточенні обов’язково є багато людей, які підходять під опис.
Російськомовним українцям більш властиво думати (і активно поширювати цю думку), що росіян обдурили і «зазомбировал Кисель-ТВ». Згодом було чути голосні воплі «Пусть вы и обманутые, но мы вас никогда и ни за что не простим!!!1». Головна помилка якраз в тому, що саме статевозрілих і працездатних росіян ніхто не обдурює.  Кожен Ваня, що воював проти нас, бачив хто і як обстрілює Донецьк  і інші населені пункти з крикоми «по укроповскому хутору залпом огонь», бачив відношення  своїх бойових товаришів до наших полонених і до місцевого населення (це, зрештою, бачили і ті, хто лишився вболівати за Русский Мир вдома). Кожен Ваня, що повернувся додому, подарував своїй дівчині якісь сережки-кулончики-браслетики, мамі дбайливо закупив холодильник сьомги чи відремотував батькові машину, а друзям накрив поляну і баньку. Вся ці Вані їдуть вбивати укранців, бо така їхня  справжня природа. Доречі, мало хто насправді отримує стільки, щоб погасити кредити, і як дехто наївно думає, ніби вони за цим сюди їдуть (жизнь теперича такая, заставила Ваньку, угу). Всі вони, включно з родичами, колегами, сусідами і знайомими, знають чудово, що відбувається. Просто живуть по исконно руському принципу «с дурака спросу нету, дуракам закон не писан». Цей принцип я особисто добре спостерігала в Росії: коли  в 99-му, до виборів, Путін підривав будинки і росіяни знали про це – і про рязанський сахарок, і про вангування в Думі вибухів у Волгодонську. Але так треба було Росії і росіяни прикинулись сліпо-глухо-німими дурниками, ніяких вам Маршів Миру, Путін чесно виграв вибори.  
І ви теж дивитесь на все так само: с дурака спросу нету, дуракам закон не писан. Це ваша установка. Тому, з рештою, ви пробачите росіян, ваша поверхнева, майже напускна,  злоба розчиниться  і тому ваші діти згодом стануть на ті ж граблі. Це ніби якийсь різновид стокгольмського синдрому – малороський мазохізм.
Або є ще одна модель поведінки, яка надто властива російськомовним. Називається «Кнут и Пряник». Ви прагнете Не Путать Настоящих Русских з «рашистами-ватниками», але саме тому ви все змішуєте в одну кашу. Кнут-град-по-укроповскому-хутору-залпом-огонь  чи кнут-знущання-над-полоненими ви неодмінно поспішаєте закусити пряником-маршем-мира чи пряником-русским-добровольцем-правосеком.  Але «Настоящий Русский» - це не якесь почесне звання типу «генерал-кавалерии-с-Анной-в-петлице». Русский есть русский. Крапка.  А слова про якихось казкових ватників і абстрактно-умовних рашистів навіть звучать інфантильно. Так само інфантильно виглядають пам’ятник «русскому миру» в Запоріжжі чи театралізовані похорони Путіна під російським посольством в Києві. Жоден інший народ не мав би такої абсолютно дитячої віри в «Настоящих Русских» і казкових «рашистів».  Любий народ судять по більшості і робити виняток для росіян можуть або самі росіяни або малороси-мазохісти. Мова йде не про сліпу ненависть, а про відсторонений погляд на росіян. Наприклад, фіни, не дивлячись на дійсно велику кількість білогвардійців у своїх рядах, не переймались надто і називали червоноармійців «вейнма» - в перекладі «русские». Червоноармійців, Карл. Чи варто нагадувати як фіни вийшли з війни? – втративши території, але здобувши перемогу. Ви ж співчуваєте і переймаєтесь росіянами чи злорадствуєте і іронізуєте над ними, але байдужими ніколи не залишитесь - ви добровільно обмотуєте свою шию пуповиною «братерства», хіба на новий лад, згідно вимогам ситуації.
Багатьох російськомовних українців цікавлять імена російських політв’язнів, трудная жизнь русской глибинки і подібні речі. Аналогічне, але українське, російськомовних українців мало переймає – ті ж українські політв’язні (ув’язнені в Україні) російськомовним українцям зазвичай по боку, те ж життя української провінції  залишається поза колом інтересів саме багатьох російськомовних українців. Що це як не підсвідоме бажання «пососать русский *уй», але правильний, «Настоящий Русский»?
Якщо ви не хочете дослухатись до свидом… ой, перепрошую, вишиватников, то подумайте на хвилинку як Українушка виглядає збоку. Для іноземця, наприклад. Для любої білої людини Українушка як дівчина, що з дня в день малює вульгарний макіяж, вдягає непристойні декольте і куценькі спіднички. Вона звикла так виглядати, бо «мама научила, мне так удобно, по одежде не судят». Вона щодня жаліється на «приставання и тяжелую женскую судьбу», носить з собою травмат і пройшла курси самооборони. Вона хороша, добра людина, проте надто недалека у розумінні посторонніх (а може і в дійсності така є), бо не розуміє своєї проблеми. Яка ймовірність, що вона все-таки доскачеться у своїх декольте-спідничках, щодня проскакуючи повз бар-ресторан «Русский Мир»? Чи треба їй якось допомагати джавелінами чи обмежитись подарунком перцевого балончика? І чи дійсно її все це насправді так не влаштовує?  Чи не відступить вона від своїх принципів? І що взагалі для неї принципово?
Наостанок скажу, що війна порушує багато питань з статусу кво. Ваш вибір –  потайки звинувачувати в цьому «майданутих», що захоплювали ОДА в своїх містах і не тільки і тепер говорять про українізацію «на руку Кремлю», чи покладати вину на тих, хто вбиває зараз українців.  В любому випадку якийсь баланс двомовності вже не буде існувати. Мала б проявитись природнім чином українізація. Проте якщо її немає – її не буде. Натомість є нова хвиля русифікації під вивіскою «Двуязычности и Единой Страны», яка є справжною експансією не тільки російської мови, але й світогляду.  
Ласкаво просимо в Новоукраїну.