Слова, слова...

"Моя цель – чтобы мы все почувствовали, что Украина изменилась уже через неделю после президентских выборов, что через год она изменится намного больше, а через одну каденцию мы получим возможность стать членом ЕС, а через две каденции я бы пошел на пенсию и был бы депутатом Европарламента от Украины, которая будет членом ЕС". (Порошенко)
 
Слова, слова…
 
Пройшла неділя… Пройшов рік… Україна, таки, змінилась… І я разом з нею… З наївного та простодушного - в зневіреного та злого. І все через слова ті кляті…
Зараз, таких як я називають «агентами Кремля», «всепропальниками», та іншими мінстецевськими винаходами. І нехай. Значить – бояться. Не мене, звісно. Слів моїх. Слів, яких, може, й не чують, та знають, що вони є Що їх не може не бути, після тієї тотальної брехні, яка гриміла сотнями децибелів з кожної передвиборчої трибуни.
Ліна костенко якось сказала: «Я надійна одиниця електорату, по таких, як я, ще не одна мавпа видереться на верхні гілки влади»..  Краще й не скажеш.  Та маю надію, що мавпа, яка видерлась завдяки мені – остання.  
 
Аналізуючи чому ж так сталося, що я вибрав собі гимбиль на голову, причому не тільки на свою, зрозумів – в усьому винні ейфорія, та слова. Ейфорія від перемоги над бикуватим путінським рабом, та слова, які конче хотілося чути від майбутнього лідера. Почув… Навіть англійською мовою. Було неймовірно приємно усвідомлювати, що ми таки здатні не тільки на «проффесора».Та, як кажуть, не вкипіло.... Згадався Іполіт, з його невмирущим «обогрєлі, обобралі…».
 
Слова…
 
Хіба не цих слів ми чекали після анексії москалями Криму, та захвату Донецької ОДА? Цитую:
 
"Сегодня нам нужен легитимный партнер по диалогу. Говорить с бандитами мы не будем…»
 
Певно, що саме цих. – мужніх, гордих… Слів, від яких не було соромно ні перед Україною, ні перед світом.
Та потім ми почули  інші слова… Пораженські… Огидні….
 
«Альтернативы Минским договоренностям не существует…» Вдумайтесь – «не существует»… Тобто, несіть, добрі люди,  це ярмо до скону…
 
Або ж, скажіть,  хіба не потішать серце українця  слова  «Мы будем наступать и будем освобождать нашу землю…». Звісно потішать! Більш того, заставлять відстояти чергу у воєнкоматі, щоб піти на фронт бити ворога! Та коли той, хто волав про наступ та звільнення, трохи згодом промимрив, що  «военного решения вопроса по Донбассу не существует», то з’являється сумнів  в щирості оратора. В його здатності бути лідером нації.
 
Слова…
 
Зараз, в основному, звучать слова про децентралізацію, та зміни до Конституції. Правильні такі слова звучать. Обґрунтовані. Та особисто  я не вірю, що це стане благом для України. Тим паче, коли чую ці слова від тих, в кого вони традиційно розходяться з ділом. Зневіри додає ще й те, що зміни ці приймаються галопом, до того ж - у військовий час.. І похеру мені, як корчитиме засланих сюди мінстециків, та савушкіних. Не – ві – рю! Тому що людина, яка клялася, що "За каждую жизнь наших военных боевики заплатят десятками и сотнями своих…», а трохи згодом має намір гарантувати цим боєвикам амністію – не заслуговує на мою довіру.
 
Для чого я це все пишу? Для того, щоб такі телепні, як я, ( а їх до чорта), не купувалися на обіцянки в англійській транскрипції, не вірили закатаним під лоба очам, та солодкому тембру під вишиванку.
Особисто для себе я вже зробив висновок.