Троянди в'януть, цей сад загинув.

Наприкінці травня 2014 року я загинув під Волновахою, аби вже в червні наш Головнокомандувач надав наказ про одностороннє припинення вогню.
 
Я загинув у Зеленопіллі, аби СБУ за викуп відпускала заколотників.
 
Я загинув під Карлівкою, бо хотів, щоб тюрми забивалися патріотами, а не корупціонерами та бєркутами.
 
Я загинув під Щастям, аби головні люди при владі мали заробіток з контрабанди.
 
Неподалік Амвросіївки осколок перебив мені артерію, щоб за півтора місяці могли відбутися переговори у Мінську.
 
Після катувань мені перерізали горлянку у підвалі сєпарів і я радо пішов на смерть заради того, щоби взимку 14-15 років моїм побратимам забороняли використовувати артилерію.
 
Я похоронений під завалами Донецького аеропорту, аби в лютому 2015 року відбувся Мінськ-2.
 
Я згорів у “бетері” під Дебальцевим, аби зустрічі у Мінську стали регулярними та на них Україну представляли Кучма та Медведчук.
 
Я загинув при взятті села Широкине, бо дуже хотів бачити, як його демілітаризують.
 
Я загинув від кулі снайпера на Савур - Могилі, адже я мріяв про спільне патрулювання з народною міліцією ДНР.
 
Я не зміг вибратися з палаючого танку у Вуглегірську, тому що підтримував амністію моїх вбивць.
 
Я був розірваний на шматки 152-мм снарядом під Іловайськом, за те, щоб утворилася буферна зона.
 
Я загинув у Авдіївці за особливий статус Донбасу.
 
На Карачуні я помер за майбутні зміни до Конституції.
 
Я пожертвував собою заради запропонованої нашим Президентом “програми децентралізації”.
 
Я назавжди залишив дружину та дітей задля чергового відведення озброєння.
 
Мене було розстріляно в окопі під час чергового перемир'я.
 
Я пішов на війну і я воював там не за перемогу, а за поразку, не за звільнення або повернення земель, а за їхню здачу, не за здобуття незалежності чи збільшення геополітичної ваги, а за обмеження власного суверенітету, не за славетні сторінки в історії, а за ганьбу, якої та сама історія ще не знала.
 
Я загинув за те, щоб "мирний план" імплементувався й надалі.
 
Я загинув і помирав я з посмішкою на вустах, знаючи, що легалізація терористів скоро відбудеться.
 
Я загинув за те, щоб мої близькі та друзі не могли знайти відповідь на питання мого сина: "За що загинув мій батько?"