До прийняття закону про військовий стан.

Вводити військовий стан було потрібно ще тоді, коли «зелені чоловічки» анексовували Кримський півострів. Але керівництво країни хвилювалось, що це може призвести до гіршого становища.
 
Вводити військовий стан було потрібно коли заїжджі «тітушки», мімікруючи під місцевих жителів, провокували Донбас на непокору, населення південного сходу кидалось під танки і носилось з плакатами «Путин –  прийди!». Але зверху казали, що це ж, хоч і заблудлі, та наші люди, а армія – з народом.
 
Потрібно було вводити військовий стан, але як нам говорили з телеекранів, тоді неможливо буде проводити президентські вибори. А нам якраз позаріз був потрібен президент. Верховний головнокомандувач.
 
У нашого Верховного залишились непродані активи в тилу у ворога, та і навіщо той військовий стан, коли АТО в розгарі і ми перемагаємо? А стан був потрібен уже тоді. Хоча б, щоб дисциплінувати армію і населення.
 
Потім, ніколи було вводити військовий стан, бо країна готувалася до параду на День незалежності, далі – бойня на Саур-Могилі, лажа під Іловайськом, не до того було. Та і конфетний заводік же ж.
 
Знов вибори – парламентські. Який військовий стан? Позбавляємося ригів, тіпа.
 
Слова президента, як тільки – так зразу. Але ж, блін, ні в Ліпецьку, ні в Севастополі ніяк не продається!
 
Верховноголовнокомандуючий президент через день по телефону контактує із Загарбником. Мінські угоди. Швах в Дебальцево. Але – експропріація Севастопольського судноремонтного, наїзди на кондитерську фабрику. Падіння рейтингу (де ті 52 % ?).
 
Може пора? Пора приймати закон про військовий стан!
 
Закон прийнятий. Пів діла зроблено.
 
Тепер, як тільки шо, вводимо військовий стан і нас ніхто не троне. Можемо (чуєш Арсенію?) неквапливо збирати свої немалі пожитки (а не так, як «папєрєднікі» труси по дорозі губити). А може ще й минеться.
 
Лише б війна тривала довше.