Війна зробила мене щасливим

                   "Втрати у боротьбі завжди будуть меншими за ті, яких ми зазнаємо в покорі"
                                                                           Василь Шкляр "Маруся"
 
                   "... І гіркота вина тьмарить. І вранці знову на роботу"
                                                       Сергій Левитаненко
 
Багато хто із співгромадян жаліється, що їм випало жити під час війни. Мовляв, не дай БожЕ жити у переламні моменти епохи.
 
Я ж щасливий від того, що мені доводиться жити у цей час.
 
Я щасливий тим, що мені й нашому поколінню випала історична місія зламати хребет цій диявольській імперії, цій цитаделі всесвітнього зла.
 
Виправити помилку наших пращурів, що заснували її на землях не придатних до життя людини.
 
Це так класно не шуримуритись із поправками для законів, розширюючи якісь лазівки, а зі зброєю в руках захищати Батьківщину, наших людей, наше українське майбутнє!
 
Зараз для нашого суспільства прийшов час прямої дії. А пряма дія - це ПКМ, або "калашмат", або "Муха".
 
Мені, який ніколи не служив у армії, мав двійку по НВП у школі, який ніколи до початку війни не тримав у руках зброю, подобається бути солдатом.
 
Мені подобається війна, бо вона дала мені те, чого я прагнув усе життя: відчуття того, що усе відбувається по справжньому.
 
На війні усе справжнє: ненависть, шляхетність, підлість, біль, дружба. Немає ерзаців.
 
Війна, взагалі, - країна див. Кожна людина у своєму житті прагне дива, а на війні вони трапляються щохвилинно. Переповідати ці історії не буду, бо їх - безліч. Не знаєш з якої почати і якою відлакірувати.
 
До див, і це приємно!, звикаєш, вони стають часткою твоєї буденності. Позаздріть мені!
 
На війні ти спиш у холоді і брудяці - і відчуваєш себе людиною! Такі відчуття у мирному житті недоступні. Ти розумієш, що мирне життя – то підкилимна мишача метушня, де хто кого наїбе - той і цар гори, де немає інших завдань у оточуючих, як вирвати із тіла свого ближнього шмат м'яса. На війні ти свого ближнього оберігаєш не менше як себе.
 
Стільки гідних і шляхетних людей, скільки я побачив на війні, я не бачив за усе своє сорокатрьохрічне життя.
 
Стільки друзів, скільки я надбав на війні, у мене не було ніколи. Я викидаю із телефонної книжки номери старих знайомих, бо нові друзі не втискуються.
 
Завдяки війні я знайшов своє кохання.
 
Оточений друзями, сповитий коханням, зі зброєю в руках я захищаю мій народ, суверенітет і цілісність моєї країни.
 
Війна зробила мене щасливим.
 
І коли я у складі нашого добровольчого батальйону пройду парадом переможців по Червоній площі, я знову стану журналістом і письменником. І буду щасливим від того, що у моєму житті була ця війна.
 
Стосовно жертв. А яка війна без жертв?
 
У кожної людини свій визначений день смерті. Ти помреш у цей день, де б ти не знаходився, цього не уникнути. Можна впасти головою об бордюр, можна втопитися у ванній, а можна загинути від ворожої кулі чи "Граду", захищаючи Батьківщину. Що шляхетніше?
 
Як віруюча людина, християнин, я вірю в безсмертя душі. Тому не хочу її бруднити боягузтвом. Я знаю, що коли помру, я побачу Господа Бога і Божу Матір. Це є метою життя кожного християнина. Тому смерті не існує.
 
Смерті бояться ті, хто не вірить у Бога по-справжньому. Вперед, панове, на війну - там віра в Бога дуже зміцнюється!
 
Там гартується не тільки душа й дружба.
 
Там, на фронті, гартується наша нація. Гартується вогнем і мечем! І це прекрасно!
 
Там формується нова активна фракція суспільства, загін пасіонаріїв.
 
І це надає мені впевненості у великому майбутньому нашої держави. І я хочу бути серед них.