Дванадцять прийомів літературної полеміки, або посібник для газетних дискусій

Це коротке керівництво розраховане не на учасників полеміки, а на читачів, щоб вони могли хоча б приблизно орієнтуватися у прийомах полемічної боротьби. Я говорю про прийоми, але ніяк не про правила, бо у газетній полеміці, на відміну від всіх інших видів боротьби – двобоїв, дуелей, бійок, побоїщ, сутичок, матчів, турнірів і взагалі змагань чоловічої сили, немає ніяких правил – принаймні у нас. У класичній боротьбі, наприклад, неприпустимо, щоб супротивники лаялися під час змагання. У боксі не можна зробити удар у повітря, а потім заявити, що супротивник нокаутований. При штиковій атаці не прийнято, щоб солдати обох сторін обмовляли один одного – це замість них роблять журналісти в тилу. Але все це, і навіть набагато більше – абсолютно нормальні явища у словесній полеміці, і важко було б відшукати що-небудь таке, що знавець журнальних суперечок визнав би недозволеним прийомом, незнанням бою, грубою грою, брехнею або нешляхетними хитрощами. Тому немає жодної можливости перелічити й описати усі прийоми полемічної боротьби; дванадцять прийомів, що я наведу, – це лише найбільш поширені, що зустрічаються у кожній, навіть у невибагливій боротьбі друкованих засобів. Охочі можуть доповнити їх дюжиною інших.
 
1. Despicere («дивитися згори» – з лат.) або прийом перший. Полягає у тому, що учасник диспуту повинен дати відчути супротивнику свою інтелектуальну і моральну перевагу, іншими словами, дати зрозуміти, що супротивник – людина обмежена, недоумкувата, графоман, базіка, абсолютний нуль, порожній звук, епіґон, безграмотний шахрай, матолок, полова, покидьок і взагалі суб’єкт, не вартий того, щоб з ним розмовляли. Така апріорна установка дає вам потім право на той панський, зарозуміло-повчальний і самовпевнений тон, що невід’ємний від поняття «дискусія». Полемізувати, засуджувати когось, не погоджуватися і зберігати при цьому повагу до супротивника – усе це не входить у національні традиції.
 
2. Прийом другий або Termini (термінологія – лат.). Цей прийом полягає у використанні спеціальних полемічних зворотів. Якщо ви, наприклад, напишете, що пан Ікс, на вашу думку, у чомусь неправий, то пан Ікс відповість, що ви «віроломно накинулися на нього». Якщо ви вважаєте, що, на жаль, у чомусь бракує логіки, то ваш супротивник напише, що ви «ридаєте» за цим чи «проливаєте сльози». Аналогічно до цього говорять «розбризкує слину» замість «протестує», «обмовляє», замість «зазначає», «обливає брудом» замість «критикує» тощо. Якщо ви навіть людина на рідкість тиха і необразлива, немов ягня, за допомогою подібних висловів ви будете зображені як суб’єкт дратівливий, навіжений, безвідповідальний і почасти ненормальний. Це, до речі, саме собою пояснює, чому ваш шановний супротивник навалюється на вас так гарячково: він просто захищається від ваших віроломних нападів, лайки і сварки.
 
3. Прийом третій відомий за назвою «Caput canis» (тут: приписувати неґативні якості – лат.). він полягає у мистецтві вживати лише такі вирази, що можуть створити про супротивника лише неґативну думку. Якщо ви обачні, вас можна назвати боягузом; ви дотепні – скажуть, що ви претендуєте на дотепність; ви схильні до простих і конкретних доказів – можна сказати, що ви посередні і тривіальні; ви використовуєте абстрактні арґументи – вас вигідно представити зарозумілим схоластом тощо. Для спритного полеміста просто не існує характеристик, точок зору і щиросердечних станів, на які не можна було б приклеїти ярлик, що вже своєю назвою викриває разючу порожнечу, тупість і непотрібність переслідуваного супротивника.
 
4. Non habet (тут: констатувати відсутність – лат.) або прийом четвертий. Якщо ви серйозний учений, над вами легко здобути перемогу за допомогою третього прийому, заявивши, що ви тугодум, балакучий мораліст, абстрактний теоретик або щось подібного. Але вас можна знищити застосувавши прийом Non habet. Можна сказати, що вам не вистачає тонкої дотепности, безпосередності почуттів й інтуїтивної фантазії. Якщо ж ви виявитеся саме непересічною людиною, що володіє тонкою інтуїцією, вас можна вразити твердженням, що вам бракує твердих принципів, глибини переконань і взагалі моральної відповідальності. Якщо ви розсудливі, то ви ні на що не здатні, тому що позбавлені глибоких почуттів, якщо ви володієте ними, то ви просто ганчірка, тому що вам бракує більш високих раціональних принципів. Ваші справжні риси не мають значення – потрібно знайти те, чого вам не дано, і затоптати вас у багнюці, відштовхуючись саме від цього.
 
5. П'ятий прийом називається Negare (тут: заперечувати наявність – лат.) і полягає у простому запереченні усього вашого, усього, що вам притаманне. Якщо ви, до прикладу, освічена людина, то можна іґнорувати цей факт і сказати, що ви поверховий базіка, пустодзвін і дилетант. Якщо ви протягом десяти років завзято повторювали, що (припустимо), вірите в чортову бабцю або Едісона, то на одинадцятому році про вас можна в полеміці заявити, що ви ще ніколи не піднімалися до позитивної віри в існування чортової бабці або Томаса Альви Едісона. І це пройде, тому що невтаємничений читач нічого про вас не знає, а обізнаний зловтішатиметься, усвідомлюючи, що про вас заперечують очевидне.
 
6. Imago (тут: підміна – лат.) – шостий прийом. Полягає в тому, що читачу підсувається якесь вигадане опудало, що не має нічого спільного з реальним супротивником, після чого цей вигаданий супротивник знищується. Наприклад, спростовуються думки, що ніколи не приходили в голову супротивнику і які він, природно, ніколи не висловлював; йому показують, що він дурень і глибоко помиляється, наводячи для прикладу дійсно нерозумні і помилкові тези, що, однак, йому не належать.
 
7. Pugna (побиття – лат.) – прийом, що родичається з попереднім. Він заснований на тому, що супротивнику або концепції, котру він захищає, присвоюють неправдиву назву, після чого вся полеміка ведеться проти цього довільно взятого терміна. Цей прийом найчастіше використовують у так званих принципових полеміках. Супротивника звинувачують у якому-небудь непотрібному «ізмі» і потім розправляються з цим «ізмом».
 
8. Ulixes (Улісс (Одіссей) – символ хитрости – лат.) – прийом восьмий. Головне тут – відхилитися вбік і говорити не по суті. Завдяки цьому полеміка вигідно пожвавлюється, слабкі позиції маскуються і вся суперечка набуває нескінченного характер. Це також називається «вимотувати супротивника».
 
9. Testimonia (свідчення – лат.). Цей прийом будується на тому, що іноді зручно звертатися до авторитету (якого завгодно), наприклад, заявити – «ще Пантаґрюель говорив» або «як довів Трейчке». При певній начитаності на кожен випадок можна знайти яку-небудь цитату, що звалить супротивника наповал.
 
10. Quousque... (доки... – лат.) Прийом аналогічний до попереднього і відрізняється лише відсутністю прямого звернення до авторитету. Просто говорять: «Це вже давно відкинуто» або «Це вже пройдений етап», або «Навіть дитині відомо» тощо. Проти того, що спростовано таким чином, не потрібно наводити жодних нових арґументів. Читач вірить, а супротивник змушений захищати «давно спростоване», а це досить невдячна справа.
 
11. Impossibile (тут: не можна допускати – лат.). Не допускати, щоб супротивник хоч у чому-небудь виявився правим. Варто визнати за ним хоч дещицю розуму й істини – вважайте всю полеміку програною. Якщо якусь фразу не можна спростувати, завжди залишається можливість сказати: «Пан Ікс береться мене повчати...» або «Пан Ікс оперує такими плоскими і давно відомими істинами, як його «відкриття...», або «Дивуйся, увесь світ! Сліпа курка знайшла зерно і тепер куд-кудаче, що...». Словом, завжди що-небудь знайдеться, чи не так?
 
12. Jubilare (тріумфувати – лат.). Це один з найбільш важливих прийомів, і полягає він у тому, що поле бою завжди потрібно залишати з виглядом переможця. Вправний полеміст ніколи не буває переможений. Поразки завжди зазнає його супротивник, якого зуміли «переконати» і з яким «покінчено». Тим-то і відрізняється полеміка від будь-якого іншого виду спорту. Борець на килимі чесно визнає себе переможеним; але, здається, жодна ще полеміка не закінчувалася словами: «Вашу руку, ви мене переконали».
 
Існує багато інших прийомів, але позбавте мене від їхнього опису; нехай уже літературознавці збирають їх на ниві нашої журналістики.
 
Карел Чапек
 
Переклала Оксана Дащаківська
 
http://www.ji.lviv.ua/n32texts/chapek.htm