Цавет танем!

У перекладі з вірменської «цавет танем» означає «твій біль беру на себе». Він взяв на себе весь біль моєї нації. Він не тільки забрав біль від мене і моєї родини, він позбавив мене горя і подарував мені життя прийнявши замість мене ті чотири кляті кулі. Сергій забрав від мене біль. За мене. Замість мене. Бо мене там не було... Бо мене там не було!!! Mea culpa! Mea culpa! Mea maxima culpa!
 
Мене не було і тоді, коли підарас України став її президентом. Я не дійшов до тієї дільниці, де підарасу вкинули пару сотень голосів, до того тервиборчкому, де підарасу домалювали пару тисяч голосів і не прийшов до ЦВК, де йому пририсували мільйони. І так по всій Україні я не дійшов, не встиг, не зробив. І мене заболіло. Я – не зробив.
 
Я не вийшов на Майдан тоді, коли підприємці волали про грабунок і мерзли за своє, а тепер я знаю, що і за моє. І коли їх пакували в автозаки і сука в суддівській мантії шила їм вирок за плитку Майдану, мене  заболіло. Але мене там не було. Я - не прийшов.
 
Мене не було, коли Врадіївка злісно трощила мусарню люто помщаючись за своє сплюндроване життя. Мене так боліло але я був біля телевізора, а не на Академіка Богомольця, 10 чи на Банковій. І скаженого Дрижака запакували без мене.
 
Як же мене боліло увесь цей час те, що я не зробив і не сказав! Те, що мене не було там, де я потрібен своєму народу. Мене боліло, а я терпів. А він не міг. Його боліло дужче. Тому Він пішов на місце сили моєї нації і прийняв на себе весь мій біль, а мені залишив життя і сором, за те, що мене там не було.
 
Господи, прости мені, що Вони відболіли за мене! Ти знову вмер за мене 22 січня 2014 року від Свого різдва. Щоб я жив далі. Я знаю для чого мені жити. Цавет танем – віддайте мені свій біль. Я знаю кому його повернути. І я його їм поверну. Інакше зі мною залишиться сором. А його на себе ніхто не прийме. Навіть тих п’ять святих мучеників.
 
Цавет танем!
Героям слава!