«Великий реформатор». Або чиста совість – ознака поганої пам’яті.

В соціальних мережах неодноразово викладалась та жваво обговорювалась інформація про те, що в травні 2001 року, народний депутат Григорій Омельченко оприлюднив доповідну записку тодішнього міністра внутрішніх справ України Юрія Кравченка про факти відмивання в 1995-1996 роках через кореспондентські рахунки ПриватБанку $ 150 млн. Леонід Кучма доручив тодішньому прем'єр - міністру Євгену Марчуку і голові правління Нацбанку Віктору Ющенко прийняти відповідних заходів.
Замість цього в липні 1997 року Сергій Тігіпко був призначений віце -прем'єр- міністром з питань економіки , а з червня 1998 по липень 2000 року він навіть очолював комісію з питань повернення в Україну валютних цінностей , що незаконно знаходяться за межами країни. Крім того , як стверджує Григорій Омельченко , протягом 1993-2001 років Тігіпко і його дружина разом з іншими юридичними особами створили цілу мережу пов'язаних між собою комерційних структур, страхових компаній і внесли до їх статутних фондів великі суми грошей.
Все це, як вважав Омельченко, могло б слугувати підставою для порушення кримінальної справи і перевірки фінансово- господарської діяльності ПриватБанку і створених Тігіпко комерційних структур, сплати податків, дотримання законодавства в сфері валютного регулювання. Сергій Тігіпко не коментував звинувачення Юрія Кравченка та Григорія Омельченка. Інтернет- видання «Україна кримінальна» опублікувало лист одного з колишніх співробітників ГУБОЗ МВС України, який розповів про те, як у 1996 році він їхав до Дніпропетровська заарештовувати керівника Приватбанку Сергія Тігіпка. Підстава - «відмивання» грошей через банк у Латвії. Однак, як заявив колишній офіцер УБОЗу, арешт не відбувся – Тігіпко призначили віце -прем'єр- міністром.
Сергія Тігіпко неодноразово звинувачували в лобіюванні інтересів великого капіталу, натомість жодного разу не піднімалося інше питання – зрада національних інтересів. І на цьому питанні хотілося б загострити увагу особливо тих прихильників Сергія Леонідовича, які постраждали від девальвації гривні. Тих, хто віддаючи голоси за лідера «Сильної України» вважаючи його самим порядним з політиків, продовжував сплачувати непід’ємні кредити. Тих, хто потрапив в боргову яму завдяки «прозорому та над вигідному для piple» банківському кредитуванню. Тих, хто на сьогодні продовжує свою незриму війну проти банківського свавілля в українських «самих гуманних судах в мире».
Постійні закидання від провладних депутатів та звинувачень влади «… во всем виноваты папередники» і особисто Тимошенко, змушує повернутись в нещодавнє минуле.
Тож, інформація для роздуму.
Рік 1992. Початок розвитку приватного банківського сектору України. Бізнесмен – Тігіпко один з засновників ПриватБанку. Після виходу з ПриватБанку – засновник власного банківського бізнесу та групи «ТАС».
Не є сенсом переказувати бізнес кар’єру пана Тігіпко, хоча вона й досі є темною конячкою та предметом досліджень журналістів. Натомість цікаве інше.
Коротка за терміном, але дуже важлива за змістом, з точки зору лобіювання інтересів банків, посада Голови правління Національного банку України, яку мало хто висвітлював.
Рік 2003. На той час вже прийняті та діють життєво важливі для банківського сектору та клієнтів банків Постанови НБУ. Однією з таких постанов N 246 від 28 вересня 1995 р, затверджено положення НБУ «Про кредитування». http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0246500-95/ed20011210 Пунктом 2 розділу ІІ даного Положення було передбачено форми кредитування, а саме:
- суб’єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпотечний, бланковий, консорціумний.
-Фізичні особи - споживчий кредит (лише в національній грошовій одиниці).
Пунктом 44 розділу ІІ цього ж Положення було встановлено:
- споживчий кредит - кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам-резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Між тим, наплив в країну непідкріпленої товарами валюти у вигляді «інвестицій», обмежене коло суб’єктів кредитних відносин, які можуть отримувати валютні кредити та можливість цих суб’єктів уникнути від відповідальності за невиконання кредитного договору шляхом процедури банкрутства та ліквідації, спонукали банківський сектор до розширення кола осіб-субє’єктів валютного кредитування. Але як? Положення ж забороняє? І тут на допомогу «колегам по бизнесу» приходить «Великий реформатор» всіх часів – пан Тігіпко.
І як тут не згадати, трохи перефразовуючи: «…не плач дед, не плач баба. Я вам новое яичко снесу и не простое, а золотое».
Рік 2003. Злочинна постанова Правління НБУ № 79 від 05.03.2003 «Про внесення змін до положення «Про кредитування», за підписом того самого щирого та чесного горе-реформатора Тігіпко. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0207-03
Основними змінами для «радісних споживачів кредитних послуг», а нині боржників стало:
1.1. Перше речення пункту 2 після слова "діяльності" доповнити словами "а також фізичні особи", а після слова "консорціумний" доповнити словами "споживчий тощо".
1.2. Друге речення пункту 2 виключити.
1.3. Пункт 9 доповнити новим абзацом такого змісту:
"При наданні споживчих кредитів (у тому числі шляхом відкриття кредитних ліній) для фізичних осіб цільовий характер використання може бути передбачений у кредитному договорі за згодою сторін".
1.4. Абзац третій пункту 10 викласти в такій редакції:
"Кредити в іноземній валюті надаються резидентам України та юридичним особам-нерезидентам - банківським установам".
1.5. У пункті 11 слова "суб'єкти господарської діяльності" замінити словом "позичальників".
Простою мовою, банкам дозволили кредитувати people, тобто нас, будь-якою валютою.
Ну а далі «понеслись» золоті яйця в кишені банкірів з наших з вами доречи, вельмишановні виборці-прихильники пана Тігіпко.
Вважаю, що саме остання постанова стало підґрунтям для майбутньої девальвації гривні.
Навіть приблизно не уявляю розміру збитків, яких завдав пан Тігіпко і Ко цією постановою нам з вами ( народу України – позичальникам), краще хай зроблять висновки експерти та фахівці в області економіки, але я з повною впевненістю можу сказати, що такі горе-реформатори зі своїми реформами, довели народ України до крайнощів: «не привыкнешь – здохнешь, не здохнешь – привыкнешь».
 

Мы настолько точно выбираем не тех, что уже не стоит беспокоиться
(Михаил Жванецкий)