Ще раз про профтехосвіту

ще б трошки системного розуму

невігласам тузикам, щоб зрозуміли таку примітивну річ
 

…ЩО вигідніше фінансувати: ПТУ і технікуми чи зони та тюрми.

   Куди піде випускник школи без професії і кому він без неї потрібен? Правильно: або на базар підносити ящики та баули, або контролювати бариг чи «приватизовувати» чуже майно силовими і несиловими методами. Є ще «ніша» дрібного наркоділера.
 
   Ринок робочої сили завжди існував, існує і буде існувати. Інша справа, наскільки він розвинутий. Сьогодні немає потреби у такій кількості токарів, фрезерувальників, координатних розточників, шліфувальників, як за часів існування гігантів машинобудування. Однак, з’явилося достатньо малих підприємств, що потребують токарів-універсалів (ними не народжуються, ними стають).
 
   Примітиви-тузики, які вживу не бачили токарного верстата, не знають де знаходиться передня бабка, супорт, фартух і що таке люнет та цанговий патрон, наважилися з апломбом вєщать про ЧПУ-верстат.
   Останній економічно доцільний задля тиражування продукції мільйонами (болт чи гайка М8). До речі, для його роботи потрібен наладчик, якого  теж треба навчити, а також розхідний матеріал – інструмент: різці, фрези, плашки, метчики, розгортки і т.і.
 
   А от цей інструментарій, а також прес-форми, штампи та лекала, без яких немислимо тиражування будь-чого (від поліуретанової підошви до пістолетного магазину) виробляється на звичайних верстатах.
 
   Крім того, в Україні запрацювали швейні та взуттєві підприємства. Швейні, здебільшого на імпортному обладнанні, з імпортної сировини та для експорту. Взуттєві, здебільшого для внутрішнього ринку. Отже виник попит на кравчинь та шевців.
   Крім того існує потреба у кваліфікованих будівельниках, трактористах-бульдозеристах, кранівниках, екскаваторниках…
Я не кажу про такого монстра, як Укрзалізниця. Скільки йому потрібно машиністів, ремонтніків і т.і.
   А чому такі в нас хєрові шосе, - питання риторичне.
   Звичайно, можна закрити ПТУ з навчання перукарів, натомість відкрити факультет в інституті Поплавського. Але доцільність!?
 
   Та система профтехосвіти, що дісталася у спадок, володіла колосальним майном: навчальні корпуси, гуртожитки, які здебільшого знаходилися у центрі міста, та устаткування. Між іншим, сьогодні існує болюча проблема із дитячими садочками (у Києві без хабаря неможливо влаштувати дитину), пов’язана із «прихватизацією» та перепрофілюванням їхніх будівель.
   Так само і з ПТУ. Технікумам у цьому випадку дещо пощастило, - вони стали вузами.
 
   Попит на робітничі спеціальності існує і буде тільки збільшуватися (старі майстри вимирають, а нових нема кому навчити).
 
   Отже, повертаючись до першого абзацу. Тюрми і зони утримуються нами – платниками податків. Їхнє «завантаження» відбувається за рахунок молоді, яка не мала першого робочого місця. Не в останньому випадку через брак освіти та набутої спеціальності.
   На мою думку суспільству було б вигідніше у час спаду виробництва тримати армію випускників шкіл у навчальних закладах замість поповнення ними пенітенціарних. Я краще буду утримувати студея ніж зека, викладача ніж вертухая.
 
   Отака логіка тих, хто у піджаках, для тих, хто без піджаків.