Народний артист „регіонального” народу

Горгона Пилипівна: „Ну от, скажітє: хто ваш любімий поет? У мєня такоє мнєніє, єслі чєловєк нє любіт поезію, он сам сєбя обкрадиваєт, мнє жалко такого чєловєка!”
 
Лесь Подерв`янський, „Герой нашого часу”.
 

 
*         *         *
 

 
Гм... Я страшно вибачаюся (бо і сам не люблю вульгарності), але мова піде про народного, вибачте на грубім слові, артиста Гаврилюка.
 
Все ж Маяковський як в воду дивився, коли писав для шкільної програми свій канонічний твір про „звьозди”; мовляв, якщо звьозди зажигають, то це, напевне, комусь таки нужно?.. Так по-філософськи ставив питання поет-агітпроп. Бо таки – ойц! А ще, пригадується, він називав ці звьозди – „ма-а-алєнькіє плєвочкі”.
 
От тут я з ним не можу погодитися. Бо деякі „звьозди” – то є „плєвочки” зовсім не дитячих розмірів і накривають акуратно всю територію нашої держави. От як, для прикладу, звізда обсценного римування Олег Гаврилюк. І фіг би з ним, якби ця убогість, яку він сам і його адепти називають поезією, писалася в зошит і нікому не демонструвалася.
 
Але не для того людство придумало Інтернет, аби такі „таланти”, як Гаврилюк, писали „в стіл”.
 
Ні, Гаврилюк – правильний пацан, тому продажна дівка Фортуна дує з усіх сил своїми прокуреними в кабаках легенями у вітрила його поетичної долі. Трамплін творчого злету стає вже типовим для наших палестин: з зони – та на велику сцену! Блатний культур-мультур – в маси! Іттіть його мать...
 
Мда... слів нема. Немає вже не те, що слів – емоцій, щоби на це відреагувати належним чином.
 
Ой, вибачаюся, може ви ще не в курсі, про що, власне, йде мова? А це у нас „регіональна еліта” поповнила бездонну скарбницю убогості і вульгарності новим неограненим алмазом чистого лайна, а саме – пропхали спільними зусиллями Олега Гаврилюка у народні артисти (звісно, це звання віднині варто писати тільки з маленької букви, оскільки ціна йому – п’ять копійок).
 
Чи є ще не знайомі з творчістю цього „артіста”? Я й сам якось, грішним ділом, не чув за нього, аж поки цей дубоватий алмаз не попав в майстерні руки наших регіональних ювелірів від мистецтва для подальшої огранки. Тепер він сліпуче заблищав у всій своїй красі, як жигуль шостої моделі на Кавказі у восьмидесяті...
 
Я погуглив Гаврилюка і надибав його персональний сайт, де занурився в мутні хвилі його творчості. Довго не витримав – почало відверто нудити... І навіть не так від його матірних вкраплень чи відвертої розумової убогості і творчої бездарності, як від усвідомлення того рівня деградації державних інституцій, які за ось ЦЕ почали давати звання народного... Це вже сюр якийсь...
 
Але пора і вам пірнути, так би мовити, з головою в оте саме... А то що ж: я тіпа, вже читав, а ви, тіпа, ще в білому? Так не піде; артист народний, значить і ваш так само. Так що набирайте побільше повітря в легені, защиміть носа і – попливли!..
 
В першу чергу кидається в очі, що Гаврилюк – страшно релігійна особа. Вже й не знаю, хто у нього конкретно за бога – Христос, Ієгова чи Будда, але він явно з ним на короткій нозі.  
 

 
Я ехал в Храм…
 
Молился всю дорогу…
 
Спешил на встречу
 
Не к кому ни будь, а к Богу,
 

 
Оте „ни будь” – то в оригіналі. А взагалі пацан бога любить, в бога вірить і часто його згадує. Так часто і безбожно, що так і хочеться сказати – поминає... Хоча іноді складається враження, що його реальне відношення до релігії носить дотепно-фрівольний характер з ледь помітним запашком ладану; як от у професійного боголюба фельдкурата Отто Каца. Тому що так до кінця і не зрозуміло: це він так тонко стібається чи це так виходить автоматично від деякого розумового обмеження?
 

 
В меня на миг вселился Бог,
 
Души моей коснулся…
 
Я видел то, чего не мог ─
 
И в ужасе проснулся.
 

 
Я не знаю, хто був у більшому „ужасе” від такого короткотривалого контакту; не виключно, що й сам бог, коли побачив це безграмотне фарисейство. Бо кому ж сподобається, що його ім`я згадують наліво і направо з тією душевною простотою, з якою прапорщик віддає команди на плацу.
 
А взагалі Гаврилюк усвідомлює, що дистанція між ним і богом поступово скорочується. Правда, наближення бога чомусь впливає на самого Гаврилюка не найліпшим чином. Я б сказав більше: наближення бога просто вкрай розбещує митця.  
 

 
Чем ближе к Богу, тем нежней стихи,
 
Тем искренней и глубже рассужденья,
 
Тем слаще похотливые грехи,
 
Тем менее желанны дни рожденья
 

 
Як бачимо, бог, з однієї сторони, поглиблює фарватер для проходу багатотоннажних думок автора, що є зер гут, а з іншої – явно розчухує митцю похоть...
 
А взагалі-то митець дає зрозуміти богу, що відповідати за все написане вони з Гаврилюком будуть на пару.
 

Все то, что сделал я и сделаю потом,
 
Все, что рука моя писала и напишет,
 
Я признаю, что не моя заслуга в том,
 
Что все слова мои диктует кто-то свыше.
 

 
Причому іноді Гаврилюк повністю відхрещується від будь-якої відповідальності.
 

 
Я, как заблудшая овца,
 
Покинувшая стадо,
 
Под наблюдением отца,
 
Пишу, что ему надо.
 

 
Правда, тут не зовсім зрозуміло на кого конкретно він перекладає відповідальність. Начебто, на отца, себто на батька. Але враховуючи патологічну безграмотність „народного артиста” цілком припустимо, що він знову ж мав на увазі бога. Просто пацан не в курсі, що в такому випадку „Отца” пишуть з великої. Втім, на загальному фоні його творчості це такі дрібниці...
 
Але автор не безнадійний. Він „осознав”. Залишилося явитися з повинною...
 

 
Осознаю, что я уже
 
В своей словесной рвоте,
 
В агонии циррозных фраз
 
Переосмыслил много…
 
Не дай мне Бог, еще хоть раз
 
Увидеть душу Бога!!!
 

 
Не дай божЕ, як казав Гришковець. В самий раз розірвати на грудях замурзану майку під жалісне завивання гармоніки. Особливо мені сподобалося оце самокритичне:
 

 
В своей словесной рвоте,
 
В агонии циррозных фраз
 

 
А щодо того, що він Переосмыслил много,  то в це я вже, вибачте, не вірю. І не так, як отой театральний естет Станіславський, а чисто по-людськи. От в силу усієї отої безграмотно-патетичної вербальної діареї.
 
До речі, автор не тільки активний боголюб, він ще й завзятий філософіл!.. Про це відкритим текстом заявлено у нього на сайті в об`яві:
 

 
Уже в продаже новая книга философских стихов и афоризмов "ЕЖЕДНЕВНИК вопросы и ответы" Олега Гаврилюка
 

 
Мда, а пацан явно без комплексів - Філософські стіхі і афоризми!..
 
Гаврилюк, вочевидь, вважає, що достатньо зафіксувати на папері будь-який власний вислів, як він автоматично стає афоризмом. Ну, то для митця нагадаємо:
 

 
Афори́зм (грец. αφορισμός, означення, вислів) — короткий влучний оригінальний вислів, що зробився усталеним; яка-небудь узагальнена думка, висловлена стисло в дуже виразній, легкій для запам'ятовування формі, яка згодом неодноразово відтворюється іншими людьми.
 

 
Пане Гаврилюк, хоч один ваш короткий влучний оригінальний вислів вже зробився усталеним? Він неодноразово відтворюється іншими людьми? Ні? Так на підставі чого короткі банальні думки отримують статус афоризмів?    
 
Для наочності наведемо  декілька „афоризмів”.
 

Как правило талант творит, а зарабатывают бездари.
 
 
Чрезмерная забота о здоровье может покалечить.
 
 
Без достоинства красота увядает.
 

 
Дуже влучні, дотепні і глибокі вислови, один краще іншого. І головне – відтворюються іншими людьми масовим порядком. Просто зацитований до дірок пан Гаврилюк зі своїми ”афоризмами”!
 
Чи й собі поафоризмнічати?..
 

 
Увядающее достоїнство не блещет красою.
 

 
Не достоин – не увядай!
 

 
Увядай, не увядай – ти вже класик, так і знай!..
 
  
 
Що у нас там ще – філософські стіхі?
 
Цікаво: що саме являє собою ота філософія в його уяві? Точніше – по його понятіях?  
 
Щоби ні у кого не виникало питань щодо присутності філософської складової в „поезії”, там же наводиться її достойний екземпляр під свіжою і незамуленою назвою - "ЖИЗНЬ-БУМЕРАНГ:
 

Все и всем по заслугам;
 
Черные мысли вернутся недугом.
 
Светлые мысли - божественным светом...
 
Если не думал - подумай об этом!!!"
 

 
Сильна, лаконічна філософія. Лао-Цзи, часом, не нагадує?.. А три знаки оклику - це, напевне, для тих, хто до сих пір так і не задумався. Саме до них пробує докричатися митець у все своє митецьке горло; так би мовити, до людської духовної сліпоти-глухоти-тупоти.
 

 
Как много в этом мире лжи и фальши,
 
Но мы живём и будем жить в нём дальше.
 
Как много мишуры и суеты,
 
Дешёвые, ненужные понты
 

 
Ага, що є – то є. Понти, як відомо, дорогими не бувають, але як же митця тіпає від надмірної кількості лжи и фальши! Як не крути - трепетна натура.
 

 
Звісно, тонка духовна організація митця потребує окрім правди, добра і загальної гармонії у всесвіті ще й трішечки справжнього кохання для свого, враженого поетичним грибком, серця.
 
О, романтична любовь-морковь на сіновалі!.. Хто ж її не хоче? Тут, як відомо, головне - без коваля...
 


Как говорят, не нужно много текста
 
Мы встретились, и забурлила кровь!
 
Вы предложили выпить с Вами СЕКСА,
 
А я Вам предложил испить… ЛЮБОВЬ.
 

 
Отак от! Тим бабам тільки того і треба від цнотливого пацанчика, що набухатися, сексу, а потім мордою в стінку і хропіти до ранку. А у нього, між іншим, чиста любов у три карата, а не хер собачий! Оцю свою любов (не плутати з сексом!), він і пропонує на розлив:  
 

 
Из моего блудливого бокала
 
Вы сделали всего один глоток,
 
Но и его хватило для накала,
 
Забил в груди сердечный молоток,
 

 
Тук-тук-тук! Відкривай своє серце, сцуко, бо тут до тебе поет ломиться з любов`ю!
 

 
Я не встречал такого до сих пор,
 
Жизнь явно каждодневная наука,
 
Вас возбуждает сила и напор,
 
Вам нравится, когда Вам шепчут ─ «сука»,
 
Когда за бедра жадно Вас берут
 
Мужские, грубо-чувственные руки,
 
Когда Вам дышат в спину и орут,
 
Вас возбуждают запахи и звуки,
 
И я кобель за бедра Вас держу
 
Не понимая сам, что происходит,
 
То вою волком, то, как пес дрожу,
 
Душа то входит в тело, то выходит,
 
Вдыхаю Вас и выдыхаю Вас,
 
То матом крою, то прошу прощенья,
 
Как мальчуган на Вас, в сто первый раз,
 
Грызу талмуд ─ науки обольщенья.
 

 
У, працівний мальчуган!.. До речі, оцю фразу - „грызу талмуд – науки обольщенья” - автор сам-то здатен усвідомити? А таких фраз у нього - далеко не одна... І виникає просте питання: а наскільки автор взагалі адекватний?    
 
Іноді наш гранений поетичний алмаз видає на-гора рядки, які запросто можна розміщати на отих кітчевих подарункових листівках, якими торгують в переходах і метро; ну, ви знаєте – з котиками, сердечками і отими специфічно мальованими квітами, які не розбереш – чи то качан троянди, чи бутон капусти...
 

Я так хочу уснуть с тобой любя
 
Свернувшись и мурлыкая как котик.
 

 
Ну, просто мусі-пусі, міленькій мой!.. Дами явно повинні обридатися від цієї сусальної ніжності і по-весняному занявчати в унісон його муркотінню. Закінчується вірш про муркаючого котика так:
 

Ты чувствуешь, и это не предел
 
Того, что с нами суждено случится,
 
Как видишь я тебя уже раздел,
 
Ах... Боже мой…сердечко как стучится.
 

Звиняйте, а сердечко чиє там затіпалося? Не „котика”, часом?..  
 
Кохання, як відомо, страшна в своїй руйнівній потенції військова сила і взагалі вічний двигун науково-технічного прогресу. Особливо, коли поселяється в такому творчому мікроорганізмі, як Гаврилюк. Таке кохання здатне рвати греблі на своєму шляху, вивертати смердючі креазотом дубові шпали чи, на крайній випадок, здійснити безжалісною рукою ямковий ремонт на трасі Київ – Одеса.
 
Або ж, як у нашому випадку, писати вірші...
Гаврилюк, як ви зрозуміли, пише на будь-яку тему і в будь-якому форматі.
 
Ось це у нього іде, як „Одностишия”...
 
Не всегда нужно быть дураком,
Чтобы в нос получить кулаком.
 
Є у нашого митця і „громадянська лірика”. Звісно, нема сенсу сподіватися, що у цьому жанрі митець буде більш людяно обходитися з формою і змістом своїх творів. Втім, вільне розставляння букв у рядках дає широкий простір як для справжніх літературних естетів, так і для любителів всіляких головоломок.
 
Кто защищал свою отчизну
 
В потомках вечность заслужил.
 
Може, автор мав на увазі – „в котомках”? І не „вечность”, а щось матеріальне, як від святого Миколая? А втім, я думаю, що автор просто мав на увазі все і всіх – і котомків, і потомків...        
 
Але то все – дитячі розваги безграмотного графомана. А ось – більш цікавий екземпляр.
 

Памяти Гонгадзе
 
Я видел сон, как свора холуев
В лесу на части раздирала волка.
За то, что волк им натыкал……… (словцов)
От всей души, по-деловому, с толком.
Ткнул носом каждого в вонючее говно,
Которое та свора наложила.
Оно воняет всем, но возникает но…
Для своры вонь - их золотая жила.
Выходит так, коль травятся волки,
Той своре легче делать маны-маны,
Чем глубже вонь вдыхают мужики,
Полнее набиваются карманы.
Поэтому псам гласность не с руки,
Поэтому и волка разодрали.
Волки же нынче кормятся с руки,
Вдыхаючи все то, что псы на…рали.
 

Це – „громадська лірика” у виконанні Гаврилюка. Не коментую цю гидоту.
 
Але нашого „Остапа” несе явно не по-дитячому. Елементарна безграмотність, вульгарний смак, технічна недосконалість „віршів”, та ще й вкупі з відсутністю критичного до себе ставлення дають гримучий коктейль, який розносить вщент будь-які залишки гальмівних механізмів, доводячи самооцінку „митця” до гіпертрофованого стану.  
 

Кроме себя нам некого винить.
 
Как мне поэту это изменить?
 
Как отыскать к познаниям дорогу?
 
Молитвою, какой, молиться Богу?
 
Где обрести, как донести познанья,
 
Чтоб изменить народное сознанье?
 

Якому поету і що саме это хоче ізменіть Гаврилюк? Бо якби він мав себе на увазі, то не полінувався б поставити пару ком навколо того „поета”. Чи це для нашого „народного артиста” занадто велика премудрість? Чи, може, зайва умовність?.. А може він, для прикладу, хотів сказати так:
 
Как мне поэту... это... изменить?
 
Піди, здогадайся, що мав на увазі митець народний...
 
Ото і мучиться, бідний, бо не знає, як йому обрєсті елементарні познанья. Але, не зважаючи на відсутність елементарних познань, йому так і чешеться – не багато, не мало – изменить народное сознанье. Господи, а народ-то тобі чим не вгодив, що ти з ним хочеш так люто?..  
 
Ну, і кому прийшла в напечену літнім сонцем голівку ідея пхати ось це добро в народні артисти? Ясен пень, регіоналам.
 
Причому захоплення творчістю Гаврилюка носить в середовищі регіоналодепутатів підозріло масовий характер. Тринадцять (!) депутатів вважають, що саме Гаврилюк і є та звізда, яка мусить підсвічувати своїми променями культурний простір України. Просто повальна пандемія якась!..
 
Назвемо героїв поіменно:
 
Ян Табачник, Вадим Колесниченко, Ельбрус Тедєєв, Сергей Тигипко, Виталий Журавский, Нестор Шуфрич, Тая Повалій,  Володимир Олійник, Микола Сорока, Микола Дем`янко, Тетяна Бахтєєва, Володимир Демишкан, Володимир Мисик. Сюди ж треба вписати й легендарного борця зі снігом Олександра Попова.
 
Ну, як то кажуть, яке їхало – таке здибало. Дивно було б, якби будь-кому з цього списку не сподобалося оце поетичне поле, виоране клишоногим Пегасом.
 
Митець Ян Табачник про митця Олега Гаврилюка:
 
Я счиатю, Олег очень талантливый человек. Кроме того у него прекрасные стихи. Я почитал его стихи – он действительно талантливый парень
 
Прекрасні, прекрасні вірші!.. Без сумніву. Як та „Мурка”, виконана Ринатом  на замовлення Яна.
 
А от ще один нестримний фанат творчості Гаврилюка - Михайло Броніславович Єжель:
 
„У мене ця пісня („Офіцерская чєсть”) була записана на телефоні. Ми завжди, як тільки збиралися друзі, обов’язково я включав цю пісню і ми її стоячи слухали. Тому практично по всіх містах, де я був, завжди звучала ця пісня”.
 
Гм... Ви собі уявляєте цю картину? Міністр оборони втикає на мобілі Гаврилюка і вся компанія встає... І так – кожного разу! Сюр!.. Отут вже я за Станіславським категорично заявляю: „Не вірю!”
 
Не вірю в ці сюрреалістичні фантазії про мобілку і сентиментальних аж до дурних рефлексій державних чиновників.
 
Особисто я більше допускаю, що є рішення – розкрутити бездарного і безграмотного „поета” і виконавця російського шансону до статусу звізди. Чиє рішення? Тих, звісно, хто його розкручує.
 
Взагалі цікаво було переглянути – хто і на який манер захлинається радістю від зустрічі з прекрасним мистецтвом...    
 
Заслужена артистка України Катерина Бужинська:
 
„Стихи О.Гаврилюка это путешествие в мир Любви и эротики. С интересом читаю новые произведения. Если книгу перечитывают по нескольку раз - это говорит о многом”.
 
Так, це говорить про дещо – перечитувати маячню по декілька разів. Наприклад, про смак того, хто це перечитує. Не більше.
 
А ось – ще один митець, Заслужений діяч мистецтв України продюсер Юрій
Квеленков:
 
„Когда у нас в жизни появляется время наполниться чем-то интересным, мы либо слушаем музыку, либо читаем книги.
Все книги перечитаны, вся музыка переслушана. Ничего нигде не происходит. <…>
Перестали рождаться Нагибины, Достаевские, Чайковские, Рыбчинские.
Все стало коммерческим и безынтересным. Когда берешь книги Олега Гаврилюка, не можешь оторваться.
Как будто пошло, и в то же время нет. Ловишь себя на мысли, что это все о тебе и о тех, кто тебя окружает. <…>
Правда нашей жизни. Его стихами, я не раз утер нос своим врагам и женщинам, которые хотят получить все, ничего не отдав при этом.
Его книги лежат у меня в каждой машине, в прикроватной тумбочке. Они могут пригодиться каждую минуту. <…>
Иногда, при телефонном разговоре, я отвечаю стихами. Просто открываю его книгу и тутже нахожу что ответить собеседнику так, ЧТО МАЛО НЕ ПОКАЖЕТСЯ...”
 
Оце запалює заслужений мистець Квеленков! Це ж договоритися до того, що Гаврилюк з успіхом замінює Достоєвського з Чайковським... А про книжку „в кожній машині” – це достойно Єжеля про слухання мобілки стоячи. Також непогана фантазія про цитування Гаврилюка під час телефонних розмов. У всякому випадку – свіжа...
 
Але не однією містечковою попсою розфарбовується барвистим імідж нашого Достоєвського-Чайковсько. В хорі голосів, переконуючих нас в творчій геніальності Гаврилюка, окремо можна виділити такого собі іноземного митця Леоніда Шнейдерова - письменника, журналіста, ще й лауреата Міжнародного берлінського конкурсу в номінації „Крупна проза” (Золота медаль).
 
Отже, слово митцю Шнейдерову:
 
„Сорок пять лет свой творческой жизни я отдал профессиональной литературе и публицистике. Издавал романы и сказки для детей, которые и сегодня пользуются вниманием читателей. Я знал многих талантливых советских поэтов. И мне нетрудно, даже при беглом взгляде на стихи или прозу, понять, чья рука написала эти строчки, и определить степень таланта. Я убедился, что автор Олег Гаврилюк — поэт по рождению и по своему поэтическому мышлению.
 
Творческие ипостаси Олега Гаврилюка впечатляют и дают мне основание считать его гордостью современного сценического искусства Украины. И мне, прожившему свою самую лучшую и счастливую часть жизни на Украине, — несомненно, приятно и радостно возвестить во весь мой не шибко сильный голос, что все три ипостаси этого украинского чуда: Поэт, Актёр, Певец — дар небес.
 
И понимая, что все лучшее, все самое замечательное, связанное с молодостью и любовью к женщине, покинуло меня навсегда, я выбрал из поэтического творчества Олега Гаврилюка четыре строчки, которые хочу оставить у себя как талисман, ибо эти строчки будят воспоминания прошлого и они для меня понятны, дороги и всегда были желанны. Вот эти четыре строчки:
 
«Желанья душу рвут на части,
Я ощущаю запах счастья,
Я понимаю вкус весны
И то, как вы со мной честны».
 
Спасибо, Олег. Всё именно так, как ты написал и прочувствовал, было и со мной. Удачи тебе и величайших свершений во славу Украины и национального искусства! И пусть тебя любят всегда, ибо только чистая любовь рождает кристально-чистый талант”.
 
Ну, що пану Шнейдерову подобається Гаврилюк – то його власні проблеми. Але мені цікава ось ця теза – „...свершений во славу Украины и национального искусства!”  Пане Шнейдеров, ви, власне, яку націю маєте на увазі? Ви до якої нації записуєте виконавця російського шансону (як його позиціонує вікіпедія) і автора убогих безграмотних вІршів? От ви зараз хто за національністю – німець? Чи без змін? То й беріть собі на здоров`я. А може, росіяни мають намір укріпити Гаврилюком пантеон російської словесності? Чого там – Достоєвський... Лермонтов... Гаврилюк... Що сам він з України, так то нічого, ми таке „добро” вам презентуємо. Адже Гоголя ви записали собі в актив, тому що той писав російською. Так і це загребіть, не гидуйте вже „кристально-чистым талантом”...
 
А це – вимогливому естету пану Шнейдерову, на дорожку, від такої милої його серцю звізди руского шансону. Так і хочеться сказати: як для вас писане!..      
 
Отже, кристально-чистый талант – в студію!
 

 
Вы конечно не блядь,
 
Просто очень похожи.
 
Не хочу оскорблять
 
Но читаю по роже
 
Вашу блядскую суть,
 
Вашу сучью натуру.
 
Неприятно аж жуть,
 
Почему же я с дуру
 
Запустил в свою плоть
 
Ваше острое жало,
 
Разрешая колоть
 
Свою душу кинжалом.
 
Дал Вам задом вилять
 
Допуская быть может,
 
Что вы вовсе не блядь,
 
НО УЖ ОЧЕНЬ ПОХОЖИ !