Візьми Боже, що мені не гоже.


Візьми Боже, що мені не гоже. Відомий тенор українського походження Володимир Гришко заявив про свій намір поїхати з України. За словами співака наступні 25 років він буде жити у США. «Скоро я отсюда уезжаю и этим счастлив и горжусь тем, что я покидаю таки родную Украину…» - завив Гришко журналістам чистою регіональною російською мовою.
 
Від’їзд Гришка, певною мірою, символічний. Варто згадати, що лише напередодні останніх президентський виборів Гришко на всю душу щиру агітував за кандидата в президенти Віктора Януковича. Тоді він казав: «Мій вибір, як і вибір мільйонів людей, людей впливової інтелігенції, людей різної національності, – це справді Віктор Федорович Янукович. Чому? Тому що Янукович – велика надія для України. Янукович ніколи не пообіцяв того, що не зміг виконати». Слабо? Тоді, напередодні виборів, Гришко дуже опікувався станом української культури: «Наша культура сьогодні стоїть, як жебрак, випрошуючи з різних можливих і неможливих кутків Кабміну гроші. А культура має розраховувати сама на себе, як у інших цивілізованих країнах… Багато таких людей. Перш за все, це шляхетна жінка Ганна Герман, яка дуже ерудована, розуміється в естраді, опері й класиці. Їй не байдуже майбутнє культури України. А також великий реформатор, людина правди, людина-професіонал – це пан Микола Азаров. Йому теж не байдужа українська культура, архітектурні пам’ятки нашої держави та інші нетлінні цінності. Ці люди розуміються на дуже важливих речах».
 
Сьогодні Гришко співає нам іншої: «Больше здесь делать нечего, дорогие друзья. Меня здесь не было 20 лет и снова не будет 25. Так что я с этим поздравляю себя и Украину, и моих поклонниц тоже». Крапка. Кінець. Культура і майбутнє рідної країни відомого тенора більше не цікавить. Більше йому тут робити нема чого.
 

 
Теж реклама. Володимир Гришко - ліворуч
 
З точки зору кіл у яких крутився Гришко протягом останніх років не сталося нічого нелогічного. Так, пацан трошки по приймав участь в українській політиці. Так, допоміг прийти до влади команді клептократів. Чого там? Він зняв з цієї країни всі можливі дивіденди. Зараз, коли з одного боку у владній команді у самій недитяча гризота, а з іншого боку, коли опозиція от-от змусить владу створювати з собою коаліційні уряди – ловити в Україні стає більше нічого. Тож усе – пацан іде туди де тепло і фрукти. Чистий бізнес – нічого особистого.
 
Те що зроблений цей бізнес на майбутньому своїх же співгромадян – тенорові байдуже. Проблеми індіанців шерифові не цікаві. В Україні взагалі зараз поширений саме такий тип бізнесу – розпродавати власні надра, вироби підприємств збудованих за совка, врожаї з українських ґрунтів.  Все це гордо називається бізнесом і свободою підприємництва. Навіть дивно наскільки швидко наші ділки підхопили гасла, на кшталт: «Що не продається за гроші – продається за дуже великі гроші», «час – гроші», «ніщо не вічне крім рахунку у Швейцарії». При цьому вони примудрилися не помітити на Заході інших приказок: «пануй Британія над морями, і ніколи ми не будемо рабами», «Свобода, рівність, братерство», «Свобода людини закінчується там, де починається свобода іншої людини». Добробут і майбутнє своїх земляків таким людям байдуже. Самих себе вони гордовито називають «людьми світу».
 
Питання еміграції взагалі – дуже болісне. З одного боку не можна не погодитися з тими своїми земляками, які втомилися щодня виживати і боротися з байдужістю і безнадійністю, яка оточує нашу державу. «Тут більше робити нема чого», говорять ці люди разом з Гришком і їдуть туди де можуть почувати себе захищеними. З іншого боку коли заходиться про еміграцію як про останній засіб опиратися нинішній українській владі – виникає доречне питання, а якщо всі виїдуть за кордон, хто ж залишиться в Україні? Навіщо тоді було здобувати Незалежність? Та й взагалі, чого тоді дурю маятися – може зразу здатися Путінському кремлю? А чого там? Кому не подобається – поїдуть за кордон, а кому рідна земля дорожча – з’їдять і це. Хіба ні?
 
Ще більш бридото, коли тему еміграції беруть на озброєння відверті українофоби. Еміграція з України для них – чарівний коник. На десятках видань проросійського характеру і сотнях Інтернет-порталах, ці потвори доказують, що Україна – помилка історії, держава-неудачник, бо з неї тікають її ж громадяни. Саме смішне, що твердження такі – чистої води брехня.
 
У 2011 р. інститут демографії України оприлюднив результати досліджень попереднього 2010 р. і видав такі дані. Того року з України зналися з реєстрації та виїхали за кордон 14677 осіб – 0,3% населення країни. Країнами адресатами стали: Росія (5934 ос.), Ізраїль (1507 ос.), США (965 ос.), Білорусь (772 ос.).
 
А тепер увага! Того ж самого року ДО України приїхали 30810 людей. Страшилки про китайсько-арабську загрозу дослідження демографів розносять вщент, з осіб що приїхали до України найбільшу групу складали громадяни Росії (13920 ос.), Молдови (3728 ос.) та Білорусі (1098 ос.) – спільно, більше ніж виїхало з України українських громадян всього. Зацікавила й інша цифра, до США з України виїхали 965 людей, а з США до України заїхали і встали на реєстрацію не набагато менше – 727 осіб. Іншими словами, попри страшилки про масову еміграцію з України і про засилля арабів та китайців статистика упевнено доводить, основний потік емігрантів до України – це брати-слов’яни.
 
На довід, мовляв ці брати-слов’яни то потенційний електорат донецьких, можна сміливо відповісти – не факт. Ще у дитинстві я стикнувся з ситуацією, коли дівчина-росіянка з Тюмені стала вивчати українську на уроках з власного бажання, тоді як кілька юних малоросів – дітей військових, кривили носики і пихато заявляли що за законом вони українську учити не зобов’язані. Ну а приклади Пояркова, Олега Медведєва та Вахтанга Кипіані з одного боку, та Бузини, Чаленка та Колесніченка з іншого, говорять самі за себе.
 
Статистику інституту демографії підтверджують і дані Держкомстату. Починаючи з 2005 р. Україна зазнає позитивної динаміки еміграції – щороку до нашої країни заїжджає більше людей, ніж виїздить з неї. Дані такі.
 
Рік                   2007           2008          2009          2010             2011             2012
 
Виїхало          29669         22402        19470         14677           14588           14517
В’їхало           46507         37281        32917         30810           31684           76361
 
Приріст          16838         14879         13447       16133           17096           61844
 
Як не дивно – але навіть з  командою клептократів у владі, зі скаженою корупцією та не менш скаженим вибірковим правосуддям, Україна виглядає для багатьох людей набагато більш привабливою, ніж Росія з її офіційним рівнем вбивств 12 осіб на 100 тис людей (неофіційна - 40), проти 4,5 – в Україні, та ніж Білорусь з «комунізмом» від бацьки Лукашенко. Тут як казав мій один діловий партнер «То ви Приднестров’я у 92-му не бачили, тому й на життя ремствуєте».
 
Половина української молоді мріє про еміграцію, кажете? А ви спитайте скільки українських юнаків мріють кохатися з Емою Стоун. Гадаю, там відсоток побільше буде. Тільки мрія і її досягнення – речі принципово різні. Падіння населення України стається не через еміграцію, а через надто низьку народжуваність і високу смертність, при чому останній показник найбільш ударно забезпечують самі-знаєте-які-області. Тож можемо бути спокійні – знелюднення у наслідок еміграції Україні не загрожує.
 
Цей висновок щоправда не відміняє того факту, що певна кількість наших громадян змушена залишити свою батьківщину, і часто-густо не з власної волі. Хтось бореться за життя дитини. Комусь страшно лишатися тут. Комусь набридло виживати. Нарешті існує велика кількість людей, які фізично не зможуть реалізувати в Україні своїх талантів, просто тому що ми – бідні. Що ж? Не можна таких людей засуджувати. Той, хто вважає, що його батьківщина там де тепло і фрукти – так само поїде. Той хто не хоче, але мусить виїхати через родинні проблеми, або тому що боїться – хай їде. У нашій країні лад наводити доведеться ще довго і важко. Маємо визнати – не кожному під силу ноша ця.
 
Той хто мусить виїхати, аби реалізуватися у науці, спорті чи бізнесі – хай реалізується. Коли у нас стане краще – ці люди повернуться, аби працювати на Україну. Повернулися ж до України брати Кличко?
 
Але тенорів, які спершу агітують за певних політиків, а потім пихато заявляють «Больше здесь делать нечего», це не стосується. Саме про таких осіб в Україні від роду віку казали: «Візьми Боже, що мені не гоже».
 
Дмитро Калинчук


Дракон (09.03.2013) durdom.in.ua