Петро і Кнур


Петро і Кнур Якось Кнура придбав Петро
Собі й родині на догоду.
Порадив так Сусід зі Сходу,
Заскочив - наче біс в ребро!
 
Мовляв, звір приязний до Кур,
Їсть, що дають, в багно не лізе,
Не смикає із тину хмизу –
Ну просто янгол, а не Кнур!
 
Сусід нахвалював Кнура –
Страшенно корисна істота!
То й вперли в льох його з комфортом,
Впритул - Сіркова конура.
 
Петру навіщо Кнур чималий?
Аби ваги він нагуляв,
Життя би поросяткам дав -
То ж на Різдво було би сало!
 
Але Кнура такі розклади
Не вдовольняли аж ніяк.
І він, дорвавши ся до влади,
Зібрав до гурту всіх Собак
 
Охоронять своє добро.
Сірка – бугром у них поставив,
Рябка – заступником лягавим,
Ще й насміхався над Петром.
 
Гай-гай! Дивись - той Кнур скажений
Льох мов палац облаштував,
У двір Сусіда завітав,
Звелів паркан звести зелений.
 
Розлігся Кнур, мов господар,
Обіч найбільшого корита,
Масний у нього писок, ситий,
І сяє, наче самовар.
 
По двору їздить тільки возом,
Щоби Кролі вклонялись, Кози,
Штрикне когось чи щось втягне,
Сердито рохкає й хропе.
 
Вже навкруги - сама свинота
Вищить на сотню децибел,
Таке паскудство і гидота -
Куди там, в біса, Оруел!
 
А Кнур все скалиться, стерво!
Петро ж крадеться тишком, боком,
Прокльони шле, рахує роки…
 
***
Коли ж, нарешті, вже Різдво?!


ДСЛ (06.02.2013) durdom.in.ua