Заспіваймо пісню

Вже тривалий час на вуха пересічного обивателя давить  потужний вал російськомовної сучасної пісні, якій відведено так непропорційно завелике місце в національному ефірі. Не вдаючись до оцінки якості музичного продукту, мушу відзначити тенденцію до постійного зростання цієї пошесті.
Дуже прикро, що це стосується насамперед нашого українського виконавця. Золотий голос України Тася Повалій зажила визнання на конкурсах і у слухача такою органічно рідною мелодикою із альбомів «Я вас люблю» та «Чарівна скрипка», сьогодні ж це хіба що ремікси під час свят та ювілеїв, решта все – суціль російськомовне. Віталик Козловський, що підкорив поголовно нашу молодь перелитими в ноти віршами Івана Франка, зараз заробляє на хліб дешевенькими текстами «па-рускі». І так далі.
У чому ж річ? Невже потенціал піснетворення нашої солов’їної , що її Французька академія наук визнала третьою в світі за мелодійністю (після давньоперської та сучасної італійської), вичерпався? Чи то так тиснуть невблаганні вимоги ринку, бо немає попиту на український продукт? То як же тоді пояснити те, що чимало виконавців з Росії, Польщі, Білорусі (не українці) вважають за честь заспівати українську пісню (Малінін, Кіркоров, Арбєніна, Родович)? Росія пережила та ще й досі переживає бум сучасної української пісні, коли в з усіх динаміків чути горловий глас Олега Скрипки та хрипотцю Святослава Вакарчука.
Не варто ставити у приклад мультикультурну Лару Фабіан, що співає кількома мовами, адже цілком пристойно, коли ця громадянка Канади (напівфламандка-напівіталійка) заспіває щось перед французькою публікою по-французьки, а перед англійцями – їхньою мовою. Але зовсім незрозуміло, коли хор імені Г.Верьовки, виступаючи в українському місті Харкові,заспівав раптом «Коробєйнікі» - не в тему і не пристойно. Адже публіка, що заполонила всю залу, прийшла слухати саме українську пісню (немає попиту?). А цей, справді видатний, твір є кому виконувати на відстані менше 100 кілометрів на північ і, мабуть, не гірше.
Перелічене змушує зробити висновки, що подібні речі існують принаймні з двох причин:
1) досі не витравленого «малоросійського» комплексу меншовартості та запобігання перед чужим, який лікується порівняно неважко;
2) цілеспрямованого намагання теперішніх «голубих» володарів привчити біомасу, вибачте, електорат, до усвідомлення двомовності як природного явища, бо самим навчитися української часом «в падлу», а іноді не вистачає «кровосісьного» інтелекту. Це бороти значно важче, але не неможливо.
©