Громадянське суспільство Христа

Дуже добре, що молоді ідеалісти все ще не полишають спроб протестувати проти закону про рускоязичество. Їм треба випити до дна чашу принижень, усвідомити безсенс мирного протесту, для того, щоб зробити наступний крок у чарівний світ саботажу та політичного насильства.
 
Проте, браття й сестри, киньте цю дурну звичку оголошувати голодування. Ви повністю девальвували цей вид протесту. Або не оголошуйте, або, якщо вже оголосили, то помирайте.
 
Краще живіть, бо мертві не стріляють.
 
Наші чудові хлопці і дівчата вже розчарувалися в політиках, але це лише половина просвітлення, адже на них очікує важче зусилля: розчарування в політиці. Це болісно бо багато хто з них сам мріє бути політиком, а не підпільником. І я їх розумію – теж колись хотів бути політиком і зовсім не прагну підпілля.
 
На зміну політичній ілюзії вже поспішає ілюзія т.зв. громадянського суспільства. Вважається, що громадянська активність стане тим чинником перетворень, яким так і не стали демократичні фракції Верховної Ради.
 
За останні двадцять років, «громадянське суспільство» не підросло на жоден сантиметр. «Голодування» молоді у 1990 році було незрівнянно масовішим за голодування 2012-го і викликало значно більше співчуття громадськості. Готовність брати участь у мітингах постійно зменьшується з початку дев’яностих і понині. Єдина флуктуація – майдан 2004 року, проте спонукався він парламентською демократичною опозицією (всі її член-державні службовці першого рангу) і готувався імпортованими громадськими структурами, отже став результатом активності не українського, але англосаксонського громадянського суспільства. По своєму завершенні «майдан» не залишив громадських структур, окрім т.зв. Комітету учасників помаранчевої революції чисельністю п’ять активістів (дуже симпатичні хлопці і дівчата, які, нажаль, ніколи не стануть депутатами).
 
На початку дев’яностих ми спостерігали страйкові комітети де-не-де на Донбасі й кілька спроб утворення вільних профспілок.
 
Все це не проросло і забулося. Тоді здавалося, що суспільну перспективу має розвиток кримінальних «бригад», але міліція перемогла їх у класовій боротьбі й перебрала їхні функції. Нині звичайна устійлива злочинна група – це кілька осіб, які не в стані опікуватися бізнесом, доїти та захищати його, отже не можуть вважатися елементами громадянського суспільства.
 
КПУ – єдина партія з реальною чисельністю, але рядові комуністи не здатні налагодити функціонування громадянського суспільства навіть у межах райкомів. Все, як завжди, вирішує партноменклатура.
 
Якщо 20 років спроб генерувати громадянське суспільство з боку активістів (як тих, що діють на власний розсуд так і тих, які сидять на грантах), виявилися марними, то варто було б пошукати причину.
 
Наші ідеалістичні юнаки, які обороняють старий Київ, голодують за мову, захищають зелені насадження підтримують акції спонтанного протесту льготників, мали б задатися питанням: а звідки громадянське суспільство взялося у Європі?
 
Відповідь невтішна: воно там завжди було. Принаймні з часів грецьких полісів, римської республіки та варварських племен. Феодальні замки, міські комуни з їхніми цехами, монастирі, суди феми – все це структури громадянського суспільства, яке ось вже 2,5 тисячі років не припинялося на жодну мить. З ХІІІ ст.. у Європі, окрім Іспанії (де це сталося трохи пізніше), зникають усі форми рабства. У ХІІ ст.. Король Англії підписує Велику Хартію Вольностей, а північно-італійські міста створюють ломбардську лігу, щоб протистояти Імператору.
 
Свобода, суспільна активність, самоврядування народилися одночасно з Європою.
 
Після стількох років панування Московії, імпортувати громадянське суспільство до нас можливо тільки разом з європейцями. Натомість ми імпортуємо лише азіатів (росіян за радянської влади, в’єтнамців, китайців, середньо азіатів – нині) та африканців. Це непогано – більше екзотики. Кажуть що в Харкові збудований найбільший ідол будди в Європі , скрізь в Україні найбільше число капищ московської патріархії. Є ще один позитивний момент.
 
Хоча ми не можемо скористатися європейським досвідом побудови громадянського суспільства, якщо не маємо в запасі двох-трьох тисяч років, проте, нам не обов’язково їхати до Азії, аби скористатися азіатським, адже азіати самі сюди приїздять.
 
Я трохи знайомий лише з двома східними досягненнями суспільного будівництва. Це громадянське суспільство Хізбала, та громадянське суспільство Талібан. За моїми спостереженнями, лише релігійні спільноти здатні неймовірно швидко нарощувати власні самоврядні, впливові структури, паралельно державним, або всупереч державі.
 
Не варто забувати й ту величезну роль, яку Костел зіграв у становленні польського спротиву сімдесятих-вісімдесятих років й у побудові нової Польщі.
 
Чи здатна на подібне Церква в Україні? Тільки в тому випадку, якщо повірить в Бога. Архієпископи своїми годинниками, маєтками і мерседесами переконують нас, що це не можливо, проте Біблія їм суперечить.
 
Коли Христос захотів назвати те що Він створює, він скористався терміном Еклезія (можливо, якщо в той момент, він говорив арамейською, то вжив аналог: «кенесе»).
 
Достеменне значення цього слова – народні збори «полісу», віче – по нашому.
 
Церква – сакральне віче – являє собою також і універсальну організацію. Вона сама є внутрішньо абсолютно вільною, безкомпромісною спільнотою і одночасно – знаряддям побудови вільної людини і резистентної здатності суспільства, бо протистоїть «князю Світу цього» - сатані і сатанятам – президентам, міністрам внутрішніх справ, суддям та іншим.
 
Ми не можемо збудувати громадянського суспільства, але можемо зібратися в Церкву і скористатися здатністю Всевишнього творити чудеса.
 
Амінь!
 
Дмитро Корчинський