Фальшивий прокурор, суддя-онаніст

Я більше не вірю в людей

Людина – собака

В суді Корольовського району міста Житомира розглядається надзвичайно цікава і унікальна кримінальна справа – людина покусала людину! Вампірсько-собачі штучки сталися біля будинку з номером, звичайно ж, 13, що по вулиці М. Лисенка. Громадянка Тетяна з великої літери Г... з допомогою доньки посеред білого дня накинулась на свою сусідку Марію Бондарчук. Жіночки завзято лупцювали Марію, зривали з неї золоті прикраси та впивалися зубами у теплу смачну плоть. При цьому матюкались і вигукували щось зовсім не схоже на  «Аве, Марія».

Ох, і натерпілась же потім Марія Бондарчук, безсонними місячними ночами вдивляючись на себе у дзеркало – чи не перетворюється, бува, на вампіра чи на якусь вовкулаку. Покусану жінку врятував від переродження стійкий, загартований роками імунітет – бізнес-вумен зареєстрована як «фізична особа – підприємець», тяжко працює, регулярно витримує десятки наїздів – перевірок, сплачує податки і при цьому ще залишається живою.

Громадянка Тетяна з великої літери Г користується дещо іншими життєвими принципами, викладеними у філософському висліві «Людина людині вовк». Замість того, щоб навідуватись до сусідки на каву і допомагати у дрібному бізнесі, Тетяна Г. роками пише скарги в усі усюди, намагаючись не  лише спаплюжити добре підприємницьке ім’я Бондарчук і загарбати її приміщення, а й запроторити жінку до в’язниці шляхом порушення проти неї кримінальної справи. Тому й пише наклепи, перевіряти які доводиться правоохоронцям, податківцям, пожежникам, службам газопостачання, охорони праці тощо. А ще велике Г... застукали на ділових контактах з опонентами Марії Бондарчук у справі по розподілу корпоративних прав на активи колишнього, нині покійного чоловіка, Бондарчука Миколи Васильовича. Ціна питання – дріб'язок, всього – навсього близько 1 мільйона доларів!

Призовий фонд — мільйон доларів

Справа в тому, що це тепер Марія займається у своєму приміщенні з чортовим номером пошивом авточохлів, перетяжкою старих м’яких меблів та ремонтом одягу. А раніше вони разом з чоловіком бізнесували по-крупному, працюючи у  підприємстві, ринкова вартість трьох виробничих приміщень якого на сьогоднішній день складає 700000 – 1000000 доларів США. А ще були чималі кошти на банківських рахунках тощо... У 2008 році подружжя Бондарчуків розпалося, розлучення супроводжувалося розподілом спільно нажитого щастя у доларовому еквіваленті. Варто сказати, що Миколі Васильовичу не дуже кортіло з кимось ділитися – спочатку він бортанув всіх співзасновників відомого у Житомирі підприємства, потім хитрував з часткою Марії, аж раптом перший раз у житті схибив — взагалі всі активи переоформив на онуку і формально залишився голим, босим, а незабаром і взагалі в єдиному костюмі, у єдиних шкарпетках, єдиних туфлях і на кладовищі у єдиному власному дерев’яному ящику – помер Микола Бондарчук через 10 днів після допиту у міліції, керівників якої за життя дуже гарно підгодовував. Вловлююте закономірність і взаємозв'язок?

А боротьба за мільйонний спадок загострювалась. Саме в цей період і відбулась трансформація сутності простої заслуженої української прибиральниці Тетяни Г. у наклепницьке кусюче  рейдерське Г.

Та хіба лише з нею таке щастя трапилось! Як з під землі (із самого пекла) з’явились перевертні із стажем, нові подруги і друзі – пройдисвітка Тетяна на прізвище з великої літери Б. (представник «громадської» організації, у статуті якої нема жодного прізвища), юристи – прокурори — міліціянти – чекісти – чиновники — судді...

Помічник чорта – прокурора. Або чорт – помічник прокурора

Не буду втомлювати читачів оповіданнями про безліч перевіряльників — борців з оргзлочинністю, суддів, чиновників, які вже задовбались складати акти перевірок та відмовляти Тетяні Г. в порушенні кримінальної справи проти Марії Бондарчук (один слідчий з прокуратури у розпачі навіть просився до Марії у співзасновники). Зупинюсь лише на самих яскравих випадках.

18 серпня 2011 року на виконання вказівки чортів з обласної і міської прокуратур до будинку з чортовим номером 13 у шикарному дорогому авто під’їхав ... ні, не мільйонер, а помічник прокурора міста Житомира Саломикін. Цей пінкертон під виглядом клієнта – авточехольщика незаконно проник до приміщення і почав тихцем знімати відеокамерою великі цінності – стелю, стіни, стільці, диван, робітницю – швею. Аж раптом його зловила на гарячому хазяйка підприємницького трудового процесу Марія Бондарчук, яка теж почала знімати Саломикіна власною відеокамерою. Пан помпрокурора після такого позорного шпигунського провалу чомусь не застрелився і отруту не ковтнув, а накинувся на жінку, у неравній боротьбі видер у неї відеокамеру, втік метрів за сто, знищив відеофлешку, повернувся до авто і намагався втекти з місця пригоди. Але Марія, встигши зателефонувати доньці, лягла під колеса автомобіля. Саломикін уявив себе шумахером і спробував оминути тіло, але в образ вжився погано та врізався у чортову каменюку. Потім збіглися люди, прибула на виклик міліція..., бюро судово-медичних експертиз зафіксувало у Марії Бондарчук тілесні ушкодження, чорти з прокуратури Житомирської області замість ліків і вибачень надіслали  Марії відписку. Помічник прокурора відбувся легким переляком і незначним ремонтом іноземного залізного коняки та до сьогоднішнього дня спав спокійно, не відаючи про те, що пригодницьке кіно знімав на відео ще якийсь випадковий аматор.

Прокурор – самозванець, вчений міліціонер та суддя – онаніст

Час спливав непомітно та звично – перевірки підприємницької діяльності і наклепів сусідки, постанови та ухвали судів на користь Марії Бондарчук... Аж раптом чорти з прокурори почали вживатися в образи сталінських інквізиторів  виробництва 37-го року. Але знову актори з погорілого театру вляпались у халепу – шило вилізло з мішка.

А відбувалась чергова чортівня так: якийсь надзвичайно продвинутий постовий міліціонер з райвідділу міліції Корольовського району послав до біса всі позитивні висновки податкової інспекції, рішення судів, комісій тощо і по складах наклав на білому аркуші паперу свою авторитетну думку про те, що Марія Бондарчук, мовляв, займається незаконною підприємницькою діяльністю (виготовлення ядерної зброї, мабуть). Те, що на папір наклав мент — геній з неповною середньою міліційною освітою, пан Саломикін, самостійно підвищивши себе по службовій драбині аж до посади «прокурор» міста Житомира, переклав на інший білий аркуш паперу з заголовком «Постанова суду». Справа в тому, що, посилаючись на якусь міфічну перевірку і раптову незаконну відміну півторарічної давнини постанови про відмову в порушенні кримінальної справи проти Марії Бондарчук, суддя Колупаєв, обізвавши діяльність і підприємницькою, і господарською, тихо, сам з собою, лівою, а може і правою рукою постановив сам у собі і до себе, цитую — «надати згоду на проведення огляду в приміщенні, на присадибній ділянці та... іншому володінні (?) Бондарчук Марії та Костюкевич Світлани за адресою м. Житомир, вул. М. Лисенка 13, 15.

Ніхто дотепер не може второпати, що саме мав на увазі самодостатній суддя під виразом «інше володіння». Як відомо навіть школярам, у трьох-вимірному просторі в одному місті, за однією адресою одночасно можуть існувати і приміщення, і земля. Але куди запхати ще й інші «володіння»? Ну, хіба що у четвертий вимір – туди, до Колупаєва.

Проктолога викликали?

6 квітня 2012 року о 10.00 годині, тримаючи у руках замість прапора фіктивну постанову самозванця, вченого і онаніста, на чолі з новеньким помічником із картярської колоди прокурора (обережний Саломикін цього разу прийти не ризикнув) до житлово-виробничого приміщення підприємниці Марії Бондарчук для обстеження приміщення навідалась представницька комісія у складі зляканого пожежника, міліціянта, якогось санітара із станції, спеціалістів з газу і нерухомості тощо. Не вистачало лише проктолога і представника поховального бюро. Інфікований Саломикіним помічник прокурора намагався тихцем знімати на відео приміщення («чорним» рієлтером підробляє), але теж зловився на гарячому, після чого спокійнісінько заявив, що в обстежені оселі участі не приймав. Ніякого акту, протоколу або іншого документу ніхто не складав. У журналі перевірок за порадою помпрокурора члени комісії відмовились поставити свої підписи, посвідчення особи були не у кожного перевіряльника. Мені сподобався пожежник, який спочатку вимагав якісь документи, а потім вдовольнився вогнегасником. Наостанок помпрокурора бовкнув репліку про те, що, мовляв, потім будете щось оскаржувати.

І що цікаво – прокуратура майже щодня штампує відписки на заяви громадян про тяжкі злочини (наприклад, про катування у міліції) і більше нічого не робить.

А за наклепами якоїсь звичайної заслуженої прибиральниці Тетяни з великої літери Г. на підприємницю чиниться шалений тиск!

Щось тут не так, шановні громадяни.

Лише після перегляду пропонуємих відеоматеріалів відповідь напрошується сама собою...

віктор свобода (11.04.2012) durdom.in.ua