Велика українська Мета

Асанж допомагає нам підготуватися до Страшного суду. Давайте потренуемося...
Немає Мети – не може бути Українського Проекту. Якщо немає Проекту, невідомо ЩО, власне, РОБИТИ – сьогодні і завтра?
 
Олександр Тертичний
 
Трагікомедія останніх років полягає у запеклій і нескінченій суперечці про національну ідею. А поки немає погодженої Ідеї, неможливо погодити перспективну суспільну Мету*.
Немає Мети – не може бути Українського Проекту. Якщо немає Проекту, невідомо ЩО, власне, РОБИТИ – сьогодні і завтра?
Адже, пропозицію «що робити завтра» неможливо погодити, поки залишається непогодженим хоча би позитивний НАПРЯМ руху. Якщо, наприклад, Мета буде лежати на Заході, то і тактична пропозиція Проекту «на завтра» теж має бути спрямована на Захід. І навпаки: якщо Мета лежить на Сході, то й перший крок має відбутися за азімутом «Схід». Або інакше: якщо нам потрібен хмарочос, то й стіни для нього треба робити із сталевою арматурою. Якщо ж нам до вподоби зручний палац, то там замість залізобетону можна покласти тепліші і дешевші пінисті блоки.
Оскільки суперечки навколо національної ідеї будуть тривати ще довго, пропоную розпочати «будівництво» проекту прямо з узгодження суспільної Мети.
Кожен грамотний дослідник розуміє, що Україна  має Велику проблему, в якій стоплені воєдино, як мінімум, наступні складові:
- відсутність національної політичної еліти (яка і мала би давно вже запропонувати Велику Мету);  
- «мовно-історичний» розкол політичної нації (який, переважно штучно, поглиблює чинний політикум, що величає себе політичною елітою);
- зниженння моральних стандартів (головним чинником якого стала від’ємна соціальна селекція і відверта деградація нашої «еліти»);
- невизначений геополітичний вектор розвитку: європейський, російський чи суто український;
- непогоджена політична модель держави: парламентська, президентська чи інша;
- непогоджений соціально-економічний вектор: ліберальний, соціальний чи інший;
- деградація економіки, освіти, культури.
Як бачимо, мінімум 7 проблем потребують вирішення, щоби отримати загальний позитивний результат.  
А перш, ніж бути розпочатим загальний пошук, кожна складова має отримати специфічну концепцію свого вирішення. Ці 7 концепцій всі разом мають бути стоплені у єдину  Велику концепцію, що спрямована на досягнення ЗАГАЛЬНОукраїнської Мети.
Зрозуміло, що обов’язковою умовою такої Концепції має бути наявність Дорожньої мапи: від перших кроків «на завтра» до досягнення Великої Мети.
Очевидно, що надати відповіді на всі зазначені запитання не під силу і потужному дослідному інституту.
Але проблема полягає не в тому, що такого інституту немає, а у тому, що досі жодна душа не запропонувала двох речей:
- правильної постановки комплексної проблеми;
- задовільної концепції її вирішення.
Очевидно, що таких концепцій добре би мати багато – щоби було з чого вибирати. Мабуть, так і буде пізніше. Але поки маємо лише одну;))
Очевидний дефіцит цілком зрозумілий: ні Мета, ні Концепція, ні Проект не потрібні чинній верхівці. Навіщо їй зміни? Їй і так добре;))
Досить потужні і креативні голови в Україні є. Але вони не мають ОПЛАЧЕНОГО замовлення. Працювати ж без оплати, виключно за ідею – непристойно;((
То ж, Велику мету шукають переважно аматори – у вільний від роботи час;))
З відповідним результатом;((
Впадає у вічі відсутність міждисциплінарної команди та слабкість методології: більшість проектувальників «навідливали» соціальні та/чи економічні конструкції, і не знають, як їх скласти, щоби вийшла завершена будівля. Інші розуміють, що Мета є первинною, але шукають її навпомацки.
Хоча, що може бути логічнішим, ніж поцікавитися для початку перспективними прогнозами фахівців та світовими тенденціями суспільного розвитку?
Соціальний прогноз – перший крок
В ХІХ столітті марксизм висунув своє тлумачення історичного процесу, і надав привабливий прогноз його розвитку в напрямку комуністичного «царства свободи». Надзвичайна ціна і потім і гучний провал радянської моделі соціалізма надав підстави критикам марксизма (К.Поппер та ін.) категорично заперечити саму можливість прогнозування макросоціальних процесів (вони нещадно висміяли обмежений і оманливий «історицизм»).
Проте, вже у другій половині минулого століття нові інструменти синергетики і соціальної психології дозволили повернутися до проблеми пізнання і прогнозування макросоціальних процесів. Ще минулого століття видатний український соціолог Валерій Хмелько створив концепцію суспільного продукування життя як процесу відтворення суспільства. Концеція зафіксувала чотири етапи розвитку  суспільства: первісний, аграрний, індустріальний, інформаційний. Оскільки кожна країна проходить історичні етапи суворо ПОСЛІДОВНО, то Україні, по завершенню третього, індустріального етапу, ДОВЕДЕТЬСЯ пройти і наступний – інформаційний.
Його розпочаток в 70-х роках був зафіксований лише у США, на підході очікувалися Японія, Великобританія, Німеччина, Франція та інші технологічно просунуті країни. Протягом останніх десятиліть ці держави показали на практиці всі переваги і недоліки інформаційного етапу. Отже, на їхньому прикладі українці МОЖУТЬ побачити основні риси такого укладу: як позитив, так і негатив.
Наступні кроки пошуку випливають з прогнозу: формувати траєкторію України таким чином, щоби мінімізувати негативні риси та форсувати використання позитивних наслідків інформаційної доби. Аби сприяти, по можливості, наближенню п’ятого етапу, який автор доктрини назвав людинотворчим. Прискорити проходження відомого, щоби серед перших приготуватися до наближення майбутнього маловідомого. Лише в такому разі Україна отримає шанс наблизитися до лідерів Європи.
Маємо взяти до уваги, що на п’ятому етапі головним засобом збільшення продуктивності стане удосконалення не стільки засобів праці, скільки творчих здібностей, інтелектуального потенціалу самої людини. Це означає, що педагогіка має видавати людей з освітою і творчим потенціалом  все більше і вищої якості, отже темпи збільшення витрат праці у сфері освіти мають зростати. У США та деяких інших країнах вже давно помітне збільшення питомої ваги вищої освіти, а широко відоме «скуповування мізків» до США почали наслідувати інші технологічно розвинені держави.
До речі, на 2015 рік був зорієнтований прогноз світового розвитку, який до розпочатку нового століття виконали експерти Національного розвідувального співтовариства США. Їхній висновок щодо країн, які розвиваються, був досить суворим. На ті держави, що не зможуть чи не схочуть досить швидко забезпечити якісний «стрибок» в розвитку національної освіти і залучити новітні технології, чекають злидні, голод, соціальні заворушення — аж до кривавих бунтів. Як бачимо, глобальному прогнозу українського соціолога цілком відповідає тактичний сценарій американських розвідників;)  
На жаль, соціально-економічна політика України протягом останніх років прямує СУПРОТИВ історичного процесу: інформаційні технології отримують крихти, а головна увага приділяється важкій індустрії та консервації її застарілих (і шкідливих!) технологій середини минулого століття. Українські фахівці з інформаційних технологій не отримують роботи з пристойною оплатою, і змушені емігрувати, збагачуючи українським інтелектом інші країни.
Владна верхівка всіх партійних кольорів регулярно торпедує створення загальнодержавної системи електронного документообігу, бо не здатна працювати в умовах прозорості. Мільярди бюджетних коштів витрачених на цю роботу, «освоїли» як завжди: з максимальним для чиновників і мінімальним для суспільства ефектом.
Висновок напрошується цілком очевидний: самогубний курс максимально швидко змінити  на благодатний – той, що відповідає історичній закономірності і реальним потребам нації. Важливо всім громадянським активістам визначитися і переконатися у перспективності НАПРЯМУ руху – на всебічне прискорення інформатизації в усіх галузях. Чи не головним наслідком масової інформатизації стане збільшення вільного часу — головного багатства суспільства взагалі і особи зокрема.
   Яким чином це можна зробити – то вже наступне питання.
Асанж допомагає нам підготуватися до Страшного суду,
або
пропозиція, від якої важко відмовитися
Давайте подивимося на визначення Мети з боку інтересів і можливостей політичних суб’єктів. Розпочнемо з народу, який вважається єдиним джерелом влади. Як відзначено в першій публікації*, на вірогідний Майдан-2 народ вийде, передовсім, із соціальними вимогами – щоби там не говорили про свободу, духовність і моральність. Адже, голодна і збідніла людина зовсім не схильна творити добро та суворо дотримуватися приписів моралі.
І тут перспективним дороговказом може стати прозорість бізнесу (яка цілком відповідає інтересам і можливостям інформаційних технологій). Адже "перша країна, яка впровадить хоча би фінансову прозорість, протягом одного покоління вирветься у світові лідери. Бо це очищення. Це реальна конкуренція, це реальна творчість" http://www.glavred.info/archive/2010/12/13/091826-0.html .
Такий прогноз піонерам фінансової «прозоризації» надав Борис Березовський. Його фах і бізнесовий досвід навряд хто поставить під сумнів. А щодо можливої нещирості: навіщо йому лукавити? І чому ми маємо не вірити доктору (справжньому!) економічних наук, якщо кожен, хто займався підприємництвом, має таку ж думку? Лише тримає при собі, бо може наразитися на пропозицію від конкурентів: «Якщо такий розумний, ось і відкрий свою бухгалтерію першим».
Панове дійсні політики, ви хочете знайти стратегічну фінансово-економічну ідею? Ось вона: прозорість. Хіба не очевидно, що це магістральний шлях відокремлення бізнесу від влади, чого не вимагає лише лінивий? Хіба не викорінення корупції на основі прозорості вимагають від України західні партнери? Хіба не допоможуть методологічно опрацювати нову систему? Адже, вони мають тут колосальний досвід. Хіба в країну з прозорою економікою не прийдуть інвестиції?
Навіть дехто з вітчизняних бізнесменів вас підтримає – той, хто є дійсним підприємцем, хто вміє гроші заробляти, а не лише вилучати з кишень споживачів, зловживаючи монопольним становищем. Політика прозорості автоматично визначить, хто із ху в українському бізнесі. Хто вміє налагодити прибуткове виробництво, а хто лише дерибанить бюджетні кошти. Хто готовий працювати чесно, платити податки, а хто сміється з лохів, які ті податки платять.
Без максимальної прозорості дійсних реформ взагалі не зможе провести жодний, найрозумніший уряд – незалежно від його партійних кольорів. ЗДОРОВИЙ бізнес підтримає таку політику. Адже він залишається вразливим, поки має таємниці і недоліки: вразливим не лише для конкурентів, а й для влади, яка страшніша за будь-якого конкурента.
Мільйонери – теж люди, і ніщо людське їм (принаймні, декому з них) не чуже. Вони мають зацікавленість хоча би частину коштів, зароблених важкою працею (не посміхайтеся – особисто знаю таких), іноді з ризиком для життя, трансформувати у невідчуджену спадкову власність. Так заведено в правових державах, демократичних суспільствах. Сьогодні ж в Україні гарантію власності дає зовсім не законослухняність, а лише наближеність до головного «тіла». За це містечко доводиться платити чимало! І все одно навколо тіла місця для всіх ніколи  не вистачить. Залишається виводити активи за кордон та готувати запасний аеродром – навіть тим, хто щиро хоче вести справи в своїй рідній країні. В країні, де залишаються могили дідів і батьків, в країні, що комусь ще надає сенс життя.
Стратегія прозорості задовольнить і лібералів, і соціалістів, і націоналістів в майбутньому уряді національної згоди: бо в економічному зростанні зацікавлені всі. Коли спільний пиріг великий, його легше ділити. А черствий окраєць викликає бійку за останню крихту – ця бійка може спалахнути несподівано і стати нещадною для верхівки;((
За великим рахунком до прозорості бізнесу мали би схилитися навіть деякі мільярдери – принаймні найрозумніші з них. Якщо вони такі далекоглядні, як запевнять їхні піарники, то мають вже сьогодні зрозуміти, що історичної альтернативи, непрозорого завтра просто не існує: ні в Україні, ні в Європі, ні в усьому світі. Після публікацій Джуліана Асанжа кожен мав переконатися, що все таємне стає відомим. Питання лише в швидкості: хто раніше?
Підштовхнути український бізнес до перспективного (і корисного для всієї нації!) вибору цілком може мережева спільнота. ІТ-фахівці, наприклад, здатні суттєво прискорити процес прозоризації – запустити українську інтернет-платформу, аналогічну «Вікіліксу».
Від цієї пропозиції у нас нагорі мало хто виявиться в захваті;(( Це надзвичайно сильні ліки.  «Крижане дихання правди може обірвати життя, навіть багато життів, -  зазначила наша несамовита землячка з Житомирщини, нині блискуча московська публіцистка  Валерія Новодворська. -  Недарма ж кажуть: fiat justitia, pereat mundus (да свершиться правосудддя, навіть якщо загине світ). Нам вирішувати, від чого гинути світу, від правди чи від брехні. Хай вже  гине від правди!... "Бережи честь змолоду, - будут наказувати діди онукам, - а то потрапиш до Асанжа на Wikileaks". Асанж допомагає нам підготуватися до Страшного суду. Давайте потренуемося. Там не те ще буде.» http://e-democracy.in.ua/component/content/article/62-rekomendujemo-oflajn/135-assanzh-pomogaet-nam-podgotovytsja-k-strashnomu-sudu  
Це, до речі, щодо важеля моральної планки для суспільства;))  
…………………………………………….
* Продовження. Початок «Якщо Майдан – завтра…» http://e-democracy.in.ua/protestna-aktyvnist/416-jakshcho-majdan-zavtra
 
http://e-democracy.in.ua/suspilnyj-dogovir/425-velyka-ukrajinska-meta