Мій добрий приятель колись жив з дочкою одного високого начальника і якось був присутній на сімейному обіді. Зайшлася суперечка і цей мій приятель закинув батькові своєї пасії лицемірство: от ви робите вигляд, що не знаєте, що я живу з вашою дочкою! Батько схопив його за комір підтягнув впритул до себе і дивлячись важким поглядом у вічі прохрипів: а я і ЗАРАЗ цього не знаю.
Потім, коли все заспокоїлось, хильнули по чарці-другій, батько поділився адміністративною мудрістю: "Юначе, станеш колись начальником, пам’ятай: не хочеш приймати рішення - не одержуй інформації".
Брате (сестро), навіщо ти читаєш без будь-якого наміру прийняти рішення? Це запитання не в ім’я риторики, але в ім’я профілактики. Мені зовсім не хотілося б, щоб ти приймав рішення в результаті прочитаного, але щоб ти прийняв рішення не читати. Не хочеш бути лузером – не будь юзером.
Рішення – природна реакція на інформацію. Якщо природні реакції гальмуються, народжується невроз. Або отупіння, коли нове знання перестає бути подразником, перестає бути "новим", перестає бути знанням.
Скажімо, проглядаючи стрічку новин, ми натикаємось на повідомлення, що реальна купівельна спроможність громадян впала на 30%, пенсійний вік збільшують на 10 років, вітчизняні олігархи піднялися на кілька позицій в рейтингу Forbes, а в Києві здійснили вдале пограбування інкасаторської машини на 5 мільйонів гривень.
Невротизована свідомість здійснює спонтанний аналіз: дожити до пенсії – малореально, потрапити до рейтингу Forbes – неможливо, але інкасатори, виявляється, перевозять справді значні суми, погано охороняються і в наявності позитивний досвід пограбунку і з точки зору успішності і з точки зору моралі, адже інкасаторські машини перевозять саме те, на що держава і власники держави пограбували нас.
І які рішення після цього приймати? Одне з двох: або спостерігати за інкасаторськими авто, які возять виручку супермаркетів, або припинити читати новини. Я раджу останнє.
Не варто читати не тільки останні новини, але навіть новини двохтисячолітньої давності, наприклад, викладені у Біблії. Навіщо нам дізнаватися, що Бог хоче, щоб ми роздали все своє майно бідним? Це інформація корисна хіба що бідним, а ми краще будемо нехтувати Божою волею від незнання, аніж кваліфіковано, як патріарх Московський. Він трагічна фігура, хоч як би хто не заздрив його податковим пільгам на імпорт цигарок (його знанням Св. Писання не заздрить ніхто). Це в тому випадку, що він читає той самий текст, який продає нам. Хоча, напевне, Москва має свої, сов. секретні 10 заповідей, які дозволяють все те, що забороняють наші.
Не знаю, чи справді "знання – сила", але непоінформованість – напевне, щастя. Щасливі ті християни, які не здогадуються за існування Московської патріархії, вони не перейдуть в іслам.
Ми живемо в інфікованому світі, де треба обмежувати для себе кількість безладних статевих контактів та випадкової інформації. Брехливою була інформація про існування бен Ладена, шкідливою – про його знищення. Якби ми тільки знали, як справді добре там, де нас нема, на світі не залишилось би добрих місць, де б нас не було.
Тоталітаризм обмежував доступ до інформації. Нині, в умовах інформаційної надмірності, зросла кількість не розумних, рішучих людей, але невротиків та ідіотів. Демократія переповнила файли тим самим, що й полиці магазинів – двома категоріями товарів: шкідливими і зайвими. Не читайте новин, а якщо читаєте – не вірте.
Osama is alive!
Дмитро Корчинський
