Браття і сестри! Нажаль, Міністерство освіти України, яке відверто служить інтересам Москви, нав'язує брехливі концепції української історії. Непотрібно користуватися підручниками і методичними посібниками, випущеними Міністерством.
 
БРАТСТВО починає друкувати тези до найбільш актуальних періодів історії України. Роздруковуйте ці тези, і користуйтеся ними при викладанні.
 
І. 13 тез щодо Перших визвольних змагань.
 
1. На переддень Першої світової війни значення українського чинника для її ведення, переможного завершення та побудови повоєнної політичної та господарської системи розуміли лише окремі особи в генеральних штабах Німеччини та Австро-Угорщини, також серед младотурецького керівництва Оттоманської імперії.
 
2. Досягнення мети тогочасної «центральноєвропейської» політики (mitteleuropaeische Politik)  - відсунення Росії на Схід, вбачалося через вирішення «польського питання», позиції щодо якого мали всі учасники конфлікту.
 
3. Український чинник виявив себе спонтанно в процесі революції 1917 р. в Росії т.зв. лютневої. Розклад «великоросійського» війська унаочнив для його командування – зокрема «главковерха» Корнілова, важливість українців, як основи збройної потуги Росії, а України, як запілля.
 
4. Усвідомлення значення українського чинника привело уряди Центральних Держав до підписання угоди про мир в Бресті, за якою Російська імперія втратила 2 млн. км кв. колишніх теренів, більш як 62 млн. осіб колишнього населення, третину орних ґрунтів, 80% плантацій цукрового буряку, 9/10 видобутку вугілля, 73% видобутку залізної руди, близько 9 000 заводів. Теоретично, ці надбання дозволяли Центральним державам вести війну з Антантою «до переможного миру».
 
5. В нових кордонах та за нового – більшовицького устрою, Росія повернулася до властивого їй стану ординської держави. Історична сутність Росії – у тому, що вона є продовженням Далекого Сходу до кордонів Європи, (саме такою Росію створили Чингізіди.) В новітній історії першими це усвідомили японці. Японське державне та військове керівництво запропонувало Антанті послати японське військо на новий протинімецький фронт по Волзі та Уралу.
 
6. Але диявол і цього разу врятував своє улюблене царство (Московію) – руками американців. Станом на 1918 р. ЗСА виробляли 40 % світового продукту. В повоєнному Світі, поділеному на сфери впливів (на кшталт пронімецької «центральної Європи», або прояпонської «Росії від Уралу до Байкалу») американці могли лише жебрати про «політику відкритих дверей», як це вже було з ними в Китаї. Метою глобалістів в особі президента Вільсона було створення наддержавного об'єднання – Ліги Націй, в якому вони б верховодили, та скасування перед американськими товарами бар'єрів на світовому ринку. Тому вони підтримали більшовиків – доки перемога Німеччини уявлялася їм реальною.
 
7. Європейські уряди Антанти – французький та британський, вбачали у «відновленні Росії» засіб перешкодити потугам Німеччини здобути нову, недосяжну для них континентальну базу в східній Європі. На переговорах з Антантою російська опозиція більшовикам називала Україну ціною повернення Росії до війни проти Німеччини.
 
8. Зі свого боку український уряд вповні скористався ілюзіями німецького військового керівництва для свого визнання. Характерно, що австрійців, які добре знали «рутенів» як підданих, обдурити не вдалося. Швидко відкрилося, що економічно обґрунтовану платню, яку німці визначили за визнання української державності – поставки хлібопродуктів, визискати неможливо.
 
9. Проблему склали не обсяги поставок, перед 1914 р. з України вивозили близько 10 млн. тон збіжжя – 50 % російського експорту, а Центральні країни воліли мати лише 1,5 млн. тон – властивості постачальника. До революції товарний хліб виробляли передовсім великі господарства. По революції на цих землях селяни замість виробляти – відновлювали справедливість. Національний характер українців дуже швидко перекреслив розрахунки та розвіяв ілюзії обох сторін. Виявилося, що сп’яніння від свободи, пограбунок російського військового майна та «оточення міста селом» для українців – а це 87 % населення, є цікавішим, ніж товарне виробництво хліба. На думку селянина, будь-яка держава мала існувати за межами його села.
 
10. В подальшому всі, хто приходив в Україну з метою державного будівництва – себто, за хлібом, натикалися на вила, обрізи та кулемети хліборобів.
 
11. Більшовики завоювали Україну лише тому, що Антанта примусила німців піти з неї.
 
12. В добу, що її прийнято іменувати «Першими визвольними змаганнями» в Україні було поставлено кілька цікавих експериментів з нової організації суспільства:
 
- Центральна Рада намагалася створити ідеалістичну, абстрактну, в практиці нежиттєспроможну, «демократію».
 
-  Гетьман Скоропадський змагав зберегти устрій ancienne regime – старої доброї передвоєнної монархічної Європи в «Малоросії» (Малороси це етнографічні українці, які не кусаються, люблять Росію, та вчасно здійснюють поставки хліба Німеччині).
 
-  Мандрівна держава Директорії повернулась до властивої Україні моделі  «держави – ставки» (варязької, князівської, ханської, гетьманської). Цей устрій виявився життєздатним, позаяк був зрозумілий мешканцям (Петлюра прийшов, від когось звільнив та відкочував далі – не заважає жити). Полякам він теж не набридав, саме тому вони визнавали Уряд УНР в екзилі навіть коли самі перетворилися на подібний кочовий уряд в 1939 р.
 
- Уряд ЗУНР до кінця змагав триматися на ґрунті європейських – себто, австро-угорських цінностей. Австрійські чиновники виявилися спроможними на безпрецедентний акт громадянської мужності – вони приборкали навіть звіра ЧК. Галицька «Надзвичайна Комісія» так нікого й не розстріляла. Галичани до кінця бажали лишитися «Європою», якою їх визнавала навіть варварська Добровольчеська армія Юга Росії (денікінці). ЗУНР згубило те, що їхній супротивник – поляки, європейцями не були.
 
13. Справжнім дітищем українського духу була Отаманщина. Чи не кожне село в Україні мало свого батька. Найбільш успішний з них – Нестор Махно, навіть змагав підвести під  національну самобутність теоретичну базу, та назвав її «анархією». Насправді це було одним із проявів одвічного протистояння особистості та актуалізованих спільнот тогочасним централізованим державам.
 
Тоді ці шляхетні спроби були приреченими, бо в Світі в тягу Першої світової війни відбувалася всесвітня бюрократична революція. Нова бюрократія вийшла з тилових служб «озброєного суспільства» першої світової війни. Проте, нині екзистенціальний досвід  української Отаманщини стає дедалі більш актуальним. Змістом історії третього тисячоліття буде вирішення конфлікту між особистістю та цивілізацією, яка більше не потребує особистості.
 
БРАТСТВО