Протоієрей Олег Ведмеденко
 
Запитання: Звідки виник культ шанування мощів, і чи не суперечить це Божому Слову?
 
Відповідь: Віддаючи шану спасенникам Божим, які відійшли душами своїми на Небо, свята Церква разом з тим ушановує й залишені на землі мощі (тобто тіла) їх. Слов’янське слово “мощі” відноситься не лише до тіл переставлених святих: церковнослов’янською мовою воно означає взагалі тіла спочилих, а не “мощь” або “міць”, як інколи його невірно трактують. Ушановуючи святі мощі, православні віруючі вірять не в “міць”, не в “могутність” чи силу самих по собі останків святих, а в молитовне предстояння святих, мощі яких, знаходячись перед нашим зором, збуджують у серцях почуття близькості до самих угодників Божих, які жили колись у цих тілах. Отже, мощі святих, як і ікони, є своєрідними каталізаторами, збудниками нашого молитовного стану.
 
Коли ми відвідуємо могилу близької нам людини, то обов’язково у пам’яті спливають дорогі нам спогади про неї, яскраві епізоди з її життя; вона ніби оживає, повертається із небуття. Подібно до цього й перебування біля раки з мощами того чи іншого святого, безумовно, підвищує молитовно-емоційний стан віруючої людини. В пам’яті оживають епізоди з достославного життя угодника Божого, ми ще і ще співпереживаємо йому, згадуючи прочитану колись достойну наслідування історію його подвижницького житія. Воістину, “не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить воно всім у домі...” (Євангеліє від Матвія, 5 розділ, 14–16 вірші).
 
Уже починаючи з ІІ сторіччя ми маємо відомості про вшановування християнами останків своїх святих. Так, після змалювання мученицької смерті святого Ігнатія Богоносця, єпископа Антиохійського († 107 року), свідок цієї кончини повідомляє, що “залишки від його тіла (святий Ігнатій був розшматований звірами в цирку. – Авт.), найтвердіші частини, відвезені були в Антиохію, і покладені у полотно як неоціненний скарб, задля благодаті, яка пробувала в мученикові, залишеній святій Церкві”. Також після мученицького кінця життя святого Полікарпа, єпископа Смирнського, та спалення проконсулом його тіла († 155 року), християни “зібрали кості святого Полікарпа, як скарб, що дорогоцінніший за дорогі камені та чистіший за золото, й поклали їх... для святкування дня його спогаду і для навчання та ствердження майбутнім християнам”.
 
Згідно приписів Церкви останки святих вшановуються незалежно від їх нетлінності, і не завдяки самій нетлінності (якщо вона має місце), а задля глибокої поваги перед святим життям або мученицькою смертю святого. І тим більше, коли мають місце явні й підтверджені чудесні ознаки зцілень під час молитов до святих про заступництво їхнє перед Богом. Втім, церковні собори неодноразово забороняли визнавати спочилих людей святими лише за однією ознакою нетлінності їхніх тіл. Але, безумовно, нетлінність тіл праведників приймається як один із знаків Божих, що підтверджує святість спочилих.
 
Про відношення новозавітної Церкви до тлінних і нетлінних останків своїх святих розповідає церковна історія. А як же відносилась Церква старозавітна до останків пророків та праведників? Про це свідчить нам Святе Письмо. Так, благочестивий цар Йосія, знищуючи кості нечестивців, не зачепив праху пророка Божого Ахійї, а віднісся до нього з повагою:
 
“І обернувся Йосія, та й побачив гроби, що були там на горі. І послав він, і позабирав кості з гробів, і попалив на жертовнику, – і опоганив його, за словом Господнім, яке кликав був Божий чоловік, що прорікав оці речі.
І сказав цар: «Що це за надгробок, що я бачу?» А люди того міста сказали йому: «Це надгробок Божого чоловіка, що прийшов з Юдеї й прорік оці речі, які зробив ти на жертовнику в Бет Елі».
А він сказав: «Дайте йому спокій, – нехай ніхто не рухає костей його». І зберегли його кості, кості того пророка...” (Четверта книга Царств (Друга Царів), 23.16–18).
 
У тій же Четвертій книзі Царств (Другій Царів за масоретською Біблією) змальовано чудо, яке сталося з мощами пророка Божого Єлисея. Безумовно, цей текст необхідно розглядати насамперед по духу. Але нині я наводжу його без коментарів для тих читачів, які є представниками релігійних конфесій, які трактуючи Святе Письмо по букві, усе ж відкидають поважання святих мощів. Більше того – дорікають прихильникам їх шанування:
 
“І спочив Єлисей, і поховали його. А моавські орди прийшли до Краю наступного року.
І сталося, як ховали одного чоловіка, то погребальники побачили ті орди, та й кинули того чоловіка до Єлисеєвого гробу. А коли впав і доторкнувся той чоловік до Єлисеєвих костей, то воскрес, і встав на ноги свої...” (4 Царств (2 Царів) 13.20–21).
 
І нарешті, декілька цитат із Святого Письма, які свідчать про те, що все пов’язане з життям і діяльністю святих угодників Божих, навіть одяг і тінь досконалих праведників, були чудотворними:
 
“І Бог чуда чинив надзвичайні руками Павловими, так що навіть хустки й пояси з його тіла приносили хворим, – і хвороби їх кидали, і духи лукаві виходили з них” (Дії святих апостолів, 19.11–12);
“І все збільшувалось тих, хто вірує в Господа, безліч чоловіків і жінок, так що хворих стали виносити на вулиці, та й клали на ложа та ноші, щоб, як ітиме Петро, то хоч тінь його впала б на кого із них.
І безліч люду збиралось до Єрусалиму з довколишніх міст, і несли недужих та хворих від духів нечистих, – і були вони всі вздоровлювані!..” (Дії, 5.14–16).
 
www.vedmedenko.org