Навколо нас суцільна дивовижа. Євген Червоненко, перший інтернаціоналіст країни, любить її так щиро, що назвав «Україною» кобилу. Породисту таку кобилу. Від того Жєня Червонєц має неабияку радість – запрягає він «Україну» та їздить на ній верхи…  
 
Луганська «Свобода» вирішила подати на Червоненка в суд. Каже та Луганська «Свобода», що Червоненко провокує антисемітські настрої. Не правда! Червоненко ніяких антисемітських настроїв не провокує, навпаки – згладжує їх, дієво доводячи, що євреї такі ж самі, як і інші люди. Серед них також є дебіли.
 
…Є у цьому світі і трактор «Білорусь» на якому не тільки їздять, а й орють, копають та виконують іншу важку роботу. Принципова різниця з Червоненковою кобилою в тому, що у «Білорусі» є водій, нехай і колгоспник, а в «України» всуціль самі наїзники і то «елітні».  
 
А елітний наїзник він якось часто забуває, що Україну годувати треба. Зате поговорити з нею – саме задоволення у наших вершників. Трусять нашій кобилі щодня в телеефірі та все ту саму жувачку про те, як вони її люблять. Лепечуть це прямо у вухо, зі спини не злазячи. А нафіга? Так дохідливіше. Прямо у вухо звучить переконливо, не в останню чергу тому, що еротично.
 
А от з еротикою пора кінчати… Вибачте, закінчувати. Я про еротику чого? Я про всяк випадок і за компанію: Верховна Рада підсилила відповідальність про «виготовлення, розповсюдження і зберігання порнографії». Я елемент наївний і несвідомий. Я коли це почув, то спочатку вважав, що телеканал «Рада» припинить роботу.
 
Я – по простоті душевній! – завше думав, що українська порнографія – це зображеня збудженого члена коаліції чи опозиції  при розгляді і прийнятті чергового нормативного Акту. Ще, я думав, що зображення голої цицьки – це естетика, а Черновецький мер Києва - збочення. Розчарування спостигло мене майже одразу – ніхто не думав забороняти телеканал «Рада», закривати розпущену Верховну Раду (пам’ятаєте, що її наш президент ще у жовтні розпустив? Забули? Не дивно – він і сам забув…), а, натомість, вирішили давати по три роки за непристойності.
 
О, моя найдивніша з усіх дивних, країно! Подивитися, як ся люди грають - то є три роки! А як мені мозок грають у збоченій формі уже котрий рік поспіль різні політичні геї («підараси» не можна казати, бо кримінал!) то таке, виявляється, покарання не має! Ну, але закон прийняли і нема на то ради. Тепер треба подумати, як його використати в мирних цілях. Я пропоную: якщо черговий син депутата почне буянити і на своєму дорогому джипі скоїть ДТП, то, щоби точно не відмазався, одразу йому в салон підкладати «плейбой» чи «хастлер» чи ще яку пакість з голими цицьками. Якщо їх за вбивства не судять, може хоч за зберігання порнухи, хоч якийсь штраф впаяють, бо розперезались вже далі нікуди. Хоча, практичне значення цього закону тільки в тому, що тепер не обов'язково дорогі наркотики невгодним підкидати. Їх можна брати за перегляд телепрограм, наприклад, телеканалу НТН, після 23:00, а якщо на вікні висить сателіта – то навіть сумніві нема – там рецидивіст живе. І не один.
 
А як же ж! Україну треба спасати! У неділю Україну спасали від себе самих два самозречених безкорисних політики – Янукович і Тимошенко. Спочатку Янукович спас  Україну прямо з території Києво-Перчерської Лаври. На фоні трьох з половиною калік, які мали символізувати  народ, Віктор Федорович натужно усвідомив з суфлера, що він таки піде на всенародні президентські вибори. Потім побігла розказати народу, яка ж кака Віктор Федорович, Юлія Володимирівна. Віктор Андрійович тихенько припух, бо на цілий день він перестав бути найдурнішим в цій країні.  Далі, протягом тижня вся трійця активно кричала, що це саме він (вона) спасли Україну і демократію. Виявляється, ніхто ж і не планував президента в парламенті обирати і повноваження цієї Ради продовжувати і, взагалі, всі так прийшли один на одного подивились, перепитали, чи, бува, хтось з кризою не планує боротись? Виявили, що не планує і розбіглись. Ідилія та й годі! А всю кашу заварили підлі журналісти. Якщо б не Лещенко, не Наєм і не "Українська правда" з «Дзеркалом тижня», то, підозрюю, криза зараз ганебно б відступала. А так, ці нелюди, ці найняті кілери (правда, Юліє Володимирівно, Віктор Андрійович правий був?), як тільки узнали якусь інформацію про так звану «ширку» та нову Конституцію одразу побігли з нею в народ. Ну хто таке робить? Ну їм же все вже дали: і свободу слова, і свободу нею не користуватись і, навіть, пам'ятників Гонгадзе натицяли. Шо, мало?
 
Взагалі, цю вакханалію треба припиняти. Удумали – тільки що почув, зразу писати. Ти почув – ти посидь. Перетрави. Подумай. Передзвони, спитай чи можна таке писати… Ну як діти малі, чесне слово! Вони б ще раз нагадали про невідповідність декларацій, поданих Віктор Федоричем і Юлією Володимирівною їх реальним доходам і витратам! От нахабство! Та напишіть щось конструктивне: он, як решта пишуть, у кого яка кобила, наприклад. Чи інше звірятко. Напишіть, що у Юлі Тимошенко є хом’ячки на ймення Вітя і Вітя. І вона їх не дусить тільки тому, що смердіти на робочому місці будуть. Конструктив, конструктив давате! А не «інсайд». Широковідомі «інсайди» псують поважним людям всі розклади.
 
Була цього тижня, серед всіх хороших  і прекрасна новина. Відбувається оптимізація управління Україною. Додому відкликали Віктора Степановича Черномирдіна. А й справді – навіщо тут Черномирдін, якщо «рішати» всі свої питання українська влада і опозиція їдуть одразу до Москви? Хіба не абсурд тримати тут Віктора Степановича – це ж лишня ланка. Нашим правителям і двічі на день до Москви можна, у них там куратори різні, а тут – Віктор Степанович один. Черги…
 
Дехто відзначає, що у мене забагато абсурду. Але я так гадаю, що краще дійти до абсурду, ніж до маразму. Тому йдемо паралельними шляхами – суспільство дружно в абсурд, влада дружно в маразм і тільки один Волков розсудливо - на х.й, бо там спокійно.
 
Це не страшно - йти в абсурд.  Та ж до логіки повертаються саме від нього. І якщо ми не хочемо (а швидше - не можемо, слава Богу!) виправляти ситуацію революційним шляхом, виплавляти нову якість громадян через насильницьку селекцію, то повинні пройти шлях до громадянського суспільства і країни громадян, а не населення, еволюційно. Це буде тривалий процес. Він буде з багатьма помилками і сліпими ходами, він буде таким осоружно-довгим, що ніхто й ніколи не побачить його кінця...
 
Абсурд допомагає зрозуміти де дно. Він має спонукати до аналізу. Абсурд має провокувати сором, а не страх. Бо страх - почуття раба, а сором - це найвища свобода вільної людини - це відповідальність перед СВОЄЮ совістю. Хіба совість може убити когось крім убивці? Хіба совість може обікрасти когось крім злодія? Хіба совість може зробити когось гіршим? Так, від сорому страждає почуття власної гідності. А хіба має гідність раб? У нього ж нема нічого власного.
 
Ну і на останок - я б хотів сказати, що поряд з доведенням до абсурду хорошу виховну роль мала б, врешті решт,  політика батога і пряника. Та тільки нам ще трішки треба дійти до її впровадження, бо до цього часу у всій нашій багатостраждальній історії, наші пряники зжирали, а замість батога використовували арматуру, кілок, обух та кирпичину і все - по голові. А батіг - інструмент високоінтелектуальний. Він не глушить, він поганяє.  Ото, ми врешті-решт, може, підійдемо до розуміння того, що пряником - ним ділитись треба, а батіг - зробити та використовувати.  Батіг і пряник... Дехто називає це демократією, рівністю перед законом і вільною конкуренцією. Але вони нудні. Набагато більше у нас таких феєричних веселунів, кому і Україна – кобила.
 
Не забувайте лишень, що кобила іноді хвицається. І це буває боляче.