Повторний рентгенівський знімок проголосив, що операція неминуча. В переддень Нового року  мене було подано на операційний стіл
- Так зручно голові? А руці? Боїшся операції?
- Зручно... Зручно... Не боюся, заснути не страшно.
- Тиск 120 на 80. Добре. Дихай з маски, це - кисень. Глибоко дихай. Назви своє прізвище.
- Петрович.
- Добре. Дзвоніть Вові, все готове, хай піднімається.
Звідкись пробивається різкий жіночий голос:
- Ти мене чуєш? Кивни головою.
Здається, киваю. Для впевненості киваю ще раз, здається.
- Відкрий очі!
Відкриваю, повіки стуляються знову.
- Не закривай очі! Операція закінчилася.
Хочу запитати: "Яка операція?", - але горло німе. Простогнати теж не вдається -  жодних звуків. Я не дихаю!!! Німота, бо немає руху повітря через голосові щілини!!!
- Вдихни повітря! Видихни! Глибше вдихни! Видихни!
Вдихаю, видихаю
- Прізвище! Назви прізвище!
- Петрович...
Біль повертає пам"ять. Чую дзвінок і голос:
- Реанімація. Так. Все в порядку.
Очі помічають на стіні годинник - 15:25.
- Ваш годинник вірно показує час?
- Вірно.
Від сусіднього столу доноситься: "Відкрий очі!". О! Нас тут двоє
Нарешті перебираюся на своє ліжко в палаті., поруч - рідні обличчя: "Як ти?".
- Нормально.
Вночі в безлюдній палаті думаю про життя і евтаназію. Постають вивернуті мукою очі, висолоплені спраглі язики, висушені стражданням обличчя, немічні тіла, забуті смертю і позбавлені людської душі. Вони благають милосердної смерті, але одержують нескінченну муку в неживому тілі. А так просто - померти, заснути і бачити сни.
      Коли згасають сподівання,
      Коли стиха гулянок гам,
      Коли кінець прийде бажанням,
      Я щиро дякую богам
      За те, що серце не довіку
      У грудях буде стугоніть,
      За те, що всі віллються ріки
      Коли-небудь в морську блакить.
Вночі небо над лікарнею розривали вибухи феєрверків, Нарешті все стихло, тільки час від часу здаля долинає голосний крик і за ним стук жіночих підборів лікарняним коридором.
Світлішає зимове небо, лікарняна тиша руйнується кроками. Заступає нова зміна. Чую:
- Як ніч минула?
- Добре. Не було жодного алкоголіка.
- Нікого не привезли?
- Нікого.
Перша ранкова розвага - перелік білизни: " Дві ковдри, два простирадла, два підковдрника, дві наволочки.".Втручаюся в процес: "Три наволочки. На ось тій подушці дві наволочки". Сестра кидається до тієї подушки, переконується, що таки дві. Робить запис у зошиті і зникає до вечора. День у день вранці і ввечері з неминучістю сходу і заходу сонця процедура повторюється. В останній день сонце зійшло не зовсім на сході, після нагадування, що наволочок три - несподівано були перераховані ще й п'ять тумбочок.
Тягар матеріальної відповідальності змушує пильно стерегти білизну, яка народилася ще в СРСР і досі не отримала права на спочинок, як і її підстаркуваті хранительниці, що на пальцях вираховують місяці до дня виходу на пенсію - 941 грн. зарплати грязними та ще 750 грн. пенсії чистими - ось коли почнеться майже заможне життя.
Наступна ранкова розвага - сніданок. Загуркотів коридором візок для роздачі їжі. Ще роки  три тому на дорозі до роботи торохтіли каструлями зустрічні візки, якими від харчоблоку сніданок доставлявся у лікарняні відділення. Голосно перемовлялися між собою сестри-буфетниці. З усіх закутків і укриттів лікарняного саду мчали до цієї процесії тутешні собаки. Весело задерті хвости, радісні усміхнені пащі засвідчували щастя зустрічі на перехресті собачого і людського світів. Високо підстрибує від захвату праматір цієї собачої общини Знайда, колихається відвисле майже до землі життєдайне вим'я. Її супроводжують різномасті нащадки різного віку, чий вигляд свідчить про непостійність Знайдиного кохання чи швидкоплинність собачого життя. Кожна псина одержує свою справедливу пайку і відповідну моральним якостям настанову словом чи штурханом. Давно вже не поспішають собаки на гуркіт візків. Якийсь час біля стіни нейрохірургії бомж зосереджено визначав ложкою міру доброти, залишеної жалісливими тіточками. Та вже і його не видно.
Отож, гуркоче коридором візок, відкриваються двері - усміхнене обличчя, привітний погляд:
- Снідати будете?
- А що на сніданок?
- Ячна каша.
- Дякую, не хочеться.
Візок погуркотів далі. Весела собача зграя побігла шукати своє свято на ближньому ринку.
Ось і процедурна сестра. Крапельницею і шприцом вливають в вену хімічні еліксири. Кладу в кишеню грошовий еквівалент вдячності. Усміхається:
- Дякую. Нам дуже рідко щось дають.
- Мабуть, тому, що дуже дорого обходиться лікування. А хірурги не діляться?
- Ні, з оперблоком діляться, а з нами ні. Я раніше в оперблоці працювала. Якось при посадці у літак молодик зупинив: "Дівчино, я десь бачив ваші очі". Запитую: "Тільки очі?" Подивився уважно: "Тільки очі". Кажу йому: "Ну, тоді в операційній."  
- У лікарні завжди так безлюдно?
- Ні, людей на свято відпустили, залишились тільки післяопераційні, як Ви, та ще бомжик, якому йти нікуди.
- А бомжик як тут опинився?
- Під авто потрапив.
- З переломами?
- Так.
- Оперували?
- Звичайно, зібрали зі шматочків, зараз як новий. Підлікувався, підгодувався, чоловіком себе відчув - сестрам проходу не дає, залицяється.
- А як у нього з вошками?
- Чистенький, на санпропускнику їм зразу кінець настає. Одного бомжа відмовилися госпіталізувати - чесотка. Відправили в інфекційну лікарню. А з вошками приймаємо.
- Ліки за кошт лікарні?
- Звичайно, що ж з нього візьмеш?
Тихо спливає перший день. Заготовлене в плейєрі повне зібрання творів Айзека Азимова пропало намарне. Отруєна наркозом свідомість безуспішно зв"язує докупи вихоплені обривки сюжету. Переключаюся на Леся Подерв"янського. "До х...я масла" викликало такі болісні вібрації, що довелося  відмовитися і від цього товариства.
Вечір, чергове вливання в вени і тиша. Близько полуночі тихо відкриваються двері, зазирає сестра:
- Спите?
- Ні.
- Можна взяти у Вас стілець.
- Нема питань. Беріть.

Коли цей стілець відправився подорожувати і на четверту ніч, цікавість підняла з ліжка і повела по коридору. У сестринській кімнаті відкриті двері, круг столу сидить вся сьогоднішня зміна. На столі в тарілці яблука і виноград, в іншій - печиво. Електрочайник і легкий пар над чашками. - відділення тихо святкує Новий рік.
Зі святом Вас, дорогі медики. Ви чесно робите свою роботу -півставочні хірург і анестезіолог, які одержують чистими 800 грн. в аванс і 800 грн. в зарплату,  медсестри і санітарки, прибиральниці і буфетниці, з мінімальною  зарплатою 941 грн. в місяць грязними, Ніхто мене не переконає, що ви заслуговуєте своїх правителів. Ви значно кращі від них.