Місце дії: Ліліпутія
Час дії: Середньовіччя
Всі персонажі є вигаданими і легко замінюються на кустюми й маски кроликів, слонів та алкоголіків (цитата!), а також свиней, баранів, козлів, чортів і прочіх тварей з рилами, рогами та копитами
Діючі особи:
ВІКТ`ОР ІІ – корольок Ліліпутії
КЛАВА – дружина королька, королевка
ЧЕЧЕТКО – блазень королька
МАГІСТР АЗАРІЙ - канцлер
КУКУРУДЗА – Генеральний інквізитор
КУЗЬМА – помічник КУКУРУДЗИ, представник малих народів Ліліпутії
ДЖУЛІАНА БРУНО – єретичка, дуже завзята і уперта баба в білому і з косою
ВІКТОР І – екс-корольок на пенсії, прихильник імператора Діоклетіана, що сіяв капусту та пас ягнята за селом
ХВОРТУНА – містична твар жіночої статі в дореволюційному (тобто до 1917-2004 рр.) прикиді
Також в п’єсі задіяні численні смерди й холопи на відповідальних і безвідповідальних ліліпутських посадах, а також гугеноти, деякі з котрих навіть встигнуть сховатись
ДІЯ ПЕРША
Вічна Ліліпутська ніч. ВІКТОР ІІ у нічному ковпаку спить з КЛАВОЮ в корольковській опочивальні. Як чесна людина, якій нема чого ховати від народу, він спить міцно і хропить вголос, щоб держава чула, шо влада в ній є. Раптом КЛАВА, що у чіпці та бігудях, підривається немов скажена.
КЛАВА. А-а! Рятуйте! Витя-а!
ВІКТОР ІІ. Га!? Шо!?
КЛАВА. Витя, ти спиш!?
ВІКТОР ІІ. З тобою поспиш! Шо такоє?
КЛАВА. Це просто ужас! Знаєш, шо мені приснилось?
ВІКТОР ІІ. Ні. А шо?
КЛАВА. Майдан!
ВІКТОР ІІ (миттю просинається). Шо, оп’ять!? (Надягнувши поверх ковпаку шахтарську каску на випадок покушенія, бистрим оленем мчить до вікна, дивиться, заспокоюється). Та нє-є, на цей раз обійшлося, то просто нічний кошмар.
КЛАВА. Витя, це вже ніззя терпіти! Вчора мені знов снились наколоті лепесини.
ВІКТОР ІІ (поправля). Клава, коли ти вже наконєц перестанеш бути селом? Не лепесини, а апельсини.
КЛАВА. Ой, хто б ото казав? Йолка, твою мать... палка! А позавчора в великанському посольстві спутав поета Пастернака з овочем.
ВІКТОР ІІ. Та великани зараз нас і так люблять. Там головне Пукінза з Ведмеденкою не сплутати – обидва ж малі, спробуй роздивись. А тих Пастернаків всяких, Ганн Ахметових, Чехових різних... то все дурня, у них же ж в Великанії цих поетів!.. Наплодили ледарів, аби не робити! Слава яйцям, у нас таких нема. Вірно я кажу?
ГОЛОС З-ПІД КОРОЛЬКОВСЬКОГО ЛІЖКА. Ги-и!
ВІКТОР ІІ. А це ще шо такоє?
ГОЛОС З-ПІД ЛІЖКА. Це я в смислі „так точно!”, Ваше вєлічєство. У нас таких нема... вже. І не буде!
ВІКТОР ІІ. Хто це там такий розумний? Це ти, Міша?
ГОЛОС З-ПІД ЛІЖКА. Угу, я, ваш блазень Чечетко... ги-и. (І смішно хрюка).
ВІКТОР ІІ (Клаві). Бачиш, Клава, як стратегічно мудро довірити голос партії клоунам.
КЛАВА. Які, на хрін, партії!? Ти ж король!
ВІКТОР ІІ (скромно). Ну... поки ще тільки корольок...
КЛАВА. Тєм болєє! Раз корольок, розганяй їх, на хрін, скоріше – ось і будеш королем. І лепесини перестануть сниться. І я нарешті буду не якась там королевка, Клавка з Хацапетовки, а справжня королева, Клавд`єя І. Чи може ващє перезву себе Раєю або Зіною.
ЧЕЧЕТКО (з-під ліжка). От мені ще Констанція дуже ндравиться. Це наше древнє ліліпутське імя.
КЛАВА (вже відчувши себе королевою). Ти шо, Міша, савсєм оборзєв? Кожна, понімаєш... норовить влізти в королівські діла. А ну пішов на канал мордою торгувать!
ЧЕЧЕТКО (стрімко виметаючись з-під ліжка і стряхуючи з себе пил віків). Єсть! Як прикажете! А на який канал?
ВІКТОР ІІ (відчувши себе королем). Та хоч на „Інтер”, хоч на Бєломор. Йди, смерд! Повєлєваю!
ЧЕЧЕТКО, трєпєтно поцілувавши корольківські капці, зникає приниженим підтюпцем. Якийсь безіменний, але кмітливий холоп запуска на патехвоні пластинку „Боже, царя храні!” на суржику. Благодать!
КЛАВА (задоволено). Ну шо?
ВІКТОР ІІ. Ги-и... Харашо буть королем!
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ
ДІЯ ДРУГА
Розширена нарада Ліліпутської Державної Інквізиції (ГПУ) на фазенді у ВІКТОРА ІІ. Присутні мангал, ВІКТОР ІІ, ЧЕЧЕТКО, КУКУРУДЗА та КУЗЬМА, що перебира чотки, всі смурні і з наморщеними лобами – типа думу думають, одну на всіх. Дума йде важко.
ВІКТОР ІІ (нарешті). Ну шо?
Всі тупо мовчать.
ЧЕЧЕТКО. Може їх це...
ВСІ (з надією). Шо?
КУЗЬМА. Кого?
ЧЕЧЕТКО. Та кого-кого, гугенотів цих клятих!
КУЗЬМА. Кого?
КУКУРУДЗА. Та сиди вже мовчки, чурецька морда, тобі ж все одно кого мочить!
КУЗЬМА (роздумливо). На все воля Аллаха.
ВІКТОР ІІ. Я тобі покажу Аллаха! Як тебе, щенка, з села, з багнюки, в люди до столиці тягти, так „дядя Вітя, поможіть!”, а як дяді Віті допомогти по мєлочі – так він за Аллаха ховається. Кукурудза, відправляй його в районну інквізицію, нехай йому там в карпатських горах лісні браття думавку відріжуть.
КУЗЬМА (скавчить). Простіть, дядя Вітя, не відрізайте думавку. Моя зробить шо скажете!
ЧЕЧЕТКО. От я і кажу: може, їх через ящик?
КУЗЬМА. Кого?
ЧЕЧЕТКО. Так би мовити, інформаційно їх замочити.
ВІКТОР ІІ (саркастично). Ги! Це ти, значить, будеш інформаційним кіллєром?
ЧЕЧЕТКО (невпевнено). Ну, я. А де ж у нас ще розумних взяти: я да Ви. Тобто Ви... і я, ну і Аня Німкеня ще трохи, але ж вона з-під лісних братів, може переметнутись.
ВІКТОР ІІ. А ти гугенотські язики бачив? А пам’ятаєш, шо вони можуть тими язиками ісполнять? Майдан не забув?
При згадці про Майдан всіх присутніх хвилини несамовито ковбасить, наче нарада проходить на електричних стільцях.
КУЗЬМА. А, може, їх через ящик?
КУКУРУДЗА. Тобі шо тіки шо казали, ідіот!? Який такий ящик?
КУЗЬМА. Обичний залізний контейнер – ну, п’ятитонник, напрімєр. Засунути усіх цих гудермесів... гутентагів... ну як їх?
ВІКТОР ІІ. Гугенотів?
КУЗЬМА! О! Моя запихачити їх туди всіх к йо... к такій-то матері, закрити той контейнер, замок я з вещдоків стирю, заповнити багажну квитанцію на Владивосток – і нехай їх там заморожених, через три місяці, великани Валодя з Дімою стрічають. Ні, через три місяці їх там навєрно вже китайці встрєтят.
КУКУРУДЗА. Еге... браття твої... тьху!
КУЗЬМА (гордо). Моя ліліпутець! Ну як мисля?
Всі знов впадають в мучітєльні роздуми.
ВІКТОР ІІ (після тривалої паузи). Мисля хароша...
КУЗЬМА. То моя побіг за пляшкою – обмити контейнер?
ВІКТОР ІІ. ...але в контейнер не можна їх... всіх. Не влізуть. Та й демократія у нас... А Клава-то, дура дурою, а вірно казала: може, всіх вас того...
ВСІ (готовно). Чєго ізволітє?
ВІКТОР ІІ (роздумує). ...а самому – в дамки! (Не наважившись). Ладно, поки живіть. Кузьма, шо стоїш? Біжи за пляшкою! А потім дуй на букву „пи” до Америки – будемо готувати демократичний судовий процес проти гугенотів і цієї їх головної відьми. І демократично їх спалимо. Америка нам поможе!
ЧЕЧЕТКО (нагадує). „Європа нам поможе”, Ваше вєлічєство. Це цитата з великих ліліпутських, ги-ги, поетів – Ільфа та Петрова.
ВІКТОР ІІ. Задрали ці поети, блін! Більше ніж гугеноти! Ну, Кукурудза, запалюй на мангалі учебного костра.
КІНЕЦЬ ДРУГОЇ ДІЇ
ДІЯ ТРЕТЯ
ВІКТОР І, пасучи ягнята на полонині, підігрує собі на трембіті трипільські мотивчики. В гору важко повзе по пилюці мотоцикл „Харлей”, керований волохатим страхіттям, ззаду того трясеться на сидінні ДЖУЛІАНА БРУНО, все одно біла і пушиста.
ВІКТОР І. Слава Ліліпутії! Та не тріщи ж ти так, всіх баранів розпугаєш!
ДЖУЛІАНА БРУНО. То не я, а мотоцикл. А барани всі тепер в столиці. О нещасна Ліліпутія!
ВІКТОР І. А мені, знаєш, непогано: бринзочка, медок, шмурдячок – все своє, натуральне. У мене навіть стакан з Трипільської культури! А головне, не спалили.
ДЖУЛІАНА БРУНО. Ти зрадив наші високі гугенотські принципи, Витя! Ну який ти, в ..опу, був корольок? Тюхтій і жлоб! Скільки раз я тобі казала: дай корону, дай хоч потримати, хоч в туалет в ній сходить... чи, там, в сауну, з друзями. І тоді б січас горіли оті барани, а не ми, чесні, порядочні, інтелігентні гугеноти, що у п’ятдесят років не мають нічого... окрім волохатого зятя і мотоцикла.
ВІКТОР І (розмишля). Гм... А, може, мене і тоді б не спалили?
ДЖУЛІАНА тиче йому під ніс енергійну дулю.
ДЖУЛІАНА БРУНО. Ось тобі! У мене б горів як мілєнькій! Воврем’я ти змився... прєдатєль!
По роздовбаній дорозі на полонину вліта на волах службова бричка Генеральної інквізиції (ГПУ) з оравою холопів у куклуксклановських ковпаках, що символізують тайну слідства.
ХОЛОПИ. Гей, ти, баба, свя-свят-свят! (Дружно плюються через ліве плече). А ну лізь у бричку, свіданіє закінчилось!
ВІКТОР І (дістаючи з-під дупи завчасно зібраного сидора). Мені теж?
ХОЛОПИ. Ти, пенсіонер, сиди, наслаждайся свободою... поки.
ДЖУЛІАНА БРУНО. А можна мені у тюрму на мотоциклі? А то цей волохатий української мови не знає, ще заїде к молдаванам і розповість Європі, як ви тут знущаєтесь над опозицією.
Холопи, перелякавшись слов „молдавани”, „Європа” і „опозиція”, довго й нудно совєсчаються, шо робить. З їх натовпу доносяться виклики: „та прямо тут її!... і списати все на ведмедів”, „шо, знову на великанів?”, „на великанів ніззя, давайте на бульбашів”... Врешті-решт якийсь мудрий холоп-анонім волає з юрби так, щоб його ніхто не впізнав: „Давай!”. Шо „давай!”, ніхто не зна, що є очевидним доказом існування на ліліпутщині демократії. Вірна засадам останньої, ДЖУЛІАНА БРУНО красиво сіда на „Харлея” і зі словами: „Хлопці, зараз ви себе врятували”, - зникає в хмарах пилюки. ВІКТОР І заспокоюється і знов сіда, підклавши під дупу сидор.
ВІКТОР І (вимовляє монолог, підігруючи собі на трембіті). Ось в чім фігня, ну прямо парадокс: здається, був я файний корольок – хоч матюкай мене, хоч ту же Бруну, тим паче, що її і є за що. Ну чим не задоволення для вас, холопи, всіх нас матюкати? Безплатно, понімаєш, і хоч де – хоч на Майдані, хоч в телепрограмі. Ви кричите: „Работу, - мол, - давай, ми єсть хотім!” – і всяке таке інше. Та то ж брехня, бо хто хотів робить, той і робив – ну от як я, приміром. А хто хотів в савєцькі табори, до дикуватих і дурних кацапів, той і обрав собі ганебний шлях з кацапськими князьками цілуватись – і сам таких князьків собі обрав. (Схаменувшись). Оце я, блін, поему наваяв! (Холопам з ГПУ). Хлопці, може вам шмурдячку продати? Ще парн`ий, кізяки свіжі були!
ХОЛОПИ (професійно). Ми і самі візьмемо. Безплатно. Ось санкція Пещерського трибуналу на обшук полонини. Піднімай дупу, почнемо з сидора.
КІНЕЦЬ ТРЕТЬОЇ ДІЇ
ДІЯ ЧЕТВЕРТА
Доповідь МАГІСТРА АЗАРІЯ в Палаті Мордів Ліліпутського парламенту. Свято блюдуться парламентські традиції: спікер сидить на мішку з баблом; Морди луплять друг другу морди; в парламентському бухветі стрункі охвіціянтки топлес подають Мордам справжній хранцузський коняк по 24 копійки за літр та паюсну ікру по 30 копійок за кіло. На балконі сесійної зали лускає насіння і плюється вниз Генеральна інквізиція (ГПУ). На трибуні красиво розіп’ята красива ДЖУЛІАНА БРУНО в красивому бікіні і з розпущеним волоссям, під нею – купа дров, деінде по залі розіп’яті ще пара-трійка гугенотів, хто не встиг втекти.
МАГІСТР АЗАРІЙ (з жутким великанським акцентом). Пани Морди, може мєні ето... на вєліканской мовє?
Пани Морди реготять і волають: „Нє-є, давай по-нашому, на суржикє!”
МАГІСТР АЗАРІЙ (злорадно). С`амі напросілісь... (Доповіда). Взагалі при гугєнотах дуже пагано жилось. Воні всі кралі, пілі, єлі, а ми тєпєр вимушені все це діставаті обратно з їх набитих утроб. А як дістанєш, коли пургєна не хвата? Тому і приходітся їх паліть. Я понятно виражаюся?
МАЙЖЕ ВСІ. Ги-и... Та паліть вже скоріше – і вип’ємо за це. Віскі ж в бухветі тепліє.
ДЖУЛІАНА БРУНО (переконано). Паліть, суки! Все одно я не горю. І не тону, до речі.
МАЙЖЕ ВСІ. Ги-и.. таке не тоне.
ДЖУЛІАНА БРУНО. Самі ви неінтелігентні вонючки!
РОЗІП’ЯТІ ГУГЕНОТИ. А от ми вас не палили.
МАЙЖЕ ВСІ. Ну й дуракі! А от ми вас в шахту! Давай, Кукурудза, ізоблічай!
КУКУРУДЗА (зверху). Панове Морди, вони ж смерди і холопи, тобто весь наш рідний ліліпутський люд! Генеральна інквізиція обвинувачує Джуліану Бруно і її гадських гугенотів у тому, шо вам тільки шо доповів Магістр Азарій. От вам простий прімєр: поки при владі були гугеноти, великани поставляли нам дрова з перебоями та ще й вимагали за їх коряві закорючки бакси...
ГУГЕНОТИ. А тепер шо, за секс дають? Однополий...
КУКУРУДЗА. А до вас очєрєдь ще дійде. Бо тепер великани ледь не засипають нас і дровами, і їхньою гарячею любов’ю. Он бачите, скільки під Джуліаною насипали, а зараз побачите, як їй буде гарячо.
ДЖУЛІАНА БРУНО (вже не так переконано). А сірники де візьмете? Он у вас остання хвабрика закрилась.
МАГІСТР АЗАРІЙ. Від імєні уряда отвєтствєнно заявляю, шо с сєрнікамі в країнє проблєм нєма. Братская рука старшого брата в нужний момєнт завжді піднєсьот спічку куди нада. Ще й карасіну подольйот. Це я вам обісчаю!!
ДЖУЛІАНА БРУНО (сумніваючись). Нє, старший брат Валодя їм не дозволить. Він мене любе.
ВІКТОР ІІ (сидячи вдома у теліка, де іде пряма трансляція судилища). Еге, відлюбив він тебе, голубка. (Дивиться на Клаву, потім знов в телік). Нє, ну в самом дєлє шикарна тьолка, не те шо... лепесини, блін...
КЛАВА (підозріло). Шо?
ВІКТОР ІІ. Нічого, мила, ти у мене самая лучшая.... і вумная. Я кажу, як би здорово ми могли з Джулею договоритись, якби вона не була дурна баба.
КЛАВА. Красиві завжди дурні.
ВІКТОР ІІ (сумно). Угу... якби тільки вони.
КЛАВА. Фатіт базікать! Надягай штани і чеши вітати смердів з Різдвом! А я поки почищу лепесини на олівлє.
Над Ліліпутією згущається темрява. Народ безмолствує, холопи хлопають аплодисментами й вухами, смерди смердять портянками й перегаром. Неголосно і демократично, щоб не лякати цивілізовану Європу, горять гугеноти. Десь на заході, за горами, чутно веселу і ващє файну пісню „Дойче зольдатен, унтер офіцірен”, що її співають вільні опришки з батальону „Нахтігаль” під орудою симпатичного балакучого гауляйтера, готуючись подолати черговий 10%-й бар’єр на виборах до Палати Мордів. Кароче, всім харашо. Високо понад хмарами парить Хвортуна, розсипаючи розум і добро, але ж стара нічого не бачить, бо чорт чомусь завжди краде Місяць саме над Ліліпутією, тому вітер відносить щедрі Хвортунові дари усяким недолугим ляхам, мадярам – та кому завгодно, тільки не ліліпутам. Єдина втіха, що і не великанам. Тому що тим, що тим Різдво знов принесе хіба що бодуна.
ЗАВІСА
