Як відомо, історія рухається по спіралі. Кожен народ йде своїм колом і весь час наступає на ті самі граблі. У теперішній політичній ситуації також є історичні паралелі. Їх багато, але я б хотіла навести одну з найбільш яскравих на мою думку.
Чи ви знаєте, яким чином гетьманська булава після смерті Богдана Хмельницького опинилася в руках Івана Виговського? Його кандидатуру висунула старшина, щоб не допустити до влади Юрася Хмельницького, якому своє місце заповів попередній гетьман. Виговський мав гарну репутацію: він служив у войську генеральним писарем, що тоді вважалося одною із найпрестижніших посад, вірно та послідовно підтримував промосковську політику Богдана, крім того славився гарною освітою, дипломатичними та організаторськими здібностями. Завдяки цьому він отримав підтримку не лише старшини, але й багатьох із чорних козаків і навіть запорожців.
Одразу по обранні Іван Остафійович почав проводити явну пропольську політику, внаслідок чого пересварився із половиною своїх полковників, тих самих, які його висунули на посаду гетьмана. У 1658 році він остаточно затвердив свої зовнішньополітичні стосунки підписанням мирного договору з ляхами та початком війни проти Москви. За два роки гетьманування Виговський фактично повернув країну в той стан, з якого ще недавно намагався її вивести разом із Богданом. Не дивно, що рівень підтримки його різко впав.
В результаті Виговський склав булаву тому самому безталанному Юрасю та відійшов від справ. Він брав участь у походах проти московитів у складі польської армії, вів деякі дипломатичні справи польського короля в Європі, але більше не намагався стати лідером опозиції будь-якому із козацьких гетьманів. Незважаючи на це, у 1664 році його розстріляли за наказом Павла Тетері, прополськи налаштованого правобережного гетьмана.
Чи ця біографія нікого вам не нагадує?
Багато хто стояв на Майдані заради того, щоб не допустити до влади ставленика попереднього президента. Ющенко був запропонований опозицією на противагу Януковичу. Віктор Андрійович був відомий як вдалий директор Нацбанку, а пізніше прем'єр-міністр, славився організаторськими здібностями, щирим патріотизмом та загальним вмінням себе представити. Користувався великою популярністю серед народу та мав підтримку в політичних колах.
Не минуло й року від інавгурації, як він розсварився із половиною свого уряду та підписав “Меморандум про взаєморозуміння” з опозицією, фактично мирний договір із тими, проти кого була спрямована Революція. За п'ять років свого президентства Ющенко не зробив нічого, щоб вивести країну із пострадянського стану, хоча можливості мав величезні. Не викликає подиву, що він втратив ледь не 90% підтримки.
Віктору Андрійовичу не вистачило тої чесності, яку проявив Виговський, добровільно склавши булаву, він намагався удати, ніби ще бореться проти біло-блакитних та брав участь у нових президентських виборах. Не отримавши нічого, він відійшов від справ. Зараз його майже не чути.
To be continued...
Стережіться, Вікторе Андрійовичу, щоб Ваша доля і надалі не співпала із долею відомого гетьмана.