Ну, нарешті!
Політичний рік закінчився, учора Верховна Рада пішла на новорічні канікули.
Як пафосно висловлювалися в пріснопам'ятні часи – «с чувством глубокого удовлетворения».
Принаймні, коаліційного.
 
Говорити про задоволення опозиції не приходиться - їм ще відповідати за «тиск на спікера та перешкоджання діяльності державних діячів», як справедливо зазначено Генпрокуратурою.
Бач, пики свої биті та щелепи зламані повиставляли на телеекранах і волають про справедливість.
 
А не тисни на спікера, на нього й без того тиснуть – по-перше, атмосферний стовп, а по-друге, по-третє і далі за списком – усі ті, кому він намагається слугувати одночасно, мов той Труффальдіно з-під Житомира.
 
А не блокуй, не заважай блискавично приймати важливі документи, як от Податковий кодекс та Державний бюджет!
 
А не стій на заваді реформам, не перешкоджай Прем*єру кровосісів добивати, а Президенту населення ощасливлювати!
 
Власне, не про коаліцію-опозицію мова йде, про те вже писано й говорено. І точно визначено, що коаліція, на радість Чечетову, є, а опозиції, на подвійну радість Чечетову, немає.
 
Тут про невеличке, але корисне для розуміння справ у ВР спостереження.
Яке, будь я, боронь Боже, політологом - можна було б запатентувати в якості корисної моделі або принаймні опублікувати під назвою «Причинно-наслідковий зв*язок між музичним супроводженням засідань ВР та поведінкою «народних» депутатів у сесійній залі».
 
Воно, взагалі, зрозуміло, що музика дуже впливає на настрій усіх створінь Божих.
От, наприклад, давно було доведено, що корови під Моцарта дуже гарно дояться, а Бетховен, теж композитор не гірший від Крутого чи Ніколаєва, їм не до смаку.
 
Депутати, правду кажучи, не дояться, а навіть дещо навпаки, проте музики теж не повинні цуратися. Треба ж їх якось скликати до зали, давати певні сигнали на початок голосування, аби встигли пробігтися рядами і на усіх довірених їм кнопках зіграти.
Бо Чечетов музики не замінить – він тільки вектор голосування вимахує в декартових координатах.
Так що музика, колеги, у Раді потрібна.    
 
Але яка? Рада – заклад серйозний, не стануть же тут, як колись у піонерських таборах, в барабан гупати і дудіти в горна «Вставай, вставай, постели застилай!», або «Бери ложку, бери хлеб – и садись за свой обед!»,  чи «Спать, спать по палатам пионерам и вожатым!».
 
Так от, автоматизована система «Рада» виконує такий собі музичний фрагмент, сказати б – увертюру, перед початком засідань, коли спікер запрошує депутатів реєструватися картками, своїми та чужими.
 
Чесно кажучи, дуже дивуюся, що депутати, які доволі часто (не менше, ніж Президент України В.Ф. Янукович – кожного) чують отой мотивчик, не вимагають його негайно замінити.
 
Я цей фрагмент, не збрехати б, майже вперше почув вчора з телевізора, необачно ввімкнутого на каналі «Рада».
Не знаю, може хтось і помічав це раніше, але мені в тій увертюрі явно почулася мелодія симфонічної картини Вагнера «Політ валькірій». А коли депутатів скликають на засідання саме такою музикою, то всі чудасії і агресії нашого парламенту зразу стають зрозумілими і логічно пов*язаними між собою.
 
Оскільки валькірії в германо-скандинавській міфології - це діви-войовниці, місія яких - супроводжувати загиблих героїв у Валгаллу.
Іноді їм дарується право вирішувати результат битви, а іноді вони лише виконують веління  Верховного Бога Одина.
 
Ну чим не наші депутати, які весь час кудись супроводжують свій героїчний народ, патякаючи що в оту міфічну Валгаллу, де всім все буде, і в той же час пильно прислухаючись до велінь Верховного.
Валькірій, по різних джерелах, нараховується або дев'ять, або тринадцять, і деякі з них мають асоціативні імена, як от «війна», «спис», «морок», «дорога війська» тощо.                                    
Наших валькірій побільше буде, аж цілих 450. Тож найбільш активні та відомі з них можуть хоч зараз отримувати відповідні пишні імена.
 
Оскільки я людина доброзичлива, а більшість ідентичних скандинавських імен валькірій чомусь починаються на «Ге», «Гей» і навіть на «Хьєр», то не наважуюсь їх розподіляти між достойниками з депутатського корпусу.
 
А що ж, власне, з музикою? А нічого, бо сказано ж – музика вічна.
То, може, під суворі звуки Вагнера ми ще побачимо омріяну картину «Відліт валькірій», а засідання в сесійній залі Верховної Ради України будуть починатися під урочисті акорди Державного Гімну.