Відбулося чергове скорочення державного апарату. Справа, нібито, необхідна. Продиктована як здоровим глуздом так і вимогами МВФ. Та тільки сумніви щодо ефективності так і лізуть у голову. Якби це була перша спроба скоротити кількість чиновників, то можна було б надіятися на позитивний фінал цієї задумки. Проте, такі спроби робилися як Ющенком так і Кучмою наприкінці його правління, і, о диво, після кожного такого скорочення чиновницький апарат зростав десь вдвічі. Найбільш яскравим прикладом були намагання Ющенка наприкінці свого сидіння в президентському кріслі скоротити цю систему. Рецепт був простий - на половину. отак просто взяти і 50% скоротити. Ніякої мови про актуальність одних галузей та безглуздість інших не було.
 
Те що робить сучасний президент - продукт вищого рівня. Перебудова виконавчої влади, до того ж , перебудова абсолютна. навіть незнаю чи варто розглядати ці події як боротьбу за владу між кланами партії регіонів.Аж занадто все складно виходить. Міністерства скорочуються,  та об'єднуються  (чого лише варта нова посада Дмитра Табачника?), на провідні ролі у виконавчій владі виходять державні служби, разом з тим відбувається привязка міністерств до цих служб та галузей державного життя, взагалі. Процес досить заплутаний та загадковий.
 
Висновки робити, звичайно, зарано, проте вже зараз можна сказати, майбутня складність не означатиме ефективність, як продукт геніальної задумки реформувакння виконавчої влади, ця складність означатиме спрощення можливості впливати на реальну політику держави не лише будучи у міністерському кріслі, або ж фінансуючи провладний клан. Внутрішня політика стає ще глухішим болотом. І жити у цьому болоті стає дедалі важче