Безсоромні пліткарі шепотять по темних кутках політичної тусовки, що в поета і громадського діяча Миколи Стефановича Гумільова був роман з Юлею Тимошенко.
 
Переважна більшість дослідників життя і творчості Миколи Стефановича відкидає вірогідність такої події.
 
Навіть дивлячись з фізіологічної точки зору: майже двометровий, з потужною будовою тіла Микола Гумільов і тендітна невеличкого зросту Юлія Тимошенко не могли мати фізіологічних стосунків, як нілот з пігмейшою.
 
Хоча ми не заперечуємо, що ці видатні українці мали приязні стосунки і щільно спілкувалися тривалий час. Їх багаточасові бесіди збагачували Миколу Стефановича емоційно, а Юлію Володимирівну - культурно.
 
"Цікава жіночка, - казав Микола Стефанович, - як фантастично в ній поєднуються жіночий розум і чоловічі амбіції. Жіноча вишуканість і чоловіча вульгарність. Бажання йти на танк з сокирою, але щоби танк при цьому був дерев’яний".
 
"Вона може слабкі сторони своєї вдачі перетворювати на сильні, але потім їх використовувати не вміє. Не лідер, але боєць - фантастичний. Така має прикривати спину, а наші чоловіки за її спину ховаються".
 
Як характеризувала пані Тимошенко Миколу Стефановича ми не знаємо, бо "сильні світу цього" відвертого українського націоналіста Миколу Гумільова не любили. А Юлія Володимирівна в таких випадках завжди воліє відмовчуватися. Вона раціональний політик, а не відвертий і щирий митець.
 
Може завдяки мовчанню Юлії Володимирівни з приводу їх спілкування з Миколою Стефановичем, приховуванню цього факту і виникли ці безглузді підозри?
 
І хоча дружина поета Ганна Г. терпіти не могла Юлію Володимирівну, ми схильні віднести це на рахунок заздрощів до більш успішної жінки і більш яскравої особистості. Поетичний цех - той же театр, з його залаштунковими інтригами, той же шоу-бізнес з його щурячим вищиром. Принаймні, ми не маємо жодного свідчення ворожості пані Ганни до пані Юлії, як до суперниці на ниві кохання.
 
Надаємо на розсуд читачів вірша, якого Микола Стефанович присвятив саме Юлії Володимирівні.
 
Ніжність і сум, як основні фарби емоційного забарвлення вірша, свідчать про тепле романтичне ставлення поета до цієї непересічної жінки.
 
Невластивий текст:
 
Уж одевались острова
Весенней зеленью прозрачной,
Но нет, изменчива Нева,
Ей так легко стать снова Мрачной.
 
Взойди на мост, склони свой взгляд:
Там льдины прыгают по льдинам,
Зеленые, как медный яд,
С ужасным шелестом змеиным.
 
Географу, в час трудных снов,
Такие тяготят сознанье -
Неведомых материков
Мучительные очертанья.
 
Так пахнут сыростью гриба,
И неуверенно, и слабо,
Те потайные погреба,
Где труп зарыт и бродят жабы.
 
Река больна, река в бреду.
Одни, уверены в победе,
В зоологическом саду
Довольны белые медведи.
 
И знают, что один обман -
Их тягостное заточенье:
Сам Ледовитый Океан
Идет на их освобожденье.
 

Властивий текст:
 
Вже одяглися острови
В зелені весняні одежі.
Дніпро котить свої вали
Повз пагорби, церкви та вежі.
 
Якщо поглянеш зверху вниз
На наш Дніпро з моста Патона
Сапфіровий яскравий блиск
За мить в твоїх очах потоне.
 
Калейдоскоп крихких крижин
Наклав на річку візерунок.
Неначе жменька намистин
Перлинових мережить хутро.
 
Як витончений ювелір
Огранив Сонце їхні боки
Весна іде, хоч вір-не вір.
Несе води брудні потоки.
 
Та все ж очиститься Вона,
Хоч зараз і хворіє може.
"У краю нашому Весна, -
Сказала Юля, - переможе!"
 
Фантасту під час страшних снів
І не таке наснитись може.
Проте цікавий був наспів
Про кіл у печінках ворожих!