Час дії: десь так приблизно 2010 р. від неважно чого
Місце дії: Мать городов руських
 
Діючі особи:
ЯШИК – нью-Гарант
ПЕНСІОНЕР – екс-Гарант
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ – прикольний кацап
МАНАТ РАХМЕТОВ – бувший Яшиків начальник, а шо тепер, ми не знаємо, бо по Конституції нє положено
МЕДВЕДКО – не те шо ви подумали, не той шо нікакой, а сєвєрний сусід
СТЄПАША – безробітний російський посол на три букви
СПІКЕР – хитра бестія, чи хвамілія, чи посада, чи „поганяло”. Та він і сам не зна!  
ГРИНЯ МУРКІС – лютий корефан Маната Рахметова, любить Мішеля Платіні і дарувати людям шуби  
ХУЛІЯ – бувша Джулія, непокобєліма газова принцеса, у якої відібрали газ і корону
ТЯГНИРОК – іх бін красивий національно свідомий партайгеноссе
ПАВЛО – напівміфічний персонаж, американський узнік української совісті з панамським пашпортом
НАРОД – темна маса, що не піддається ані законам фізики, ані будь-яким іншим законам, не хоче працювати і вірить у єдиного всемогущого  бога Халяву  
 
Всі персонажі пієси є суто плодами збудженої хвантазії автора і не мають нічого спільного з людями і політиками, шо колись були, є і будуть навіть на Марсі. Тому суспільно активних громадян і павліків морозових просять не хвилюватись.  
 
ДІЯ ПЕРША
Козирна сауна на республіканському стадіоні. Гарно, по-нашому накритий стіл: горілочка, квашена капусточка, смажена картопля, сало, тільки перед сєвєрним сусідом Медведком – відро абсенту і тазик лангустів (по протоколу). Жодних бабів! За столом веселі Яшик, Пенсіонер, Ян Миколайович, Манат Рахметов, Стєпаша і Медведко хором зажигають пісню „Сплять кургани тьомниє”, при цьому Яшик і Стєпаша грають у чотири руки на гармошці, а Пенсіонер використовує гітару у якості бубна.  
 
МЕДВЕДКО. А вот єсчо єсть классная пєстня (Почина співати тенорком): „Smoke on the water, ту-ту-ту, ту-ту-ту-ту...”.
 
Яшик дружньо лупасить його по хребту так, шо той поперхнувся.
 
ЯШИК. Сиди, малий, не нявкай, не в Москві!
СТЄПАША. А от, б..., ще є хароша, с...а, пісня, на х...(Запіва): „Давно не бував я в Донбасі...”.  
ЯШИК. О! Маладець, Стєпаша! Жаль, цей карапуз (кива на Медведка) витурив тебе з Києва. А хочеш, ми тобі в Макеєєвці посольство відкриєм? Твоє собствєнне. З шахтою!
МЕДВЕДКО.  Нє, по расєйскому законодатєльству ето нє можно. Стєпан Вікторовіч, а чьто ето ви на хохлацкой мовє лучьше саміх хохлов? Ето нє по-государствєнному, нє по-російскі.            
СТЄПАША. Тю! А мати я чиї гну? Наші російські, государствєнні.  
ЯШИК. Вірно, б...! От Стєпаша, оце дипломат! Слухай, дуй до мене міністром іностранних дєл.
МЕДВЕДКО. Нє, по расєйскому законодатєльству...
ЯШИК. Та заманав!
 
Дружньо лупасить сєвєрного сусіда по хребту так, шо той уліта. Під стіл.  
 
СТЄПАША (з заздрістю). От цим, б..., мені і ндравиться, на х..., українська демократія. Заслужив – пішов в пи...у! І ніякого тобі чинопочітанія, б...! А то, с...и, вивчилися в своїх ..раних університетах, жизні ні х... не бачили, ще й лізуть, б...,  командувать людями.
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ (піддакуючи). Крєпкіми хазяйствєнніками.
СТЄПАША. Ну, б...!
ЯШИК. О! Миколаїч, як це ми про тебе забули!?  Чуєте, хлопці, зараз буде хохма – в..раться можна!
ВСІ. Шо!?  
МЕДВЕДКО (вилазячи з-під стола). Чьто!?
ЯШИК. Миколаїч буде розмовлять на державній мовє. Це, скажу я вам, Пєтросян отдих`а! Давай, Миколаїч, шмали!  
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ. Да взагалі нєудобно як-то. Я стєсняюся.
ВСІ. Ги-и!!!
МИКОЛАЇЧ (патетично). Над кєм смєйотєсь, дуракі!? Над собой смєйотєсь! Я всєго Шевченко наізусть знаю, пусть і по-русскі, а ви кромє матов...
ПЕНСІОНЕР. А я „Луку Мудіщева” знаю.
ЯШИК. А я „По ту-ундрі, по залізній дорозі...”.
МЕДВЕДКО. А я ето вот (Почина співати тенорком): „Smoke on the water, ту-ту-ту, ту-ту-ту-ту...”.
МИКОЛАЇЧ (шутливо). Чілавєк і пароход!
ЯШИК. Та задрав вже цим своїм „ту-ту”!  
 
Душевно лупасить сєвєрного сусіда по хребту так, шо той знов пікірує під стіл, як збитий льотчик.  
 
ПЕНСІОНЕР (авторитетно).  Горілка стине.  
ВСІ. Ну, будьмо...
МЕДВЕДКО (з-під столу, дипломатично).  Как там у вас прінято... гєй?
 
Всі поперхнулись.
 
МАНАТ РАХМЕТОВ. Ти, міл чілавєк, у сібя в Масквє так шуті. А у нас здєсь  край суровий, Донбасс.
ПЕНСІОНЕР. Ти шо, Манат, здурів? Ми ж в Києві!
МАНАТ РАХМЕТОВ. А Київ, по-вашому, не Донбас?  
ПЕНСІОНЕР. Як каже мій зять: „Нє дождьотєсь!”. Все, п’ємо за дружбу українських народів. Тобто євреїв і татар. І передайте чарку малому під стіл, невдобно перед гостем.  
 
Дружні булькання, чавкання, знов віртуозні пасажі на гармошці і добрі савєцькі пісні.  
 
КІНЕЦЬ ПЕРШОЇ ДІЇ
 

ДІЯ ДРУГА.
Ті ж там же. У двері тишком-нишком, на карачках, протискається Спікер і зникає десь в ногах Яшика.
 
ЯШИК. Шо такоє? Хто там мені ногу лиже? Мурзік, кис-кис!
СПІКЕР. Мр-р-няв! Це не Мурзік, це я.
ЯШИК. Тьху, чорт тебе дери! І сюди без мила вліз!
ПЕНСІОНЕР. Еге, він отак і до мене колись приповз – сіре, худе, руки лизав – ну як голодне кошеня!  І шо з цього кошеня виросло?
СПІКЕР (з-під стола).  Шо виросло – то виросло. Вам я вже відлизав, зараз не ваша черга. Тю! А хто це зі мною під столом? Це ви, Дмитрій...
МЕДВЕДКО (перебиваючи). Можно бєз отчєства, просто Діма.
СПІКЕР. А-а, у вас тут зустріч без краваток?
МЕДВЕДКО. А чьто, кроваток нє будєт? (Сам собі, сумно). Значіт, на дєвочках хохли секономілі.
СПІКЕР (сам собі, замислено). Гм, а може Дімє шось полизати? Він молодий – це, мабуть, надовго. Он як цей їх Жирипоцький пристроївся!  
ЯШИК. Ну вилазьте вже, ви двоє, а то через вас ногам жарко. Спікер, ти пляшку приніс?
СПІКЕР (соромливо). Нє, у мене нема. Я ж тіпа вчений.  
ПЕНСІОНЕР. Ти диви, Яшик: як бухати на халяву – так він типа політик, а як пляшку принести – так він вчений!
ЯН МИКОЛАЇЧ. ..ука он, а нє учоний! Вот я учоний! Я доктор наук!
СПІКЕР. А я академік!
ЯШИК. Ша! А я проффессор!
МАНАТ РАХМЕТОВ (скромно). А я простий олігарх.
 
Всі замовкають наче по команді, лише Пенсіонер замислюється.
 
ПЕНСІОНЕР. Як би це мені, Манатик, тебе другим зятем... Дуже вигодна операція, скажу я вам, ніяких тобі НДС, ПДВ.  
ЯН МИКОЛАЇЧ (сам собі). О! Надо будєт обложить НДСом свадьби, разводи і похорони. Внєсьом в Податковий кодекс.  
 
Якийсь йолоп могутнім пинком відчиняє двері, ті луплять під ..раку Спікера, котрий ще не встиг встати з пози рака, і він по інерції вліта мармизою поміж ніг сєвєрному сусіду.
 
СПІКЕР. Ги, а мисль, як казали древні, матеріальна.
МЕДВЕДКО. А вот етого, любєзний, нє нада, ето мнє і в Росії всє старпьори ісполняют.
СТЄПАША (на вухо Яшику). Бреше малий, Лужок не ісполня.    
ЯШИК. Ото й буде твоєму Лужку козья морда.
 
На порозі пафосно, як римський патрицій, вимальовується Гриня Муркіс, шо й відчиняв двері. Він у багатій шубі, хоча в кімнаті +30.
 
ЯШИК. О! Картина Рєпіна „Нє ждалі”! Шо тут забув, Гриня?
МАНАТ РАХМЕТОВ. Це він на собі хабаря приніс, ги-и!
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ. Сєйчас ми єго бистренько оподаткуєм. На почін!      
 
Побачивши перед собою цвіт аж двох (якщо не більше) націй,  Гриня якось весь опада, перетворюючись з патриція на пересічного плебея. Але гідності не втрача.
 
ГРИНЯ МУРКІС. Це ващє-то мій стадіон. Для мого хвутболу. І моя сауна. І мої тьолки у ній. (Оглянувши кімнату). А-а, вам, таким от під... пiдагогам тьолки і не н`ужні.
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ (про себе). І проституцію оподаткуєм. Усю, взагалі, навіть політичну.    
ПЕНСІОНЕР. Мало тебе вчило УЄФА, Гриня. Кому шуба на цей раз?
ГРИНЯ МУРКІС. Мішелю.
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ. Бродському?
ГРИНЯ МУРКІС (хреститься на всі боки). Свят-свят-свят, оборони Боже! Платіні, кому ж ще!  
ПЕНСІОНЕР. А шо ж ти сюди в ній приперся? Понти?  
ГРИНЯ МУРКІС. Не взяв Мішель, сцить. У цих ідійотів там в Женеві борьба з корупцієй.
ПЕНСІОНЕР. Ех, не живеться людям спокійно. Ну, за перемогу над корупцієй!
 
Всі поперхнулись.
 
МАНАТ РАХМЕТОВ. Ви шо, дєдушка? Думаєте, якщо ви діток-внучків в Лондоні попристраювали, то ми тут вже Англія? Чи, не дай Аллах, якась ізраїловка?  
 
ПЕНСІОНЕР. Та то я шуткую.
ВСІ (полегшено). Фу-ух!
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ. А давайтє за дружбу с вєлікой Россієй!  
ПЕНСІОНЕР. Тільки без любові. Україна – не Росія.
МАНАТ РАХМЕТОВ. Точно, залюбить клятий ведмідь. Наплодили там олігархів, понімаєш, ворья.  Шо у нас, своїх абрамовичів мало?  Гриня, це я не про тебе, а про твоїх друзів.
ЯШИК. Гриня, а пляшку приніс?
ГРИНЯ МУРКІС. А то! Чи я не козак?  
ЯШИК. Ну тоді ти наша людина. Зачиняй двері і сідай з нами бухати. А стадіон ми у тебе і потім відберем.
 
Гриня зачиня і сіда за стіл. Грюк ногами у двері, воплі: „Негайно відчиніть! Рішуче вимагаємо!”
 
ЯШИК (насторожившись). Тю! Менти чи шо?
 
Воплі: „Це ми ж, опозиція!”
 
ЯШИК. Жопозиція якась...
МЕДВЕДКО. Гонітє іх в шею! Как я!
МАНАТ РАХМЕТОВ. У мене і біта в машині є. Хароша, бейсбольна.  
ЯШИК. Битою вже не модно.
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ. Мода іногда возврасчаєтся.
ЯШИК. Потерпіть, хлопці, сам хочу. А зараз, як гарант, повєлєваю: відкрити дверь! Спікер, хитра морда: дуй відчиняй!
 
Спікер повзе раком відчинять. На порозі штовхаються плечима красива Хулія у білому і з крильцями і красивий Тягнирок у красивому чорному мундирі і фуражці з черепами.
 
ХУЛІЯ (штовхаючись). Я перша! Я більша українка ніж ти!
ТЯГНИРОК (відтискаючи її). Та яка ти українка? Ти східнячка, запроданка, а може взагалі жидівка! Першим має бути українець! Ферштейн?  
  
За столом всі регочуть.
 
МЕДВЕДКО. Кто ето?
ЯН МИКОЛАЙОВИЧ. Клоуни!
ТЯГНИРОК. Я вам ще влаштую клоунаду! Юшкою вмиєтесь. Світ почався з українців, ними ж і закінчиться! Ферштейн?
 
За столом всі регочуть. Поки що.
 
В американській женській тюрмі, лежачи на кроваті у чоботах і хрумтячи чипсами під текілу, за всім цим цирком спостерігає по телеканалу ЦРУ Павло.
 
ПАВЛО. Тьху! От у них там бардак! А як же я тих донецьких ганяв! Позаривав як кротів! А цей Тягнирок, канєшно, цікавий хлопчисько, та слабий, бендера у нас ніколи не пролізе. А Хулька? Яка була баба – в міні, в ботфортах, потім без, куди там тій Памелі Андерсон, а тепер... Я б ій ті крильця засунув... (Стискаючи кулаки). Та я вам всім покажу кузькину мать, тільки повернусь...
 
Всі відвідувачі сауни,  повернувшись до скритих у біде відеокамер ЦРУ, СВР, МИ-5, „Моссада” і забутої кінокамери „Штазі”, тичуть у них дулі.
 
ВСІ (хором). А ось тобі, Паша! Хрін ти коли повернешся!
ПЕНСІОНЕР. Ги! Яшик, Хулька, а кажете, шо між вами нема точек сопрікосновєнія. Ось вам цілий центн`єр єдності – Павло.
ЯШИК. А шо? Я готовий поєднатись на цій політичній платформі. Хулька, ну ти ж пам’ятаєш, яка у Паши платформа (Показує платформу на собі)? Давай до нас за стіл, об’єднуватись, а то тут москалі жалілись, шо баб нема. А тебе вони люблять.
ХУЛІЯ (жеманно). Мене всі люблять. Я ж по-всякому вмію.
 
Роблячи вигляд, шо їй не дуже й хочеться, лізе во главу стола, делікатно посунувши обалдєвшого Яшика  красивим стегном. Скориставшись цією політичною колізією, кмітливий Тягнирок теж втискується десь біля корита.
 
ТЯГНИРОК (дипломатично). Іх бін теж хочу.
ПЕНСІОНЕР (підніма стакан).  Ну, за політичну мудрість!
ВСІ (дружно). Лехаїм!
 
І надалі квасять по-чорному.
 
За вікнами палацу, святкуючи незрозумілу перемогу незрозуміло кого над ким, ще чорніше квасить  той, завдяки якому... коротше, Народ. Наступила чергова нова ера. Тільки не для нас.  
 
ЗАВІСА