Протоієрей Олег Ведмеденко
“Канону святих і Богоносних Отців наших треба дотримуватись і в тому, щоб на пресвітера раніш, як у 30 років, не висвячувати, навіть коли б та людина й дуже достойна була, а перенести на зазначені роки, бо Господь Ісус Христос на тридцятому році хрестився та почав учити. Так само й диякона раніш, як у 25 років, і дияконіссу раніш, як у 40 років, не висвячувати” (14-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору).
Одного цього канону достатньо, аби повністю паралізувати церковне життя, бо, як правило, і во диякони, і во пресвітери висвячуються молоді семінаристи у віці, який далеко не відповідає канонічним нормам; а 15-й канон цього Собору застерігає:
“Якщо ж хтось, на який би то не було духовний сан, висвятить раніше від означених років, – хай буде позбавлений сану”.
Отже, якщо бути послідовними і до кінця “канонічними”, то треба виконати і цей канон. І тоді в
“канонічній” церкві довелося б позбавити сану усіх єпископів. Додам лише, що другий канон цього ж таки Собору забороняє вносити будь-які зміни у вищезгадані канони:
“Нікому хай не вільно буде вищезгадані канони змінювати, чи касувати, чи, крім запропонованих, приймати інші з підробленими підписами, що їх склали б якісь люди, що наважаться торгувати істиною” (П’ято-Шостий Вселенський собор, канон 2).
Канони, тут мною наведені, лише трохи відхиляють завісу незнання джерел Канонічного права, але й цього досить, щоб зрозуміти всю гостроту проблеми. А питання на сьогодні стоїть таким чином: необхідно або терміново переглянути Канонічне право православної церкви, і внести зміни у відповідності до вимог часу, або припинити оце штучне розділення на “канонічних” і “неканонічних” з тої простої причини, що “канонічних” у точному розумінні цього слова просто не існує! Не існує тому, що жодна конфесія суворо не дотримується канонів православ’я через те, що цього не можна зробити фізично, інакше церква просто перестала б існувати.
Ще один міф представників “канонічної” церкви це те, що канони, мовляв, дають благодать Святого Духа і, таким чином, церква “неканонічна” відповідно є і “безблагодатною”. Тут спостерігаємо явне змішання людського і Божого, святого і не святого, бачимо нехитру підміну понять. Канони – це збірник церковних правил, які регламентують деякі сфери життя церкви. І не більше! Канони не можуть давати чи віднімати благодать, бо благодать Божа – це прерогатива Святого Духа. А Він, Дух Святий, як сказано в Євангелії від Івана, “дихає де хоче”, а не згідно з приписами церковних правил (див. Від Івана, 3 розділ, 8 вірш). Благодать Божа по вірі смиренній дається, як дар Божий, і вона не від людей, хай і найдосконаліших: “Бо спасенні ви благодаттю через віру, а це не від вас, то – дар Божий...” (Послання апостола Павла до Ефесян, 2.8).
У другому ж посланні до коринфян, читаємо: “Повідомляємо ж вас, браття, про Божу благодать, що дана Церквам...” (Друге до Коринфян, 8.1). Отже, як бачимо, не церкви (канонічні чи неканонічні) дають благодать, а Господь, по вірі правдивій, себто смиренній, дарує вірним благодать Всесвятого Духа. По вірі, а не по канонах! І забирає Господь благодать Свою також не згідно з приписами церковними, а читаючи в серцях людських. Бачачи, що відійшли від Бога, відвернулися від духовності, зреклися первородного, як Ісав, і покохали більше “оте червоне”, сочевичну юшку – земне, оманливе багатство світу цього:
“Дивіться, щоб хто не зостався без Божої благодаті, щоб не виріс який гіркий корінь і не наробив непокою, і щоб багато хто не опоганились тим.
Щоб не був хто блудник чи безбожник, немов той Ісав, що своє первородство віддав за поживу саму” (До Євреїв, 12.15–16).
Господь читає серця. Він “противиться гордим, а смиренним дає благодать”. Ось Канон, ось правило, згідно з яким насправді розподіляється благодать Божа. Відчуття власної гріховності та недосконалості, глибоке покаяння з плодами самозречення і смирення, усвідомлення немічності своєї та надія на єдиного Бога – ось справжня канонічність. Щирий порив до Господа, пошук Бога в собі, розкриття серця свого перед Небом у самозреченні та любові – ось істинна благодатність. Тиха молитва серця, смирення духа, внутрішнє просвітлення та богопізнання – ось єдино правдиві ознаки живого християнства, відмітні риси дійсної православності…
І якщо є така віра в церкві, якщо царює в ній смирення, братерство й любов, то не залишиться вона без благодаті Духа Божого. Бо ж “Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа!” (До Ефесян, 6.24). Амінь.
www.vedmedenko.org
