Над просторами Дурдому
довго хмари кучкувались,
поки якось серед літа
лікарі і санітари,
побувавши в Пацієнта,
з ним місцями помінялись.
 
Чи взнаки далася спека,
чи яскраве світло Сонця,
але раптом непритомність
почала усіх косити,
мабуть – вірус невідомий.
 
Недуги важкий перебіг
впав у вічі не відразу,
бо і час інкубаційний
був коротким як ніколи,
а можливо просто літо
всіх покликало в дорогу,
кому варто бути пильним
на курних шляхах Інету.
 
Першими зняли тривогу
хтось поміж роззяв постійних,
хто з нудьги снував щоденно
між палатами Дурдому –
раптом стало їм самотньо
від відсутності кумирів,
похвали яким давали
почуватися розумним.
 
Поки думали-гадали
(або гидили потроху) –  
місіс Марпл із Колобками
провели просте дізнання
і назвали поіменно
всіх, кого шиза скосила,
й заодно оголосили,
що Дурдом на карантині.
 
Першими заголосили
(і повітря зіпсували)
кілька флудерів відомих
(по-простому – пустомелі) –
їм здалося, що мокриця
у закритім й темнім льосі
може стати Суперменом –
досить лиш лайна додати.
 
Гасло «Зрадників на палю!»
швидко підхопили буйні –
декотрі із них (у кого
віддавна свербіло в дупі)
заповзятливо взялися
із лайна ліпити кулі,
аби потім ними дружно
свого ворога побити,
що так нагло (не спитавши)
десь подався воювати
з солом’яними бичками.
 
Глузду стало у безглуздих
справу з розвідки почати,
себто рекогнесцеровки –
як в людей воєнних зветься.
Двійко відставних сержантів
і один товариш в штацьком
(в смислі – юбці) зголосились
справі спільній пособити.
 
Гуглом, муглом й просто носом
завчено гімнА шукали,
а натрапили на гІмна,
що лунав з-під половиці –
«Пусть сільнєє грянєт буря
на ДД і в нашій склянці!» –
карбонарії співали,
у яких Пророк Побєди
Гондурасом чомусь зветься.
 
Новина непересічна
дно знесла і дах зірвала
ледь не всьому персоналу,  
хто і так здававсь без клепки,
й почалась велика битва
поміж Схроном і Дурдомом
(хай Кутузов з Бонапартом
посидять поки в курилці).
 
Воювати легко тому,
хто освоював комп’ютер
по стрілялці «Кастл» у DOSі –
знай пуляй у віртуалі!
Трошки пороху сарказму,
і багато слів-шротинок,
ну а капсуль вибухає
від одного лише щигля
в хворобливе самолюбство.
 
Й полетіли по мережі
дикунів нових шрапнелі –
все в диму (якщо цим словом
можна сморід той назвати)…
Лиш одного не чекали –
Шрайк підкрався непомітно,
і притьмом намилив шию
і юлькам, і чугунякам…
 
Коли пір’я повсідалось
й творчі шмарклі попідсохли,
раптом стало очевидним,
що король… пак – півень голий,
і що приндитись словами
можна доста, поки бачиш
сам себе між дзеркалами,
і діагноз невблаганний
пишеш сам собі в Санбюлі.
 
А тим часом сіра осінь
душі холодом повила
і голодні дикі орди
попід вікнами гарцюють,
і злітають хмари тліну
під копитами міцними –
це останки слів високих,
проголошених намарне,
синім полум’ям згорають.
 
Карбонарії ж (колишні)
доживають вік у гетто –
слабкодухим жити легше
у надуманому світі,
від лихих дядьків подалі,
бо як пальцем помахають,
то стає настільки лячно,
наче тато насварили.
 
Світла поки не помітно
над просторами Дурдому,
лиш окремі дон-кіхоти
мірно стукають по плесу,  
яке звично хвилі гасить…
Та ще Wog схилився над компом,
щось собі під ніс мудрує –
лаври йолопів і… Sampo
не дають йому заснути.
Ну і горді противсіхи  
не беруть важкого в руки
і не рвуть намарне серце –
противсіхам просто пох…
 
А над торжищем пихатих,  
поміж хвилями брудними,
піднеслась донька Євгена,
Сиза Горлиця Дурдому –
на крило піймала вітер
і слова її пророчі
понад пусткою лунають  
просто: «Нє дождьотєсь, б…ді!»
 
P.S. А вірш про кошеня варто почитати дітям або внукам…