Найбільшим сюрпризом виборів у місцеві ради став результат досягнутий Всеукраїнським об’єднанням «Свобода» Олега Тягнибока. Згідно екзит-полу партія яка відверто позиціонує себе як націоналістична, опанувала Івано-Франківську, Львівську та Тернопільську облради і посаду мера Тернополя. Представники «Свободи» проходять до облрад семи областей України, включаючи Київську. В середньому по Україні партія Олега Тягнибока показала результат у 5,1% голосів виборців.
 
У порівнянні з результатами президентських виборів, де пан Тягнибок взяв лише 1,43% - результат вражаючий. Партія соціал-націоналістів явно опановує симпатії виборців.
 
І цьому сприяє чимало обставин.
 
Ліфт від Регіонів.
В таборі націонал-демократів про те що ВО «Свобода» знаходиться на фінансовому утриманні олігархів ПР не казав хіба що ледащий. Самі «свободівці» будь-які контакти з ПР запекло спростовують. В ефірі «5-го каналу» пан Тягнибок категорично відкинув саму можливість співпраці з «регіонами» в місцевих радах: «Перша причина – ідеологічна. У нас абсолютно різне бачення, різні підходи до стратегії розвитку держави».
 
Не менш виразною була реакція на виборчі результати «Свободи» з боку керівництва Партії Регіонів. «Це бентежний сигнал, і з цим треба розібратися» - заявив журналістам керівник фракції ПР у Верховній раді пан Олександр Єфремова. Набагато емоційнішу заяву зробив Михайло Добкін: «У нас сьогодні має підтримку ВО «Свобода»… Це політичне сміття… їх треба вимітати поганою мітлою». Варто зауважити, таку бурну реакцію харківського губернатора викликав результат лише на рівні 2,4%.
 
Звичайно, заяви і реальні справи – речі різні. В українській блогосфері украй популярна версія, що Партія Регіонів веде подвійну гру. Засуджуючи і цькуючи «Свободу» у пресі, вона водночас підтримує її фінансово. Мета – очевидна. Наявність альтернативної політичної сили з відвертою націонал-радикальною риторикою добряче послаблює на Заході і Центрі країни позиції головного конкурента ПР – Блоку Юлії Тимошенко. Версія виглядає цілком логічно. Єдиний її недолік – відсутність будь-яких доказів які підтверджували б співпрацю «регіонів» зі «Свободою».
 
Проте в результаті здобутому «Свободою» є й добрячій внесок «регіоналів». Позиція ПР по світоглядних питаннях болючих для українців (УПА, Голодомор, ставлення до УНР та до гетьмана Мазепи) багатьма громадянами країни сприймається як спроба безжально роздушити українську самосвідомість. Провокаційні заяви голови інституту національної пам’яті Солдатенка і міністра освіти Табачника дратують і кривдять гідність тисяч українців. Люди опираються єдиним можливим для них способом – через вибори.
 
Варто зауважити також, що наявність ВО «Свободи» як такої, й справді використовується регіоналами для мобілізації свого виборця. Розчарованого соціальними, культурними та економічними досягненнями влади мешканця Слобожанщини, Донбасу та Причорномор’я влада явно намагалася напередодні виборів розворушити острахом «фашистської загрози» та «бандерівського реваншу». Тож аби було чим лякати, потрібне й саме опудало.
 
Регіонали відверто граються з вогнем. Вже зараз Тягнибок вийшов на загальноукраїнський рівень. А в разі опанування влади, він обов’язково згадає свої обіцянки про люстрацію антиукраїнських політиків.
 
Вулицями вже гуляє анекдот. Після виборів у місцеві ради міністр Табачник подякував пану Тягнибоку за вдалий піар «регіоналів». Олег Тягнибок відповів йому взаємністю.
 
Спляча опозиція.
Проте не тільки «регіонам» має дякувати пан Тягнибок за здобутий вражаючий результат на виборах. Не менш вагомий внесок в перемогу «Свободи» зробили націонал-демократи. У в першу чергу -  політична сила колишнього прем’єр-міністра України пані Юлії Тимошенко.
 
Треба визнати – явно неготова до програшу президентських виборів, політична сила пані Юлії «попливла» зразу ж. Про те що БЮТу невідкладно треба проводити чистку власних лав, чув і глухий. Не менш голосно наголошували й про потребу вироблення конкретної ідеологічної програми БЮТ, визначення певних цілей та чіткого плану їх досягнення. Натякали навіть на конкретну нішу в якій БЮТ міг проявити себе у повну силу – захист інтересів приватних підприємців.
 
Але керівництво Блоку відповіло на сподівання виборців якоюсь незбагненною апатією. Про чистку власних лав не йшлося аж до самих виборів. «Справа педофілів» і «полювання пана Лозінського» керівництво БЮТ нічому не навчили, і тому вони повторилися знову – тепер у вигляді «відео нардепа Ляшко». Незрозумілою й досі лишається позиція керівництва Блоку по «тушкам» на рівні місцевих рад. Диво й годі, НУ та БЮТ мали більшість у 15 з 25 обласних рад і тим не менш «Харківські угоди» засудили тільки дві облради, в одній з яких більшість – за «Cвободою». Нині ж на Харківщині БЮТ заявив про підтримку «вітренківців», у Кременчуці мер обраний по списку БЮТ переходить у ПР, а в Перемишлянський райраді БЮТ голосує за голову-регіонала. Далі їхати нема куди.
 
Виникає питання. А якої вуличної активності хоче БЮТ від пересічних громадян, якщо він не може вивести на вулиці 600 тис власних членів та нездатен керувати власними ж депутатами на місцях?
 
ВО «Свобода» ж на цьому тлі розвернула жагучу активність. Зайвих конкурентів вона позбавляється за принципом «лишитись мусить хтось один» - нахабно, брутально та провокативно. На всі свої акції вони виходять з партійною символікою, нехтуючи закликами від символіки відмовитися (мовляв, а ви теж символіку розгорніть – побачимо кого тут більше). Чиста політика – нічого особистого.
 
Поділяти відповідальність за помилки попередньої влади «Свобода» не поспішає. Вона постійно підкреслює, що між олігархами з БЮТ, НУ та ПР різниці немає. На провокаційні заяви Табачника, Колесніченка та Солдатенка у відповідь лунають не менш шокуючи репліки Михальчишина, Іллєнка та «великої й жахливої» Фаріон. Під час місцевих виборів «Свобода» мабуть єдина вдалася до блокування ТВК. Виборювання свого вибору призвело до бійки з ментами у Франківську.
 
На тлі постійних повідомлень про порушення закону, нехтування Конституцією та фальсифікацію виборів з боку «регіонів», нахабні й рішучі вчинки «Свободи» самі собою захоплюють симпатії багатьох виборців. У першу чергу, найбільш активної частини суспільства – молоді та дрібних підприємців.
 
Теоретично виборцем «Свободи» стати може кожен хто вважає себе українцем. Націонал-демократи того самого виборця шалено програють в наслідок власної ж безпорадності. Перемагає найбільш рішучий і радикальніший – той хто здатен протистояти «регіонам» на рівних.
 
Межа досягнень.
Міркування про те що опанування Галичини для «Свободи» то політична межа, насправді не відповідають дійсності. Останні вибори довели – побільшання шанувальників партії Олега Тягнибока відбувається по всій Україні. Вже з нинішнім результатом «Свобода» могла б гарантовано пройти до Верховної Ради, а там їй достатньо тільки критикувати владу та не вступати ні до яких коаліцій. За таких умов подальше сходження на владний Олімп «Свободі» гарантовано. Треба тільки постійно нагадувати виборцеві одну й ту саму обіцянку – «провести люстрацію, судити і садити».
 
Що ж може завадити «Свободі» на шляху її сходження до самих верхівок влади? Як не дивно – п’ять-шість корупційних скандалів. Влада в Україні, як-то кажуть, і святого робить здирником. ВО «Свобода» багато говорить про люстрацію, про шкоду від олігархів, про боротьбу з корупцією. Вона сама притягує до себе підвищені очікування з боку виборців, тож і питати з неї будуть набагато суворіше.
 
В перспективі, фатальним для «Свободи» може бути поменшання від чинної влади проросійської риторики хоча б до рівня часів президента Кучми. А ще – пом’якшення тиску на малий та середній бізнес, головним ареалом існування якого як раз і є Центр та Захід країни. Цілі «Свободи» – радикальні і категоричні. Вони лишаються актуальними в умовах коли влада демонструє взірці нехтування законами і презирства до українців як до нації. Та коли зникне загроза – виборець швидко втомиться від радикалізму «Свободи». Тоді він знову повернеться до націонал-демократів.
 
Парадокс але факт – успіх «Свободи» на виборах не є наслідком геніальності її керівництва. Для партії Олега Тягнибока украй сприятливо складися обставини.
 
Чи не змарнує вона свій шанс – покаже час.
 
Дмитро Калинчук