«Кримінально-олігархічна камарилья, що остаточно опанувала державну владу, захопивши цілковито державний адміністративний апарат, діє у постсовітській, феодально-ієрархічній системі державного та громадсько-політичного устрою. А це означає лише одне, що сучасна неономенклатура за жодних умов не зважатиме на інтереси будь-яких прошарків суспільства, крім власних.
Намагання різних прошарків відстояти за допомогою протестних акцій власні вузько корпоративні інтереси абсолютно безперспективні. Система на цей випадок має стовідсотковий механізм протидії – поділяй і володарюй.
На долю нинішнього, а мо’ й наступних поколінь українців залишається лише єдиний шлях за прикладом східноєвропейських країн, так званого «соцтабору», країн Балтії та Грузії, а саме, об’єднавшись за національною ознакою, зруйнувати вщент та знищити остаточно злочину, постсовітську систему, тобто здійснити національно-демократичну революцію, зреалізувавши таким чином своє невід’ємне право нації на самовизначення та розбудову власної національної, демократичної, правової держави УКРАЇНСЬКОЇ України. Саме такі нагальні завдання мають постати на порядку денному перед українцями»

У мене також у приблизно таких семантичних формах почала складатися  формула про національно-демократичну революції як єдиний шлях ..
 
Ще й у такому контексті: демократія животіє у зародку, а державність жевріє у рахітичному стані .. Отже ні «демократичної», ні «визвольної» форми рух спротиву не може собі здобути. З іншого боку, хижаки вже вийшли на полювання, отже перед рештою українського населення постала дилема: або якимось чином позбавитись загрози, або приготуватися до життя у кошарі, де кожний живе приватним життям, поки його не захотіли з’їсти (або обстригти), як матеріально, так і духовно ..  
 
В повітрі накопичується незадоволення .. Це така загадкова матерія, яка не має раціонального пояснення у її деталях .. Коли процес накопичення незадоволення пішов, він починає працювати, як переробна фабрика, тобто переганяє у «незадоволення владою» будь-який негатив соціально-приватного життя .. Скажімо, пенсіонер побіг до тролейбусу, а той не відкрив йому дверцят і поїхав – не хоче тролейбус бачити безкоштовних пенсіонерів .. Добре, хоч пам’ять вже слабенька, але таке не забувається .. Або лімузини, що заполонили тротувари .. Туди-сюди їздять собі, наче в себе на фазенді .. Знову залишається відчуття приниження ..
 
Успіх «Свободи» на останніх виборах засвідчив, що українці навпомацки знаходять доступну їм форму спротиву хижакам, навіть більше – думка про можливість війни з окупантами стає тривіальною. І що є цікавим, так це участь у цій віртуальній війні на боці «націоналістів» російськомовних громадян Сходу.  Тому можливість демократичної  революції у «націоналістичній» формі  виглядає реальною.
 
Чи стане можливість реальністю? І що з цього вийде? То нам не відомо є.
 
Звичайно, що як теє вийде, то крайніх виявів націоналізму уникнути не вдасться, як і провокацій і маніпуляцій .. Але я впевнений, що демократична частина України в цілому добре відчуває умовність націоналістичної форми спротиву, тим більше, що спекуляції з крайнім («печерним») націоналізмом не користуються підтримкою переважної  частини західного населення.