Попереджаю: текст складено ділетантом без амбіцій.
 
Отже, на відміну від тварин, що споконвіку йдуть кожний клас за своєю жорсткою і незмінною генетичною програмою,  людська спільнота повсякчас оновлює своє середовище і свій спосіб життя в ньому.
 
І якось так вийшло, що в нову еру в гонівці за комфортом європейці суттєво відірвалися від решти людських спільнот. Здійснивши соціальні і технологічні революції, народи Європи почали створювати устрій рівних можливостей для всіх.
 
У той же час їхні брати по розуму буквально поруч, в межах Російської імперії, пристосувались до кріпасництва і не дуже поспішали у демократію. У них так склалося, така їм випала доля ..
 
Українцям, починаючи з Переяслівської Ради, по життю фартило, адже їм можна було не турбуватися про майбутнє, про це боліла голова суверена у Петербурзі, і це при тому, що їм дістався не гірший шмат Землі, на якому померти з голоду було важко. І так йшло віками – знущання панів, родюча матінка-земля, пісні «за жізнь», балади про минуле .. Російські міста і українські села ..
 
Першого удару по налагодженому способу життя українців наніс царський указ про відміну кріпацтва .. Почалось розмежування, замість спільноти рівних перед паном кріпаків з’явилися заможні і незаможні вільні селяне – сприятлива обставина для соціальних струсів .. Потім громадянська війна – бідні стріляють в заможніх і навпаки. Нарешті бідні росіяни перемагають богатих українців і починається нова більшовицька ера.
 
І от тут (тобто в цю страшну еру), українці, пройшовши через пекельні страждання і втрати, увійшли в стан рівноправних совєтських громадян, залишивши позаду свою споконвічну сільську долю. Тепер у них під боком була велика індустрія, Академія наук, і в кожному кроку їхнього життя відчувалося дихання держави прямо в потилицю. В свідомості українців нарешті сформувався державний рівень (щоправда, - червоного кольору).
 
І тільки це сталося, як тая держава, що колисала ВПК на українських теренах, схопилася за серце і впала. І на прощальному бенкеті непротокольний Миколаїч, тримаючі за горлянку пляшку коньяку, гаряче шепотів на вухо нашому: «Макаріч, хоть ти і хітрий хахол (ето я тєбє любя), но куда ж ви бєз нас дєнєтєсь? Прідьотє самі і попросітєсь. Потому как ми – дєржава! А ви что такоє? Поетому я с чістой совєстью вас отпускаю .. Н-да-с!» - і залив останки з пляшки. «Ага, - подумав хитрий хахол Макарич, - не дочекаєшся, ми втечимо в Ївропу» і підсунув Миколаїчу скибку лимону.
 
Вибачте мені, панове Президенти, якщо я перекрутив ваші тєт-а-тєти.
 
Отже, у українців почалася найновіша ера – ера незалежності. Щодо державного рівня свідомості .. Він виявився дещо кострубатим – з одного боку, українці совьєтського розливу розуміли, що держава має бути, а з другого боку, тая єдина держава, яку вони знали, у багатьох з них викликала найгірші асоціації ..
 
Тому свіжоспечені самостіники вирішили – нікуди не дінемося, нехай першим Президентом України буде бувший зав. відділом з їхньої ідеології Макарич. От розбудуємо свою власну батьками дідів омріяну незалежну неньку, а там оберемо вже щось нове. А Макарич все ж таки в курсі дєла за дєржаву, хай йому грець.
 
Такий от вийшов оптімум між державністю і незалежністю.
 
Зробившу першу справу, пішли наші постсовєцьки незалежники по домах, очікувати діда Мороза з подарунками.
 
А нове життя покотилося, як стара підвода з гори, і зшаленілий Макарич кинув оглоблі і втік, і хряпнулась підвода під горою, і перевернулася, придушувши вразливі верстви населення .. Тіки пил здійнівся до гори і зникли горизонти ..
 
«От все ж таки, яке це паскудство, тая держава», - чухали потилиці вільні українці, повилазивши з-під возу і плюючись. Та нічого не вдієш, треба наступного обирати. Ну, хто тут є? Дімократи от .. Наче нічого хлопці, за Україну .. (тьху, скікі пилу в роті!) .. А цей хто? А, цей з номенклатури .. Ну, хай буде він, все ж таки у прімєрах ходив, начальник наче .. Ми ж того, державу будуємо (тьху!), ну, то мо він хоч знає з якого боку її запрягати ..  
 
«Яка ж то все ж таки морока той державницький рівень свідомості! Та хіба ж ми коли напружувалися так із тим вибором? За Совєтів держава була значно простішою, жалько, що вона отак от зникла, як з білих яблунь дим .. Назад вороття немає, вперед нічого не зрозуміло, та й горизонти в пилу .. Ми, побиті, нікому не потрібні, вони там влаштували собі райські кущі ..»
 
І почали українці потехеньку демонтувати в своїй свідомості обтяжливий і непотрібний їм державницький рівень. І знову обрали Кучму, наче їм запаморочило ..
 
І що цікаво, правильно вчинили. Цей дивний (трохи десь і дурковатий) нарід у своєму виборі не помиляється, як свідчить історія .. Історична необхідність тарує собі шлях через підсвідомість українців ..
 
Без другого терміну Кучми не було б «України без Кучми!», без УБК не було б ПомРеволюції, без ПомРеву не відкинули б українці своє шароварне-плаксиве минуле разом з моральною потворою Ющенком, без Ющенка не було б в народі такого презирства до неспроможності, пихатості і зрадництва галасливих «патрійотів». Без призирства до влади не було б Януковича. Не було б Януковича, не було б просвітлєнія в мозгу у східних зачманілих совків. Без просвітлєнія в мозгу східних совків не прийде мир і злагода на нашу землю і не знайде Україна свого шляху до сильної держави і впорядкованого життя.
 
Так шо, пані і панове, Слава Україні! Кхм ..