Діючі особи:
Олег Соско – обвинувачений, у недалекому майбутньому народний обранець
Слєдуватєль – слєдуватєль
Толік – відеооператор, присутній лише за кадром
 
Час дії – завжди
Місце дії – кабінет слєдуватєля
 
     Автор попереджає всяких дебілів, що всі персонажі та події, що фігурують у даному шедеврі, є суто плодами його збудженої хвантазії і не мають ніякого відношення до суворих реалій життя.
 
ДІЯ ПЕРША І ЄДІНСТВЄННА
 
     В службовому кабінеті сидить за столом слєдуватєль, одним оком дивлячись на Соска, а іншим – у монітор, де іде гейпорновідео. З іншого боку столу, весь в латексі, закинувши ніжку на ніжку (свої, а не від столу) сидить Соско з манікюром, пірсінгом, перманентом, і шо там ще положено.
 
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Ви обвинувачуєтесь у розкраданні державного майна в особливо великих розмірах. Будете давати пояснення?
СОСКО. Буду. Значить, я вкрав...
СЛЄДУВАТЄЛЬ (перебива). Та кого це цікавить!? Коротше, Олежек, хто тебе трахнув і як?
СОСКО (манірно). А яке відношення це має до справи?
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Ти шо, ..ука, хочеш, шоб ми тут зробили з тобою те ж саме?    
СОСКО (манірно). Ну, хіба що за хорошу посаду. Ну, там, замєстітєля міністра...
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Знайшов дурних! За хорошу посаду я б і сам у кого завгодно як завгодно чим завгодно... Толік! Ти шо знімаєш, дурило!? Давай, стирай компру! Погнали спочатку.
СОСКО. Мене будуть знімать на відео? Ух ти! Хто - „Хастлер”, „Пентхаус”?  
СЛЄДУВАТЄЛЬ. „Київнаучфільм”! Толік, тебе заїло? Поєхалі! Повторюю запитання: хто і як склонів вас до неприродної статевої связі?
СОСКО. Хто вам сказав таку єрєсь: „неприродної”? Знаєте, як класно було?
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Не знаю, я ще не пробував. Бачиш, сиджу тут в обідраному кабінеті, в кустюмі за сорок рублів... Бо я чесний, а не простітутка якась!  
СОСКО. Ну, у нас в країні любий труд почотєн.
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Давай тринди далі, демагог, хто тебе і куди.
СОСКО. Вам з першого начать чи одразу з Борі? Чи, може, як мене зараз задвигають? В смислі, в Раду.  
СЛЄДУВАТЄЛЬ (рішуче обрива). Ні, про Раду не нада! Вище Борі не треба... поки. Ще не врем’я.  
СОСКО. Про Борю так про Борю. Значить, випили ми сто, потім ще по сто, потім ще по двісті... Водка хароша була...
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Шо ж ти нас спокушаєш, курва? (Вскакує). Толік, шо з тобой? (Соску). Бачиш, гад, шо ти наробив: Толік слиною захлєбнувся.
        Десь за кадром робить Толіку іскуствєне диханіє. Повертається у кадр захеканий, але довольний.
 
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Хух, врятував! Може, тепер премію дадуть за спасіння утопающих, гривень двадцять? Толік, готовий? Вмикай! (Соску). І шо далі було?  
СОСКО. Ну, випили ще по...
СЛЄДУВАТЄЛЬ (перебива). Ще раз почую „випили”...
СОСКО (манірно). Шо, виї..ете?
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Нє, в`ї..у так, шо твої прєлєсті більше нікому не знадобляться. Толік, підітри цю компру. Слухаю далі...
СОСКО (манірно). Ну, Боря і каже: „Поїхали до мене, у мене є...”. Ну, коротше, оте, шо у вас зараз по монітору іде.
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Тьху, яка гидота! (Зацікавлено). А ти шо?    
СОСКО (манірно). Ну, я канєшно поїхав. А ви б не поїхали, коли таке обіцяють?
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Шо обіцяють?
СОСКО. Як це шо? Я людина горда, за „спасибі” і язиком не ворухну. Я йому одразу чесно, порядно сказав: „Боря, не суй мені...”
СЛЄДУВАТЄЛЬ (зацікавлено перебива). Шо? Куди?  
СОСКО. Та нє-є, ще не те і не туди. Я сказав: „Не суй мені оці свої грязні бакси, я тобі не повія, а видний політичний діяч. Тому візьму тільки посадою”.
СЛЄДУВАТЄЛЬ. І шо?
СОСКО. Шо-шо? І взяв. А він, відповідно, дав.
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Посаду?
СОСКО (манірно). Ну, і посаду, і ващє... І те і те було дуже приємно.
СЛЄДУВАТЄЛЬ. І шо потім?  
СОСКО. А шо потім? Я ж ще не зовсім жінка, бєрємєнності не боюсь. Потім було кожну неділю, потім ми з Борєю летали в Германію, жили в одному номері, спали в одній кроваті... Економили бюджетні кошти.
СЛЄДУВАТЄЛЬ (схвильовано). І не стіснялись?
СОСКО. А кого нам там стіснятись? У них міністр закордонних справ з наших.
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Кляті збоченці!
СОСКО. Вам не вистача толерантності. Коли я стану президентом чи депутатом, я тут вас всіх перекваліфікую. Пройдете практичні заняття, потренуєтесь – і будете люди як люди, а не менти погані. От як я!
СЛЄДУВАТЄЛЬ (чухаючи собі потилицю). А шо, Толік, може він правий? Ми з тобою все життя гребемось у різному лайні, а він... вона... воно... коротше, оце от точно буде депутатом! І буде вже не Боря його, а він нас... всіх. Бо вони ж у нас всі такі... толерантні, блін! Вимикай камеру.
СОСКО. А мені покажете?
СЛЄДУВАТЄЛЬ. Тобі зараз в іншій камері покажуть. І ти їм покажеш... свою кваліфікацію. Як там у Пушкіна: „Як нині збира свої вєсчі Олєг...”. Збирайся, Олєжек, тебе вже заждались. Пару років на зоні потренуєшся, зараз це самий надійний путь у владу. І нас не забувай, як станеш депутатом – прокукарєкай.    
 
       За кадром звучить пісня „Наша служба і опасна, і трудна”. Камера дає крупний план Соска анфас. Він повільно і надзвичайно еротично перекида ніжки, як Шерон Стоун у хвільмі „Основний інстинкт”. У нього, звісно, дещо не так, як у Шерон Стоун, і це дуже харашо видно, тому пересічному українцю все одно буде інтересно.  
          У Слєдуватєля і Толіка – німа сцена. Стоп-кадр.
 
КІНЕЦЬ
            
           ОТ АВТОРА
           Теперь серьезно. Все, что выше, конечно, вымысел. А что касается одной реальной истории, в ней я полностью на стороне другого Олежки – единственная претензия к нему, глупенькому, за длинный язык. Лучше бы он его все-таки использовал по проверенному Борей назначению, а не болтал всякую ерунду кому попало. Тайна личной жизни – вещь не правовая, не конституционная, она – святая! И даже если карьера делается через рот, задницу, другое место, карьерист обязан отвечать только за результаты своей работы. То есть работы на работе. И если он хороший министр (хотя бывают ли у нас такие?), то никого – ни-ко-го! – не должно интересовать, в чьей постели, в какой церкви, в какой позе он находится по окончании плодотворного трудового дня. Неужели для многих из нас здесь, в центре Европы, в двадцать первом веке, слова „гей”, еврей”, „атеист” (какие там еще остались грехи?) по-прежнему звучат страшнее, чем „вор”, „бездарь”, „равнодушный”?  
            Фобам всего, что не укладывается  в партийные программы, живые (и вечноживые) примеры героинь и героев, которые тоже считали любой труд почетным: Мэрилин, Мадонна, Сильвестр, Киану. И не важно, с чего они начинали. Наших не упоминаю, а то какой-нибудь идиот, наконец узнав общеизвестное, отправится бить им окна. И не возражайте, что упомянутые, мол, это актеришки, чего с них взять, им, мол, так и положено. Политика – еще более действенное и, увы, опасное для нас, зрителей, актерство, потому что мы, люди, голодаем, отправляемся на войну, выживаем в хижинах и громим дворцы не по воле артистов, а по прихоти политиков.  
 
              С уважением к Вам, читатель, В.Бунякин