Звичайно не мається на увазі автор, що публікується на ДД під цим ніком, хоча саме його статті викликали асоціації пов’язані з відомою п’єсою Е.Шварца.
 
Якісь дивні вони за змістом. І наче події, що відбуваються в країні відображаються точно й дійові особи називаються своїми не надаючими можливість пишатись іменами. Та й … «зрозуміло, що чинна команда посаду президента не віддасть ні за які медяники. Вона вдасться до фальсифікацій. Вона підкупить та залякає всіх неприборканих. Вона якщо треба ініціює громадянський конфлікт або вуличний терор.»
 
Але як висновок, читачу пропонується думка, що кожен з громадян України … «чудово розуміє що боротися методом присутності на Майдані вже не вийде. Тепер прийдеться все робити по справжньому. А по справжньому – того, колінки трусяться.»
 
А для певності в повній нездатності щось змінити, надається заключний висновок … «Так що покиньте сподівання. «Не жди сподіваної волі – її не буде, цар Вітюня її приспав…».
А щоб сумнівів в недоцільності спротиву взагалі не залишалось, останнім акордом звучить … «Хто там буде на владі у підсумку – то ще ворожка на двоє сказала.». Таким чином пропагується досить знайомий висновок – й самі люди ні на що не здатні тай політики всі однакові.
 
А тут ще на останок з-за рогу з’являється киця й для підсилення ефекту так задумливо муркає … «А может это потому, что общество уже не понимает кому и когда верить? Кто прав, а кто не прав?». Й пропонує цитату лідера найбільшої опозиційної сили, яка так як і нинішні манкурти, ще в 2006 році також пропонувала відмінити Конституційну реформу, правда не згадуючи, що це не пропонувалось робити в неконституційний спосіб, шляхом перевищення судом своїх повноважень, незаконно вводячи в дію Конституцію 1996 року, а шляхом прийняття нової Конституції. Та й дійсно, така «дрібничка», чи варто згадувати!
 
Технології, технології, технології!
Мимоволі пригадується з чого це починалось. Так, саме з Майдану 2004 року, та жаху який оповив корумповану верхівку так званої «влади», яка так любить називати себе «елітою», коли на багатьох Майданах міст країни з’явились сотні тисяч людей. Це почало прокидатись громадянське суспільство й реалізовуватись ст.5 Конституції «Україна є республікою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.».
Це найстрашніше для будь якої корумпованої, бандитської влади, коли вона має справу не з кожним громадянином окремо, а фактично з усім суспільством одночасно.
 
Саме тому застосовуються технології які повинні:
– забезпечити стійке небажання громадян якось впливати на розвиток подій у власній країні, не допустивши розвитку громадянського суспільства;
– компрометацію найбільш реальних та сильних опозиційних сил та їх об’єднання під одним проводом.
Причому починаючи від самих примітивних, типу … «наколоті апельсинки» до високотехнологічних, таких як … «всі однакові», «противсіхи» та фіктивні «опозиціонери».
 
Звичайно великою часткою зневіри в людей у власних силах, суспільство мусить завдячувати попередньому «гаранту», що виявився звичайним неробою з непомірними амбіціями та пихою, и який не тільки не виконав жодного з задекларованих ним 10 кроків до людей, а й зробив все можливе, щоб привести у 2010 році до влади «проффесіоналів», проти яких люди вийшли на Майдани в 2004 році.
 
Але чи має недолугість якогось політика трансформуватись в недолугість цілого суспільства?
Саме тому що нинішня «влада» боїться виходу суспільства на Майдани України, саме тому лунають запевнення, що це недоцільно та й врешті решт … «черепа позбутися можна тут і зараз. … А так кортить доньку заміж видати… Або дочекатися коли син у перший клас піде…»
 
От тільки чи буде це достатнім поясненням, чи виправданням, при спробі відповісти на питання ... а чому ти та твої діти живуть в гидкому стані … «істоти тремтячої»?  
 
Але якщо вже виходити з таких боязливо-меркантильних точок зору … «аби чогось не сталось», то тим же французам з їх рівнем благополуччя набагато більше є що втрачати, але вони не роздумуючи виходять на страйки, коли діло стосується щонайменшого порушення їх прав та свобод.
 
Тай не треба забувати, що якраз Майдан, таки свою місію виконав, і тільки потім її знівелював недолугий «гарант», та наша нічим не виправдана до нього терплячість. Відповідно й наш і закордонний досвід свідчить тільки про одне … масові акції та страйки беззаперечно ефективні та єдино дієві у випадку коли у «влади» з’являється відчуття, що їй море по коліна, не кажучи вже про закони та їх дотримання.
 
Тепер щодо технологій … «всі однакові», «противсіхи» та фіктивні «опозиціонери». Всі вони мають на меті тільки одне, «розмити» підтримку найбільш потужної опозиційної сили та не допустити її об’єднання з іншими опозиційними силами. Тому що в цьому випадку швидке усунення нинішньої, м’яко кажучи деструктивної «влади» від управління державою, найбільш вірогідно. Але ж «влада» мабуть таки не про це мріє, тому й намагається відправити нас, «доброзичливими» голосами … в багаторічний шлях селекції нових виборців та лідерів.
 
Але ж приклад такої дурості з нашого боку вже був, бо вже після року правління Ющенка було зрозуміло, що була допущена помилка, але чомусь було вирішено таки до кінця відмучитись, та втратити всі п’ять років свого власного життя. То навіщо ж, маючи сильних опозиційних лідерів, одного то напевно, наступати на ті самі граблі, коли вже після 9 місяців видно, що біля керма знаходиться «кормчий», якому й автобазу довірити небезпечно. І коли вже в результаті його керування країна взагалі вийшла за межі правового поля й повинна знову чекати політичних рішень, то очевидно саме час громадянам сказати своє вагоме слово, які саме рішення НАМ потрібні, як це ми вже успішно пояснили «владі» в 2004 році.
 
А щодо «не віддадуть» та «колінки трясуться», то не треба забувати, що зважаючи на бандитське коріння цієї влади, «пацани» звикли мати діло виключно з поодинокими громадянами, але не здатні впоратись з громадянським суспільством. Так що питання не в них, а виключно в нас, чи здатні ми вбити дракона що знаходиться в нас самих.
Та зробити перший крок ... на Майдан.