|
...Назавтра мамі виповнювалося тридцять років. Але вона вже не отримала традиційного букета. Уночі до їхнього будинку під’їхав «чорний ворон». Троє «суддів» трудового народу з двома міліціонерами вломилися в їхню квартиру. Заспаний хлопчик нічого не міг уторопати й не розумів, про якого ворога народу йдеться. Розпач був і на обличчях батьків. Через якихось десять хвилин суд скінчився. Батько обійняв маму, сказав, що це якась помилка і все скоро з’ясується. Потім підняв сина на руки, подивився у вічі й промовив: «Бережи маму, синку. Ти вже дорослий». Двоє міліціонерів вивели спантеличеного тата за двері. «А тепер показуй, суко буржуйська, де золото, – пхнув маму, напевно старший, до спальні. За якусь хвилину з кімнати почувся мамин вереск, потім гучний ляпас. На якусь мить усе стихло. «Тягни сюди цього барчука. Нехай бачить, як карають ворогів народу», – вигукнули зі спальні. Хлопчика підвів до дверей і боляче тримав за плече ще один «шкіряний плащ». Мама, напівгола, була розп’ята на ліжку, а «судді» не роздягаючись ґвалтували її. Переляканий, блідий Микитка тільки один раз уловив мамин, сповнений нестерпного болю, погляд. «Отак буде з кожним», – тільки й сказав останній, розв’язуючи жінці одну руку. «Носії народного гніву» вийшли з квартири. Через деякий час жінка звільнилася від пут, не дивлячись на сина, який так і стояв у дверях, поправила розідраний одяг, підійшла до трюмо, витягла й одягла хрестика та сережки і, не озираючись, стрімголов кинулась у зачинене вікно. Вони жили на третьому поверсі, а під вікнами був, ніби зроблений зі списів, заґратований паркан. Хлопчик не чув і не бачив схвильованих сусідів, які зайшли до квартири. Хтось намагався пригорнути його, але він пручався. Потім, немов сновида, вийшов із помешкання.
Усе життя в його голові звучав батьків голос: «Бережи маму. Бережи маму…». А він не вберіг. Від безсилля скреготів зубами й смикав себе за волосся. Звичайно, тоді, коли воно в нього відростало після чергового звільнення.
Протягом довгих років Федос вважав, що близькість між чоловіком і жінкою приносить жінці страждання й не реагував навіть на п’яне прилипання шльондр на «хатах» та «малинах». І, через страх втрати, ніколи не мріяв про сім’ю.
Ще в колонії його охрестили Федоскою. Коли підріс, Бог силою не обділив. Одного разу на «хаті», де був присутній один авторитет, Федоска буквально на шматки порізав двох «корешів», які хизувалися зґвалтуванням. Вислухавши пояснення, авторитет нарік його Федосом, і це прізвисько було відоме на зоні ще до того, як він туди, в черговий раз, потрапляв.
Між короткими проміжками життя на волі й довгими роками ув’язнення Федос набирався досвіду. З плином часу його авторитет став беззаперечним, його накази виконувалися ретельніше, ніж в армії, і нерідко від його слова залежало будь-чиє життя. І горе тому, хто цього не розумів...
©
estable [04.10.2010] |
Просмотров: 2076