Що для вас українська мова?
 
Для мене вона не рідна, я - руській - на три чверті і ще - на чверть білорус. Я народився і виріс в Житомирі – на гранітних схилах Тетерева. Я навчався в радянській школі і навіть був прийнятий у лави піонерів.
 
Незалежність України застала мене зненацька – серпневий путч 1991 року я зустрів повертаючись з мамою від бабці з Горького (Нижній Новгород) через, несподівано, спустілу Москву. Я на все життя запам’ятав московське метро, в якому в час пік ми з матусею їхали майже самі – не в вагоні, а в цілому потягу!
 
Подальші проблемні роки становлення незалежної української держави оминули мене майже непомітно. Я вчився в звичайній школі, дуже не любив гуманітарні науки – в купі з українською мовою та літературою і зовсім не зважав на історію України, вважаючи, як і більшість моїх однолітків, що бандерівець – звичайне образливе прізвисько. Лише наприкінці навчання в середній школі, коли я потрапив до житомирського ліцею, мій учитель історії трохи зацікавив мене подіями, які відбувались у непростому минулому України.
 
Так і проходило життя моєї Батьківщини осторонь від мене аж до того, як кінець 2004 вирвав з контексту спокійного існування.
 
Майдан з його бурхливими подіями, нічна варта, що стояла на власних переконаннях, відчуття єдності з усіма оточуючими тебе. А згодом і участь у повторних виборах Президента України у якості спостерігача в селі Козацьке Конотопського району Сумської області за пропозицією Професора – участь, яка дозволила виборчій комісії чесно підрахувати справжні результати виборів.
 
До того моменту, я всюди і завжди спілкувався російською мовою. І навіть після того – я не зважав на українську, хоча вона мені завжди здавалась більш милозвучною і органічною.
 
Це почалось раптово – чомусь мені захотілось звертатись до незнайомих людей, від яких мені щось потрібно українською. Згодом я помітив, що вже автоматично звертаюсь українською до продавців в магазинах і до службовців в державних установах. До того ж я почав переходити на українську і спілкуватись нею з людьми, що звертались до мене цією мовою. Я почав потроху вникати в непросту історію боротьби українців за незалежність.
 
Аж ось – до влади в Україні прийшла команда, яка понад усе цінує гроші. І – так сталося, що в цій команді досить велику частину займають люди, які не просто не цінують, а відверто ненавидять все українське. Люди, яким слово почуте українською псує настрій на цілий тиждень. Люди, які намагаються знищити українську мову так відверто, що це змусило мене видалити російську розкладку на всіх моїх комп’ютерах, щоб підштовхнути лінивого мене до використання цієї прекрасної мови в повсякденному житті.
 
Українська мова для мене – Батьківщина. Я народився і виріс в Україні. Я вивчав її історію і її культуру. Я добре знаю шлях нашої непростої боротьби за незалежність та ідентичність. Я добре уявляю ціну, що мій народ сплатив за право спілкуватись рідною українською мовою. Я – українець!
 
Я прийду і підтримаю акцію на захист української мови під стінами Верховної Ради України 4-го Жовтня 2010 року о 10:30 ранку!
 
Якщо ви не байдужі – прийдіть і ви!
 

 

 
Матеріал статті знаходиться на моєму сайті Кебета