Добро повино бути з кулаками, кастетом, пневматичним пістолетом і ножичком. Добро має носити чорну маску з прорізами для очей і, при найменшому натяку на нетерпимість, повинно завалити, кокнути, замочити (хоч би й у сортирі!) зло. Добрі, толерантні люди мають вбити всіх злих. Тоді буде на Землі той мир, за який так і не встиг доборотись найдобріший в історії Союз Радянських Соціалістичних Республік.
 

 
Який я вдячний телеканалу «Україна» і персонально Савіку Шустеру, що показав мені наочно Добро і Зло! Зло стояло немічною зграйкою косноязиких підлітків на площі перед Одеською оперою, а Добро, впевнене в собі, в масці, яка надійно захищала його від злих очей, спокійно розказувало про страшну загрозу Зла і про те, як воно боролось, бореться і боротиметься з ним. Я відчув приплив сил і мені стало дуже спокійно за моє завтра. Піду пошукаю білу простиньку і, не створюючи паніки, загорнусь в неї перед телевізором. Є така певність, що повзти уже нікуди й не треба. Як треба – винесуть. Якщо не Злі то Добрі. Бо я не злий і не добрий, я той дурачечок, який вважає, що вбивати людей не можна ні за переконання, ні за «селючий язик», ні за «псячу мову», ні за високі черевики з білими шнурівками, ні за довгі патла і колір шкіри…  
 
Як повіяло свіжим вітром виборів! Ви чуєте? О! Ці вибори будуть надзвичайно цікавими! На цих виборах уже мало буде облизати східняків русскім язиком або ним же подражнити западенців. На цих виборах треба зробити масажик з кровопусканням цьому недолугому вайлуватому народові, який за кілька тижнів Помаранчевого маскараду не спромігся розбити жодної вітрини, спалити жодного авта ані, навіть, набити комусь морду. Відчуйте різницю! Тоді, у 2004-му,  від влади відходив тиран і приходив демократ, зараз від влади той демократ іде. Спільне в обох випадках те, що їм на зміну приходили тоді і приходять зараз нові обличчя.
 
О! Ці обличчя! Це вам тільки так здається, що ви дуже давно знаєте їх і бачили у екранах своїх телевізорів уже не першу передвиборчу кампанію. Ці обличчя регулярно стають новими і то настільки новими, що нічого, ну абсолютно нічого, не мають з тими старими огидними пиками кучмізму, кравчуківської розрухи і радянського тоталітарного маразму.
 
Ви ж подивіться, наприклад, на Леоніда Макаровича Кравчука. Хіба має щось спільне Леонід Макарович Кравчук, перший Президент незалежної України, патріарх української політики, палкий український патріот, недорогий моральний авторитет на замовлення з Леонідом Макаровичем Кравчуком, завідувачем ідеологічного відділу, членом політбюро ЦК Комуністичної Партії України, Головою Верховної Ради УРСР?! Та нічого окрім прізвища, імені та по-батькові!  А сотні інших? Будівничі комунізму і борці за щастя трудящих нічого спільного з українськими державотворцями та  політиками не мають. За винятком, хіба що імен та звичок.
 
Ось в екрані телевізора уже скільки років поспіль, з каналу на канал, мандрує український політик Володимир Олександрович Яворівський. Він сидить в телеефірі живіший за Шустера і жваво коментує різні страшні неподобства, час від часу камлаючи: «Що ми за народ такий!?» Володимир Олександрович дуже добре орієнтується у зовнішній політиці держави, тому, коли посол іноземної держави робить публічні зауваження українським дипломатам нехтуючи професійними вимогами дипломатії, він – істинний патріот! – пам’ятає про те, що за іноземні відносини у нас відповідає Ющенко, а святий обов’язок нового перспективного політика – плюнути в Ющенка. Однаково, його нікому вже не шкода. Те, що при цьому трохи попаде й на Україну – діло десяте. Україна витерпить, бо не вперше. Зрештою хто, як не український РАДЯНСЬКИЙ письменник знає всі особливості цього народу?  Бо ж український радянський письменник – це камертон, барометр і компас в одному геніальному тілі. Український радянський письменник міняє позу в залежності від того, куди переміщається годівничка – личком з чесними очима в коритце, а надчутливою дупою – до нового господаря. Український радянський письменник однаково щиро пише донос на Стуса у 70-х і пронизливо плаче над ним же у незалежній Україні. Він цілісний. Він має моральне право засуджувати українського дипломата, бо він взагалі на все має право, яке заслужив трьома з половиною книжками, назви яких важко згадати без гугля і вікіпедії. Він тонкий професіонал у всіх галузях життя і універсальна совість його абсолютно чиста. Адже любити Україну треба професійно, пропускаючи її через себе внутрішнього і, якщо деякі роблять це через серце, то, керуючись міркуваннями збереження свого дорогоцінного для нації здоров’я, український радянський письменник пропускає Україну через шлунок. На виході маємо не просто калову масу, а перегній з якого може утворитися маса цікавих імперативів для нового суспільства.  Основний – урви сьогодні, завтра може не бути. І жодних довгострокових планів пов’язаних з цією державою. Бо нафіга, узагалі, держава, якщо керуватимуть нею не українські радянські письменники?!  
 
Я щиро вражений громадянською активністю нашої «еліти» і тележурналістики. Колись я не розумів чому так охоче говорять про загрозу нацизму і ксенофобії простих українців і не проводять розлогих конференцій з приводу загрози від безпринципності і корупції «еліт». Чому охоче і помпезно боряться проти СНІДу але і не думають боротись проти туберкульозу і раку, чому Елтон Джон на Майдан, а не кібер-ніж в онкоцентр, чому Дамієн Хьорст до Києва, а не нові авта для «швидкої» в провінцію? Може тому, що боротьба з раком і корупцією дає НАОЧНІ результати, а боротьбу з ксенофобією і СНІДом можна оцінити тільки по кількостях бабла вбуханого в «борців»? Чим більше дали «борцям» - тим успішніше поборолись. А «борці» ж, щоб зовсім совість і фінансування не втратити, вони ж ворога плекати і пестити мусять. Ростити його. Підгодовувати. Такі бюджети треба виправдовувати. Особливо, якщо їхня ціль не боротьба з «ксенофобією», а дестабілізація в країні.  
 

Все це робиться для одного. Щоб добити українську державу її слід зробити ВИНУВАТОЮ. Так як своїх злочинів проти людства в української держави нема їх слід СТВОРИТИ. Їм необхідна кров. Дуже сильно. Вони реально бісяться від того, що крові ще нема. Ну не хоче, гопки скачи, не хоче галицький вуйко вбивати донецького дядька. І навпаки не хоче. Всі українські націоналістичні партії є занадто українськими – вони ялові на буйство. Тому першою б'є антифа. Тому першими битимуть усі ці рот-фронтівці, ліві профсоюзи і защітнікі отєчєства. У яких з жопи ростуть не тільки голови, а й руки. Які в руках нічого важчого за пісю та арматурку не тримали. Бо поки трудящі всієї України садитимуть картоплю та майструватимуть щось на вихідних, напхані окремими цитатами з Маркса і Кропоткіна юні імбецили будуть боротися за їх права.  Важко повірити? А чому? Хіба депутат Марков покараний за побиття людей? Хіба заступник Донецького міського голови Лєвчєнко, який не визнає за українцями права на життя, якимось чином в українській державі притісняється? То що може завадити розпочати невеличку війнушку? Спочатку ліваки вчитимуть нас любити Маркса, а потім прийде Корчинський і вчитиме нас любити Христа. І одні і другі це вміють робити «пєрочінним ножиком» і «пнєвматічєскім пісталєтам» тому картинка для ОРТ і телеканалу Россія забезпечена прекрасна. А сучасні війни – це картинка в телевізорі. Після вдалої картинки російські танки на вулицях Києва будуть більш ніж доречними…
 
Я тільки маю надію, що жодна падлюка з сучасного уряду, секретаріату президента і Верховної Ради не встигне втекти.  Пам’ятайте – справедливість є! Принаймні, ви її заслужили, панове.
 
З першим мая вас, рабацяґі бляць!