Не ризикну стверджувати напевне, але здається в жодній дискусії з мовних проблем, проблема використання тієї чи іншої мови, в контексті конституційного ПРАВА на отримання інформації, поки що не обговорювалась. В правовому аспекті це виглядає приблизно так: якщо конституція держави в конкретному випадку одному громадянину надає конкретне право, то в цьому ж випадку, та ж конституція на іншого громадянина покладає обов’язок, а держава, в особі державних інституцій, зобов’язана забезпечити реалізацію прав для одних і виконання обов’язків іншими.
    Коли сформулювати питання, де, в якому місці Земної кулі українець має реалізувати своє невід’ємне право отримувати інформацію рідною мовою? - відповідь є очевидною… Відповідно до Конституції України та чинного законодавства, на всій території України кожен громадянин України має право отримувати від суб’єктів права (юридичних і фізичних осіб, котрі за родом своєї діяльності підлягають державній реєстрації) належну інформацію українською, тобто єдиною державною мовою, а суб’єкти права, відповідно, зобов’язанні надавати інформацію  єдиною державною мовою, я вже не згадую про державні установи та про державних службовців.
    Отже, у випадку виникнення будь-яких спекуляцій навколо мовного питання, слід чітко визначити суть проблеми виключно в юридично-правовій площині, а саме, хто має права, а на кого покладаються обов’язки. Очевидно, що після такого юридично-правового визначення стосовно прав і обов’язків, будь-які дискусії з мовних питань втрачають будь-який сенс. І тоді не виникає жодних питань, якою мовою і з ким спілкуватись, «могу я говорить по-русски, или не могу?..», та розмовляй собі як тобі більше до вподоби, не може бути жодних претензій або обмежень, їх просто не існує в природі.., очевидним залишається головне:
    - По-перше – якщо Я МАЮ ПРАВО ОТРИМУВАТИ ІНФОРМАЦІЮ РІДНОЮ, ТОБТО УКРАЇНСЬКОЮ, ТОБТО  ЄДИНОЮ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ, то ТИ ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ НАДАВАТИ ІНФОРМАЦІЮ УКРАЇНСЬКОЮ, ТОБТО ЄДИНОЮ ДЕРЖАВНОЮ МОВОЮ;
    - По-друге…
   Досить, першого достатньо.