Дописувач Дурдому OlegF виклав чудову статтю про Голодомор, http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/6638.phtml
але нормальному спілкуванню у коментах завадив дописувач Дракон, з’їхавши з теми й перевів все чомусь на тему іміграції.
Тема ця дуже неоднозначна й думок протилежних тут море,  і я уважно читав усі коменти.
Та ось дивлюся – щось не туди заносить пана Дракона. Думок набралося більш, ніж на комент, а висловити їх кортіло, ось і пишу пост.
Пан Дракон вважає, що він герой, тому що не покинув Україну та не поїхав, куди світ поза очі. Кляне тих, що поїхали. «Вони поїхали, де тепло, де пляжі, а ми тут боремося». Вояка, авжеж.
Йому дорікають:
 
«У дракона оказались способности к бизнесу,что включает в себя и знание кому и сколько «занести».
 
А він цим пишається і додає:
 
«А також уміння водити машину, стріляти, швидко й адекватно оцінювати ситуацію та знання основ рукопашного бою».
 
По-перше, вміння знати «кому и сколько «занести» - це не геройство. Ні, це порушення закону, це крадіжка, бо щоб дати, треба спочатку вкрасти. Цим пишається пан Дракон. Це в нього зветься боротьбою.
Друга справа, що в Україні такі закони, що кожен підприємець має бути крадієм та хабародавцем, бо інакше справу потрібно закривати.
А, якщо той товариш, що поїхав за кордон, чесний чоловік і не може себе зламати так, щоб красти да давати, а жити треба. Ось він і їде шукати свою долю там, де не потрібні хабарі. І не на пляжу він там відлежується, а вкалує, як папа Карло, бо без знання державної мови можна тільки в Україні жити й на пляжі відлежуватися.
Так чому пан кляне емігрантів? А ось воно що – його жаба душить.
 
«Ми ризикуватимемо, боротимемося, долатимем негоди. І потім нам з емігрантами рівні права?
Хіба це справедливо?»
 
До слова, про боротьбу – де, коли і з ким пан застовує свої вміння:
 
«А також уміння водити машину, стріляти, швидко й адекватно оцінювати ситуацію та знання основ рукопашного бою».
 
Ти диви, який вмілий. А хрестиком вишивати пан може? І кого ж це пан підстрелив з ворогів, а кому пику набив заради України? Та ні.
 
«Поки що ми з товаришами та кількома партнерами домовилися не гнобити одне одного і в разі наїзду влади - відбиватися всім гуртом, застосовуючи усі свої можливості та зв"язки. Ми не можемо захистити усю України - ми захистимо принаймні себе, наскільки це нам вдасться».
 
Отож вони виживають, пристосовуються, навчились красти та давати. То де ж тут боротьба за Україну.
Ніякий пан не борець, а такий собі пристосуванець, крадій та хабародавець, як і усі ми, підприємці України, але ж ми усвідомлюємо, що ми крадії, а пишається цим тільки пан Дракон, ще називає це боротьбою за Україну.
Розуміє, що на героя він аж ніяк не тягне. Тому ставить себе на один щабель з «героями» минулого – Павлом Тичиною, Володимиром Сосюрою тощо. Героями вони є тільки в очах пристосуванця Дракона, тому що й самі були типовими пристосуванцями.
Загляньмо у википедію:
Тичина Павло.
«Партія веде» В умовах тотального антиукраїнського терору, розстрілу одних і самогубства інших письменників, Тичина в низці «партійно витриманих» книжок поезій капітулює перед насильством. Такими моторошно майстерними стали збірки «Чернігів» (1931) й особливо поезія «Партія веде», надрукована в газеті «Правда» (21. 11. 1933) (Це в рік Голодомору. Примітка моя ) та одноіменна збірка (1934), що стала символом упокорення української літератури сталінізмові».
Читати далі неможливо – це розповідь про глибоке моральне падіння.
Такі самі слова можна прочитати й про В.Сосюру.
 
Оце і є взірці, пане Дракон? Йому кажуть:
«А стихи Сосюры и Тычины,прославляли великого Сталина. Найдите издания тех лет. Лучше бы они эмигрировали».
А він відповідає:
«Тим не менш їх не розстріляли, - каже пан Дракон.- І вони прославилися своєю творчістю.
А на Заході вони могли стати такими самими жеьбраками як Махно, або родина Петлюри, що постійно не вилазили зі злиднів. І зникнути».
Ось бачите кого пропонує пан Дракон у герої – вони не поїхали (бо вони патріоти), їх не розстріляли (бо розстрілювали тільки дурнів), бо вони славили бандитів, чим прославились та й жили собі, мов коти у маслі (це під час Голодомору).
Поперед ким «прославились» ці «поети» - поперед Сталіним і його бандою? І далеко сягнула тая їхняя слава? Кому потрібні оті «Партія веде» - мабуть, Ким Чен Іру та Фіделю?  
 
«А на Заході вони могли стати такими самими жеьбраками як Махно, або родина Петлюри, що постійно не вилазили зі злиднів. І зникнути».
 
І ось цих пристосуванців пан Дракон ставить за приклад сім’ям Петлюри, Махна, які жили за кордоном та померли у злиднях, але не пішли на поклон до бандита, як це зробив Горький, що приїздив з концтаборів і розписував, як добре там жити і працювати, той Горький, який супроводжував колективізацію і Голодомор словами: «Якщо ворог не здається, його знищують».
Почитавши пана, можна казати,  що це Шаляпін та Бунін були зрадники, а Горький – великий пролетарський письменник.
Отаке кредо нашого пристосуванця – головне – це забезпечити себе, свою родину матеріально. Задля цього варто і бандитам співати осанну.  А «стати такими самими жеьбраками як Махно, або родина Петлюри, що постійно не вилазили зі злиднів. І зникнути», але не скоритися, не зраджувати своєму народу – це не задля пана Дракона.
Та все б ще нічого, але пан до оцієї сімейки зрадників, патріотів свого шлунку, вирішив додати справжнього героя – Шухевича, поставивши цю визначну постать до дного ряду з такими любими серцю пана пристосуванцями, щоб прикрасити їх. Але «чёрного кобеля не отмоешь добела».
«Роман Шухевич не побіг на Захід». Він став герой. І поети не побігли. Сосюра «не поїхав - він створив чудові вірші». І Павло Тичина. «Він не поїхав.
А ким би вони були за кордоном?»
А ось зрівнювати героя з пристосуванцями – це вже знущання над його пам’яттю.
До того ж, оце прославлення прославітелів партії злодіїв, створивших на українській землі Голодомор, викладено паном у коментарях до статті, ще раз кажу – чудової статті про Голодомор.
Що це - це такий звірячий цинізм, чи тупість, чи надія на тупість тих, хто читає ДД?
Тож пан Дракон є не простий пристосуванець, а войовничий. Він підіймає на героїчну висоту усіх пристосуванців минулого, а з людей, що не скорилися, не скривдили себе, не дивлячись на матеріальні негаразди, він сміється, як з невдах.
Радянська ідеологія пристосування – вона інколи діє, мов бумеранг. Дивись, пане, не виховуй діточок на цій  ідеології, бо захопляться нею та й стануть «Павликами Морозовыми» - буде тобі непереливки.