До 165-річчя «Заповіту»
 
                                                                                                    Залежала незалежність.
 
                                                                            Політичний вертеп 2010 з присмаком сивої давнини.
                                                                  Як би це виглядало, якби це могло відбутися 165 років тому.
 
Персонажі:
 
- кобзаревий народ – жодної фрази, лише мовчазний вибір без вибору.
- Голос з неба, бо хтось вирішив, що йому на небі краще.
- Ясный Сокол – мудрый правитель великих соседей.
-  Плохіш – «всё в имени твоём отозвалось».
-  «їхня мать»  -  Уля,  має Розум і красу, має русую косу, ще багато кого має.
- Чорномор –  словоблудливый воевода мудрого правителя.
- Чорногрецький – НЛО, яке вже п’ять  років висить над Києвом.
- Вітя – пасічник, що заснув на пасіці, а бджоли  скористалися його непритомністю.
- куми –  майже всі, хто поряд з Вітєй.
- Качко – «національний громіла».
- Ганна – сурдоперекладач Плохіша.
- Куценко – точно знає – де,  кого і як.
- інші персонажі – пасивні спостерігачі.
 
Мова персонажів:   суржик.
 

                     Хоча ми не скоморохи,
                     Повертепствуєм тут трохи.
                     Трохи поглузуєм з себе…
 
                     А,  вже чути голос з неба:
   Голос:   -  От ви гадськії вражини!
                     Зплюндрували всю країну
                     Наче курву придорожню
                    Ви чого казну порожню
                    Залишаєте нащадкам?
Вітя:          -  Ми їм вулики лишим…
Голос:       -  Вітю! Та ну не сміши!
                     Ну який з тих бджіл навар?
                     В вас навар – лише хабар!
Вітя:         -  Не скажіть. Я стільки  гр…. меду
                     закачав по банкам,
                     що тепер до віку я
                     можу спать на ганку.
                     А вже банків не хватає –
                     То я глечики збираю,
                     що б ховати у них мед.
                     Так шо гр…мед не зовсім брєд.
 
  Куми:        -  Ой біда, біда, біда!!!
                  -  Куме ти здурів, куда,
                     У покої на конє!?
                   - Чорногрецький на Лунє…
                  -  Шо покинув нас? - Та нє!
                     Он сидить, як матір божа,
                        із блаженнєйшею рожей.
                        На Лунє землю ділить в київраді!
                        Він архангелов к наградє
                        повєлєнієм представив,
                        поллітровку їм поставив,
                        видав гречки з три кила.
                   -   Это ж взятка!  -  Похвала!
                        Розлічати ж треба куме
                        Раду рідну й кляту Думу.
                        Взятка – то для старшини,
                        що стовбичить при дорозі.
                        На небесному ж порозі
                        хто похвалить голосніше
                        і підмаже по жирніше,
                       той отримає ділянку
                       хоч у Чорта на Куличках,
                       а на ній собі світличку
                       поверхів із двадцять п’ять
                       може з дуба він зрубать.
                   -   Та річ не в тім, що землю дєлять,
                        а хоч би й даже на Венері.
                       Хай би грець йому, холері.
                       Не варили з гречки кашу!!!
                       У небесній Раді наші
                       з цеї гречки залюбки
                       розкурили  косяки.  
                    -  Боже, лишенько, біда!
                    -  Отака, кум, єрунда!
                    -  Це ж бабусі-кієвлянки
                       вже тепер всі наркоманки!?
 
                           Харе крішна, харе Сандей,
                       Він же тьюсдей, він же мандей,
                       Він же білий брат чорнявий…
 
                           В цей же час таку маляву
                       пише інший персонаж.
                       Він Плохіш, хоч він і наш…
                       «Сокол Я...» – Поймет и так.
                       «Я подать ришился знак,
                      Шо у нас ни всё в порядке,
                      Шо пришол гаплык раскладке,
                      Шо бубновая мадам,
                      Потиряв усякий срам,
                      Выставляет нас на смех.
                      Ох,  возьму на душу грех!
                      Заявлю в раскладе – пас!»
                  -  Поимею, значит, вас.
                         Посидів і порішив,
                      що мабуть він поспішив,
                      що, як що, сказати пас,
                      закінчаться гроші враз,
                      вся лахва враз закінчиться.
                      Все, що має, лиш насниться.
                  -   Всё пройдёт, как с яблонь дым.
                     Ладно, подарю им Крым.
                          Розірвав Плохіш маляву.
                     Хто ж не любить з нас халаву.
                     І пішов Плохіш на ганок
                     роздавати обіцянок.
                    А в товпі хтось так і мнеться,
                    біля слави його треться.
                  - Ну ка братцы-молодцы,
                    молодые удальцы.
                    Вы чего там в зад пыхтите?
                    Власти и денёг хотите?
                    Лучше песню бы нам спели.
                    Люди зрелищ захотели.
                    А тада мы стих расскажем.
                   Челяди концерт покажем.
                    Шото зрелища народу
                    все скуднеют год от году.
                    Позабыли про майданы,
                    захотели у кайданы?
                    Щас призывный клич как дам…
Ганна:     -  Батьку, к вам якась мадам!
                 -  Шо, с косою!? –  Наче ні.
                    Лиш смердить, уся в лайні.
                 -  А чого ж вона смердить?
                 -  Під вікном хай не сидить!
                    Серенади бач співає.
                 -  Шо про мене? – Ви здуріли!
                    В шоубізнес захотіли?
                    Ця співає лиш про себе.
                    Так красиво – рідна мати –
                    може всіх заколихати.
                    Півкраїни  вже в вісні.
                   Ой не нравиться мені.
                    Зараз буде про дебати
                    свою пісню колихати.
                 -  Про дэбаты, говоришь?
                    Ты гони её. Как мышь
                    я тихонько посижу
                    и с подворья погляжу,
                    как не солоно хлебало
                    ей намылят. Всё ей мало!
Уля:         -  Чую, чую, я вже тут.
                    Бачу, тут мене нє ждут.
Плохіш:   -  Я ж питав вас про косу!
                 -  Сімвол свій  з собой несу.
                 -  Та я про іншую, як раз.
                    Ця страшніше в сотні раз.
                -  Сімвол свій  храню від  грязі.
                -  Так ви ж  з грязі вийшли  в князі.
                   Вам хіба її боятись?
                -  Попрошу вас не касатись
                    тем про те,  хто звідки вийшов.
                    Бо я можу теж про криші
                    людям правду розповісти.
                -  Краще б дали їм поїсти….
                -  Уу, а я до вас із міровою…
                -  Ой, не надо!!! Геморою
                   Нам хватає і без вас!
                   Хоче знов дурити нас.
 
                        В тім, на півночі якраз
                   Підходив розплати  час.
                   Час розплати за пальне.
                   Назрівало шось дурне.
Черномор:    -   Я с поклоном к государю!
                   Пикнет кто – заеду в харю.
                  Воевода Черномор
                   Очень быстрый на разбор.
                -  Государь! Просили вы
                   Разузнать насчет трубы.
Мудрый Сокол: -  Ну и как там, ихня мать
                   Не мешала воевать?
Чорномор: - Эта хитрая хохлушка
                   сладко пела нам частушки.
                   Только все наоборот!
                   В дырках  весь  дровопровод!
                   И его трясут как грушу.
                   Энергетику нам рушат!
                 -  Все, харе, табаньте весла!
                   Вырубай дровонасосы.
                   И задраять все заслонки!
                   Пусть зимою в ополонке,
                   то есть, значит, в проруби,
                   жопу греют, голуби.
                   Заковать трубу в оковы
                  «Люби друзи» что б про дрова
                  И не думали мечтать.
                  Ох, я знаю ихню мать!
               -  Улю???
Сокол:    -  Дулю!!!
                   С ней потом хлопот имей.
                   Ну не баба – чистый змей!
                   То танцует, то колдует,
                   То трубой моей тогрует…
                   Кукиш друзям с калаша!
                   Пусть получат Плохиша.
                   Он хотя IQ не блещет,
                   в морду может дать похлеще,
                   чем громила, … ну Качко,
                   на губах ведь молочко…
Черномор: -  Молочко то с кровью было,
                   от того он стал громилой.
Сокол:      -  Сосунок ещё поди.
                   Отлучили от груди,
                   так он быстренько к «корыту».
                   Знает – злато где зарыто!
                   С речью выперся на люди…
                   Хоть велик – да мыслью скуден.
                   Ну да ладно, отвлеклись.
                   Мы о выборах кажись…
                   Насчёт дули с калаша…
                   Пусть получат Плохиша.
                  Он раздаст им всем конфетки,
                  стих расскажет с табуретки,
                  этой, как её, Ах…  
Уля:           -  Меткий Сокол, мой, постой!
                  Мы, тут з русою косой,
                  пробігали в кридорє
                  і почули вдруг, шо горе
                  ви готуєте державі!
                  Він же всіх пересаджає.
                  Він не зможе зберегти
                  Вашу трубочку чарівну.
                 Як би я була царівна…
Сокол:  -  …Как вы кстати, мы сейчас,
                 вам продать решили … дров.
                 По цене смешной настолько,
                 что заплачет вся краина.
                 Така гарная дивчина,
                  разве можно отказать.
                  « Шантажистка! Твою мать!»
                         Не сказал, но лишь подумал.
                  С ней ругается пусть Дума.
Уля:      -  Дрова шо – вони пустяк.
                  Ми за ломаний п’ятак
                  дров таких вам нарубаєм…
                 Он Куценко точно знає
                  де, кого і як рубать.
                 За любіму  «їхню мать»
                 він підніме свою…  рать
                 і блакитную заразу
                 ізничтожить всю одразу!
Сокол:   - Это значит голубых?
  Уля:     - Голубих, потім зелених…
                 Нам  в охотку  воювать.
                 Ми ж недаром їхня мать.
Сокол:     - Ну, а как насчёт трубы?
Уля:         - Це все ляхи, це не ми.
                 Ми її хранім як око.
Черномор:  - С вашим оком - нам морока!
Уля:           -  Саме ценне, шо в нас є…,
                       жаль, шо поки не моє.
Сокол:      -  Власть хотите? Но народ
                 всё решит  наоборот.
Уля:         -  Знаєм ми який народ
                 всё рєшит наоборот.
                Хтось же рішення народу
               «пропонує»?  Маю вроду,
                 маю розум і красу,
                 маю русую косу.
                 Ще багато кого маю…
Чорно мор:  -  Она на что-то намекает…
Уля:             -  Чом би мене не обрать,
                 ми ж недаром їхня мать.
Сокол:        -  Тут вы правы – ох, недаром.
Черномор: -  Да еще с каким наваром!
Уля:           - Сокол мудрый, ты же знаешь,
               то, шо с умным потеряешь,
               с дураком найдешь едва-ли.
Сокол:   -  А вы что-то потеряли?
Уля:        - ??? Мабуть да, як що питаєш.
               Ти ж розумний – краще знаєш.
               Може вже підрахував,
               Доки я ловила гав?
Черномор:  -  Пол-копейки за полено!
               Круче хрена по колено
               Получается навар.
               Монопольный ведь товар.
Уля:      - А, так от що, – жаба давить.
               Хочеш ти сиріт зоставить
               без краюшки, без хлібинки,
               без маленької хатинки
               на лазурнім узбережжі?
               У самого он безмежні
               закрома із різним златом.
               І рудого в них багато,
               І блакитного  й олійки…
              А може я вам коломийки
               трохи зараз заспіваю…?
Чорномор:   -  Мы приёмчик этот знаем.
              Эту песенку как раз (про газ)
              о дровах мы много раз
              и с бандурой, и с баяном,
              и про трубы за туманом…
Уля:            -  Шо не любите фольклор?
Сокол:        -  Интересный разговор.
                      Мы о песнях?
Уля:            -  А про шо…?
                      Ми співаєм харашо.
             «За туманом…» (співає).
Черномор:  - Вот опять!!!
              Ох ловка же ихня мать.
              Блудит словом так умело.
Сокол:        -  Ты представь – а если б телом!?
Черномор:  -  Государь! Меня пугаешь.
              Ты о чём, мой свет, мечтаешь?
              Там же пропасть – ты же знаешь!
              Ты же всё там потеряшь!
Сокол:        -  Чур меня, заколдовала…
Черномор:  -  Так недолго до скандала.
               Проводите ихню мать,
               Что б не смела колдовать.
               ( Уля Все співає).
Охрана:         - Не возможно провести,
                        можно только вынести…
Сокол:         -  Выносите ихню мать,
                что б не смела тут … «спивать»!
                Больно дорого частушки
                нам обходятся её.
                Ведь дрова – не погремушки,
                А валюта! Ё-моё!
                Это ж козыри! Европу
                мы без них,  поди,  за жопу
                Не потискаем так сладко…
Черномор:  -  Сильно ты на баб уж падкий!
                 Государь, ты что-то больно
                 разошелся. Так невольно
                 все секреты разболтаешь…
Сокол:         -  Ты чего меня – пугаешь!?
Черномор:   -  Упаси, ни боже мой.
                 Чую  час исчезнуть мой..
 
                     Що казать? Пани деруться -
                 У людей сорочки рвуться.
                  Хай би зникли  ви усі
                 Як у юшці карасі.
 
                       Але  маєм те що маєм!
                  Із двох зол ми обираєм  
                  те, що менше нас дратує.
                  Та, навряд чи, нас врятує
                   зло, що вдерлося до влади.
                   Знахабніло свої вади
                   воно виперло на люди
                   і волає – я усюди
                   і колотить себе в груди.
                  От скажіть, нормальні люди
                  чи полізуть по маківках,
                  що б добратись до верхівки?
                  Чи підуть по головах
                  що би вкрасть останній цвях
                  із народної комори.
                  Чесні ні.  Хіба що вори!
 
                   Та хай їм грець!
                   Приде кінець
                   І обірветься терпець!
                   І згадаєм «Заповіт»
                   І побачить знову Світ
                   майдани, майдани,
                   що вже рвуть кайдани
                   майже двісті років.
                   А ми в них ще й доки…
 

 
Володимир Поплавський,
серпень  2010.