для старых юзеров
помнить
uk [ru]

Шакал імперії


Шакал імперії
Под маской подневольной удобно палачу
Один кричит: «Мне больно!» другой кричит: «Плачу!»

                                                   «Мастер»
 
Факту повернення з забуття, генерал Судоплатов мусить бути вдячний бандерівцям.
 
Хвиля цікавості до історії Другої Світової війни звичайно відродила багато цікавих імен працівників совецьких спецслужб. Та хіба часто лунають на слуху імена генерала Ейтінгтона чи полковників Орловського, Старинова та Ваупшасова?
 
Інша справа – Судоплатов.
 
Совецький агітпроп завжди дарував не інформацію для роздумів, а готові догми. Замість природної їжі, мозок жертв совецької пропаганди харчували завжди такою собі поживною речовиною складеною тільки з правильних компонентів. Через це, коли справа доходить до ліквідації підпілля ОУН та загонів УПА, нащадок совецького «міністерства правди» - відомство пана Суркова, не поспішає розповідати про діяльність генералів Стокача та Рясного або офіцерів Львіської чи-то Волинської КГБ. Воно й не дивно.
 
Книжка «Велике полювання» - описання боротьби з УПА з точки зору пересічного офіцера КГБ Георгія Саннікова викликала щире обурення з боку імперців. Ще б пак, чекіст-пенсіонер визнав що НКВД-МГБ спалювало села та застосовувала отруту і психотропні речовини. Відкриття ж нюансів «ліквідації націоналістичного підпілля» відкрила б такі факти, що липова стаття про УПА в російській «Вікіпедії» багатьом здавалася б казочкою на ніч.
 
Тому для пересічних громадян виведено догму. Героя – «чекіста який завалив Шухевича».
 
Яких тільки компліментів не вигадано для Судоплатова: «вовк імперії», «сторожовий пес імперії»…
Смішно. Вовки б’ються з істотами які можуть ще й вчинити опір. А сторожові пси не служать вірно хазяям які погано годують і викидають їх, мов непотріб. Наш герой прославився вбивством беззахисних людей і службою режиму який колишніх своїх слуг викидав мов використаний презерватив.  
 
Така йому буде й назва – шакал імперії.
 
Переможець старців та інженерів.
 
За 21 рік служби в Центральному апараті ОГПУ-НКВД-МГБ Павло Судоплатов зробив просто грандіозну кар’єру – від співробітника центрального апарату ОГПУ до начальника 9-го (диверсійного) відділу МГБ СССР.
 
Першим щаблем кар’єри сталінського лейб-кілера стало вбивство лідера ОУН Євгена Коновальця. По фальшивих каналах Судоплатову вдалося втертися в довіру 47-річному полковнику. Під час Громадянської війни більшовикам не вдалося вбити легендарного командира Корпусу Січових Стрільців у бою. Тому його знищіли ударом у спину. 23 травня 1938 року Судоплатов передав Коновальцу коробку цукерок, яка за півгодини розмазала лідера ОУН по брукові Роттердаму.
 
Після повернення з-за кордону Судоплатова було… виключено з партії і усунуто з посади. В структурі НКВД це означало одне – скорий арешт, а потім або куля в потилицю або сонячний лісоповал.
 
Тут треба зробити зауваження.
 
Павло Судоплатов не був трирічним хлопчиком, він чудово бачив що робить з власним народом «справедлива влада робочих і селян». Одна фраза з його мемуарів відкриває справжню суть радянського режиму: «українські чекісти… певно, не зважили що у Західній Україні чоботи носили самі тільки військові. Хоча звідки їм було про те знати якщо в совецькій частині України чоботи носили геть усі, бо іншого взуття було просто не дістати?...» (Судоплатов П. «Спецоперации»). Щури з НКВД які не можуть дістати собі черевиків приперлися встановлювати «царство соціальної справедливості» в Західну Україну де панувала ринкова економіка і тому чоботи носили тільки військові.
 
Цікаво, а вони самі розуміли брехливість закликів своїх вождів?
 
На очах Судоплатова у розстрільний підвал були відправлені знамениті розвідники-нелегали Шпігельглас,  Пассов та інші. Був розтертий на порох добробут їхніх сімей. Чи розумів Павло Судоплатов що те саме будь-якої миті може статися з ним самим?
 
Якщо так, то якого лиха він служив цьому режиму? Через святу віру в ідеали комунізму? Тобто – через природню наївність та довірливість? Не смішно.
 
Швидше – саме до істот на кшталт Судоплатова відносилися слова з пісні Володимира Асмолова:
 
«Хоть тепер признай, по крайній мере, что служил ты с самих первых дней, не Отцу народов и не Берии, а культу личной подлости своей…»
 
Та тоді Судоплатова «пронесло». Замість сонячного лісоповалу він здобув нове завдання – вбити Троцького. Замах було здійснено з другого разу. Рамон Меркандер чий льодоруб розтрощив череп «Творця Червоної армії», до 60-го року просидів і Мексиканській в’язниці і аж тоді приїхав у Москву де став Героєм Совецького союзу. Зустрітися з ЗК Судоплатовим йому тоді з певних причин не вдалося.
 
Пізніше Судоплатов вдосконалив свої навички кілера. Після Другої Світової війни «заказні вбивства» ним здійснювалися вже без бомб та льодорубів . В структурі судоплатівського 4-го управління НКВД з’явилися лабораторії з виготовлення отрути – токсикологічна під керівництвом Майрановського, та бактеріологічна Муромцева.  Отут шакали імперії розгорнулися по справжньому.
 
У червні 1946 року в Ульяновську працівники 4-го відділення на чолі з Судоплатовим скрутили громадянина Польщі Самета, вивезли за місто і зробили йому смертельну ін’єкцію. Вбивство було імітовано під нещасний випадок.
У вересні 1946 року в Саратові в купе заарештованого діяча ОУН Шумського завітали Судоплатов і Майрановський. Паралізованому в’язню було зроблено ін’єкцію і той помер «з невідомих причин».
В серпні 1947 року в Москві був убитий американський громадянин Оггінс. Неборак-американець перебував у таборі ГУЛАГу але зумів пов’язатися з посольством. Посольство США різко зажадало видачі свого громадянина. Та після відвідин американця Судоплатовим та Майрановським претензії посольства вщухли через відсутність об’єкту претензій серед живих.
В листопаді 1947 року в Мукачеві був убитий єпископ Української Греко-Католицької церкви Федір Ромжа. Вбивство намагалися зімітувати під терористичний напад (з прицілом списати його на УПА). Візок єпископа був збитий вантажівкою, після чого самого єпископа і його супутників було відлупцьовано сталевими прутами. Та сталося нечуване – єпископ вижив. Візит Судоплатова і того ж самого Майрановського до ліжка єпископа виправив цей прикрий негаразд.
 
Всі ці заказані вбивства не потребують доказів через те що вони вже були доказані… совецьким судом. Після арешту Судоплатова серед іншого його звинуватили у заказних вбивствах і випробуванні отрути в лабораторіях на живих людях. В своїх мемуарах Судоплатов стверджував що не мав відношення до спецлабораторій, але факти свідчать протилежне. Обидві лабораторії знаходилися в безпосередній підлеглості Судоплатова,  не знати їхніх керівників, полковників медслужби він просто не міг. Начальник одного з відділів НКВД Філімонов і комендант апарату НКВД Блохін підтвердили на слідстві що Судоплатов часто бував у «лабораторії Х» і вимагав аби відділ отримував отруту тільки перевірену на живих людях – в’язнях ГУЛАГу.
 
Звідси висновок – список жертв «лейб-ката Отця народів» жахливо навіть уявити. Суща дурничка – такі самі вихиляси німецького «Анненербе» були об’явлені у Нюрнберггу злочинами проти людства, а безпосередні дослідники на живих людях отрути та вірусів, відправилися прямісінько в зашморг.
 
Провалений двобій.
 
В своїх мемуарах Судоплатов повністю спотворив сцену вбивства генерал-хорунжого УПА Романа Шухевича. Колишнього «лейб-кілера» совецької імперії не зупинило навіть існування книжки «Шляхами чекістської долі» де сцена загибелі головнокомандувача УПА була змальована прямо по звітах офіцерів НКВД-МГБ. Ця дрібничка є ще одною рискою до портрету шакала імперії. Сильна та щира людина не спотворює описання невдалого двобою  з метою спаплюжити пам'ять свого противника. Особа яка вдається до таких заходів зазвичай має зовсім інші людські якості.
 
Шухевич в кар’єрі Судоплатова займав особливе місце. Це був певно перший його противник який справді міг вчинити опір і дати здачі. Йому не можна було зробити отруйну ін’єкцію. Йому не можна було передати коробку з вибуховими цукерками. Полювання на головнокомандувача УПА по лісах було справою украй небезпечною – кожна дівчина та кожен хлопчик були очима й вухами повстанців. Полюючи на Шухевича спецгрупи НКВД часто-густо самі потрапляли у пастки повстанців і гинули до ноги.
 
Тим не менш, камерне опрацювання зв’язкової ОУН Одарки Гусяк допомогло чекістам встановити місце знаходження генерала Романа. Далі мало спрацювати мистецтво досвідченого диверсанта Судоплатова.
 
Документи свідчать, для операції з «ліквідації Шухевича» були задіяні значні сили – Білогорщу оточили частини 62-ї стрілецької дивізії ВВ МВД. Безпосередньо будинок в якому мав перебувати Шухевич було блоковано силами 8-ї роти 10-го стрілецького полку – біля 120 солдат та командирів. Всією операцією керував оперативний штаб до якого увійшли заступник міністра держбезпеки УССР генерал-майор Дроздов, генерал-лейтенант Павло Судоплатов, начальник ВВ МГБ Українського округу генерал-майор Фадєєв і начальник УМГБ Львівської області полковник Майструк.
 
З усього цього – висновок. Шухевич мусив бути взятий живим.
 
На березень 1950 року 43-річний Шухевич вже й близько не нагадував колишнього студента Львівської політехніки – захопленого волейболіста та чемпіона Галичини з плавання та бігу на 400 метрів. Життя у криївках та шалені стреси підірвали його здоров’я. В генерала опухли ноги. Його мучив ревматизм і хворе серце.
 
Чекістам нечувано пощастило – прямо напередодні арешту Шухевич відпустив всю свою охорону. Коли бійці ВВ МГБ оточили будинок з нього вийшла хазяйка. В будинку залишилися тільки зв’язкова Шухевича Галина Дідик і хворий генерал-хорунжий. Передчуваючи легку здобич, чекісти увірвалися в будинок.
 
Криївка головнокомандувача УПА всередині будинку була побудована так, що генерал міг залюбки перечекати обшук. Але чекісти, не знайшовши його в будинку зразу, почали бити зв’язкову генерала. Почувши жіночі крики, генерал Шухевич смальнув з «Вальтера» через дошки на слух по особі що піднімалася по сходах. Від куль головнокомандувача УПА загинув начальник відділення Управління 2-Н МГБ УССР майор Ревенко. Вискочивши з криївки генерал Роман накинувся на полковника Фокіна, але тут з двору забіг боєць який дав чергу з автомата Шухевичу по ногах.
 
Скотившись по сходах, ще живий генерал-хорунжий усвідомив що це кінець. Глузливо посміхнувшись ворогам, він притулив «вальтер» до скроні і натиснув гачок. Тим часом, скориставшись сполохом Галина Дідик розкусила ампулу зі стрихніном.
 
Трофеями Судоплатова стали: труп майора Ревенка, мертвий головнокомандувач УПА і напівмертва зв’язкова. Важко уявити ярість «лейб-ката Отця народів».
 
Не дивно що Судоплатов спотворив сцену загибелі генерала Шухевича. Більшого провалу в кар’єрі «лейб-ката отця народів» просто не існувало.
 
«Ліквідацією Шухевича завдання боротьби з бандитськими ватажками не вирішене: ще сидять по схронах його поплічники» - визнавав автор книжки «Шляхами чекістської долі».
 
Покарання забуттям.
 
В темній біографії Павла Судоплатова є певно тільки один світлий промінь – участь у війні проти фашистів.
 
Ще на початку війни пропеченому терористу Судолатову було доручено проводити всю диверсійну роботу в тилу німців по лінії НКВД. З ініціативи Судоплатова було створено Окрему мотострілецьку бригаду особливого призначення (рос – ОМСБОН), фактично – спецназ НКВД та базу для підготовки партизанських загонів по лінії НКВД (існували ще загони підпорядковані ГРУ РККА та Штабу Партизанського руху). Власне партизанські загони Ваупшасова, Орловського та Медведєва були родом саме звідти.
 
Крім цього відомство Судоплатова проводило численні «радіоігри» - підсовувало німцям фальшивих агентів та джерела інформації і в такий спосіб дезінформувало німецькі штаби. В результаті операції «Березино», в тил Червоній армії ледь не вилетів «головний диверсант Третього Рейху» Отто Скорцені.
 
Його б там зустріли…
 
Ще неабиякою заслугою відомства Судоплатова було полювання за ядерними секретами США. Діяльність розвідників зекономила Союзу чимало часу і мільярди доларів.
 
Всі ці операції захоплюють нинішнє покоління шанувальників історії Другої Світової війни. А от совецьких маршалів-переможців подвиги Судоплатова не захопили ані крихти. Певно – про діяльність «лейб-ката отця народів» вони були дещо іншої думки.
 
21 серпня 1953 року в ході заколоту маршалів та генералів проти Берії, Судоплатова було заарештовано у власному кабінеті. І отут починається певно самий цікавий період в житті шакала імперії.
 
«Ас-кілер» червоної імперії за ґратами почав «косити на психа» - став симулювати божевілля. Треба визнати – «косив» він вправно. Йому вдалося обдурити слідчих. До 1958 року «лейб-кілер Отця народів» відпочивав у палаті Ленінградської спеціальної психіатричної лікарні.
 
Якщо хтось ще вірить в щиру відданість Судоплатова в ідеалам комунізму, нехай пояснить таку дивну реакцію кадрового чекіста на арешт. Чи все ж таки він розумів що його чекає? Він розумів кому служить? Розумів що його попередників по службі гнобили в катівнях не за зраду та співпрацю з ворогом?
 
Вдавати дурника Судоплатову вдалося аж до 1958 року, коли нарешті відбувся суд. Серед інших звинувачень вирок містив і таке: «Спеціальна лабораторія, створена для здійснення досвідів для перевірки дії отрути на живій людині, працювала під наглядом Судоплатова та його заступника… які від працівників лабораторії потребували отрути тільки перевіреної на живих людях. Подані Судоплатову звинувачення під час судового слідства підтверджено показаннями свідків та письмовими документами доданими до справи».
 
Вирок суду – 15 років ув’язнення, плюс три роки «мінусу в правах». А ще – позбавлення звання, вислуги і всіх нагород. Совецький суд щиро поглузував з терориста – відбувати покарання його відправили до знаменитого Володимирського централу. Саме там саме у той період перебували за ґратами провідник ОУН Кирило Осьмак, архімандрит УГКЦ Климентій Шептицький, зв’язкові генерала Шухевича Одарка Гусяк та Галина Дідик й інші українські повстанці.
 
То-то радості було їм побачити в натовпі ЗК до болі знайоме обличчя!
 
Під час перебування у в’язниці Судоплатов переніс три інфаркти, осліп на одне око, здобув інвалідність 2-ї групи. В’язнична охорона не втрачала нагоди познущатися з колись всесильного НКВДшного генерала. Онук Судоплатова стверджує що у в’язниці його діда постійно били, катували, зламали хребет.
 
Як ви гадаєте, були в’язничні вертухаї комсомольцями та комуністами?
 
Відмотавши в’язничний термін від дзвінка до дзвінка, Павло Судоплатов вийшов на волю аби лишитися покинутим і забутим у першу чергу державою, якій він служив. Дивовижне було ставлення у «совка» до своїх слуг. Адмірал Дьоніц був засуджений у Нюрнберггу як військовий злочинець і відбув покарання. Проте  до самої смерті він отримував військову пенсію та працював з істориками. Ще чимало колишніх офіцерів третього рейху після ув’язнення реалізували себе у політиці, науці та бізнесі. Ставлення уряду Західної Німеччини до них було простим та логічним. Був винний – відбув покарання. А за роки відданої служби тим не менш мусить мати нагороду.
 
Ще цікавіша доля спіткала останнього головнокомандувача УПА Василя Кука. Звільнений у 1960-му році, Кук отримав квартиру в Києві та роботу в Академії наук УССР. Чекістам украй треба було показати українській діаспорі приклад «панування соціалістичної законності».
 
Та певно не варто порівнювати ставлення західнонімецького уряду до своїх офіцерів та совецького уряду до своїх ворогів зі ставленням того ж совецького уряду до своїх офіцерів, що робили для нього брудну роботу. В СССР Судоплатов реабілітації не добився. Його подвиги на війні і користь принесена державі нікого не хвилювали. На останок імперія віддячила своєму слузі самим жахливим – зневагою та забуттям.
 
Яка країна – такі герої. Таке й ставлення країни до героїв.
 
Цікаво чи усвідомлюють це нинішні імперці? Чи вони й справді говорять своїм дітям «служити імперії треба віддано, скажуть збрехати чи вбити – збреши і вбий, а держава тобі за це…»? А може пояснюють: «імперія тебе посадить, імперія тебе знівечить, імперія тебе забуде, імперія дасть квартиру і роботу твоєму ворогові, але ти так само пишайся імперією!»
 
Реабілітувати Павла Судоплатова тільки у 1992 році вже у Російській Федерації. На очах в «лейб-ката Отця народів» сталося лиховісне. Зникло все чому він служив. Здійснилася мрія його ворогів Коновальця та Шухевича – Україна стала вільною. Зникла влада комуністів. Імперія перетворилася на гору уламків. А онук людини яка «несла царство соціальної справедливості та колгоспний рай» у Західну Україну став успішним бізнесменом.
 
Дейл Карнегі не дарма казав, хочеш знати чого ти важив у житті – поцікався скільки людей прийдуть на твій похорон. У 1996 році померлого генерала Судоплатова ховала невеличка група старих друзів та ветеранів спецслужб. Держава про нього тоді не пригадала. За одинадцять років Василя Кука, генерал-хорунжого та останнього головнокомандувача так і не визнаної офіційно УПА, ховали 50 000 осіб, переважно – молодь.
 
Ховали з військовою пошаною, як героя.
 
І це природно. Не варто плутати героя своєї нації з шакалом імперії.
 
© Дракон [10.08.2010] | Просмотров: 11528

2 3 4 5
 Рейтинг: 46.1/106

Комментарии доступны только зарегистрированным -> Увійти через Facebook



programming by smike
Администрация: [email protected]
© 2007-2024 durdom.in.ua
Администрация сайта не несет ответственности за
содержание материалов, размещенных пользователями.

Вхід через Facebook