Словом «подуріти» ми в дитинстві називали наші дитячі пустощі. Саме з цим словом у мене асоціюється поетична «епідемія» на ДД.
Поезія на ДД ще недавно сприймалася як «моветон» й супроводжувалася іронічними побажаннями об’єднуватися в «поетичні клуби» деінде. Однак після того як хтось (із більш поетично обдарованих) якоїсь п’ятниці запропонував нам, звиклим до навколополітичних баталій, віршоване ІМХО – «поетичне» підбиття підсумків тижня стало сприйматися як очікувана подія. А вже цієї п’ятниці, коли на ДД їх з’явилося з півдесятка, стало зрозуміло, що для багатьох із нас така форма спілкування не лише прийнятна, а й бажана.
Моя поетично-перекладацька «сверблячка» для багатьох тут не новина (як і підозра у моєму скептичному ставленні до «новеньких»)… Однак декілька днів тому прикро вразила «доля поета», зареєстрованого під ніком Радислав: отримавши рейтинг 47.4 за своє перше «політичне» ІМХО, він раптом отримав «неуд» за друге – поетичне (© Радислав [29.07.2010] | Рейтинг: 34.3/17 | Переглядів: 312), яке, за правилами ДД, досить швидко зникло з головної сторінки. Увесь «інтерес» до молодого автора обмежився кількома лінивими коментарями на зразок «Афтару до Пушкіна як до Китаю накарачках», хоча тут, на ДД, "зривали оплески" й набагато слабкіші доробки. На моє переконання, вірш не лише «просився на українську», а вартий уваги в оригіналі:
 
http://durdom.in.ua/uk/main/article/article_id/6254/user_id/8426.phtml
 
А це – спроба перекладу:
 

Літо
 
Зелених нив пахуча пелена
Манить упасти і розкинуть руки;
Торкнутися хмарин легких руна
Й трави почути раптом дивні звуки.
 
Піднестися над луками і ставом,
Злетіти в вишину душею й тілом;
З птахами в такт піднятися небавом
І вітру вільного відчути силу.
 
Всотати кожним подихом без тями
П’янкий потік і світла, і тепла;
Довіривши себе природі-мамі –
Летіть й летіть аж ген за край села.
 
І час німий, затамувавши подив,
Мене відпустить зі своїх тенет…
Й незвіданий, щемливий трем свободи
Захопить і поглине вщерть.