Став писати комент до попереднього ІМХО, а настрочив ось такий текст.
Відразу попереджую, нікого конкретно з камрадів не мав на увазі. Лише реакція на коменти ІМХО про судей, дизертирів і т.д.
 
Коли все разом скласти, по сабжу написана ціла Олександрійська бібліотека. Здавалося б, в чому проблема? Ну, хочеться тобі пістолета, так піди й купи, поки дешево. Коли, збав Боже, дозволять, стопудово дорожчим стане. Нє-а, потрібно так, “шоб офіцьяльно”! Коли “неофіцьяльність” є завадою, значить, не так воно й потрібно.
От тільки навіщо пістолет, ніхто сказати не може. Спільне в тональності є – “щоб не скривдили ненароком”. А що конкретно буде робити зі стволом людина, яка так жахається бути скривдженою, незрозуміло!
Піти кривдників постріляти, коли вже скривдили бідненького? Так це неправильно у більшості випадків: “за просто так” нечасто кривдять.
Запобігти кривді? Ну, не знаю. Хто може запобігти грубощів у свій бік пістолетом, той, як правило, прекрасно обходиться без пістолета. Процес цей від голови, аніж від обробленого на металорізальному верстаті шматка заліза.
І потім, пістолет не найкращий і не найзручніший інструмент “кривдизапобігання”, коли навіть прийняти всерйоз стурбованість деяких громадян можливістю прийдешніх кривд, які ще чи то будуть, чи то нє. А от пістолет їм потрібен вже сьогодні. Хоча в будь-якому спортивному магазині можна купити незаборонену биту, а в будь-якому господарчому – прекрасний, абсолютно легальний кухонний ніж. З цими інструментами можна трьох пістолетоносних кривдників в п’ять секунд завалити, коли не лінуватися віддавати необтяжливим вправам півгодини щодня, а той через день – і не підставлятися при цьому під статтю. Нє, ножики і біти лежать, як лежали – видно, так палко жадана безпека не потребує простих рішень. Ми хочемо стволи! І чомусь саме короткі. Навіть конкретні марки називають, які нібито “кращі” для їхньої безпеки, чомусь все більш забугорні.
Знову ж таки, приї…сь – коли тобі так хочеться мати “можливість захистити свій дім”, на біса тобі короткий ствол? Що ти ним захистиш? Себе від зґвалтування, вчасно застрелишся? Тоді вдавися очкуром, нахрєн за тобою сім’ї мізки витирати, їм і так ще твій похорон проплатити доведеться. Коли ти дурень і накосячив стільки, що за тобою вже прийшли, то ніякий пістолет тобі не допоможе. Коли жахаєшся не спросу, а хуліганів, купи рушницю, вона всяко для дому краще, поцікався у мєнтів, пістолет їм страшніший, ніж ружжо з двома величезними дірками на кінці. Рушниця, до того ж, ще й дешевша – це крім, підозрюю, не такого вже й важливого для бажаючих мати “короткоствол” питання ефективності.
Є ще аспект, і згадується він постійно. “Озброєним народом керувати будуть краще і справедливіше, тому що забояться борзєть”. Ну, тут нічого сказати – останнім часом намагаюсь письмово не вживати ненормативну лексику. Були чмошники без пістолетів, стали з пістолетами – ось і вся різниця для влади, плюс зайвий привід вивернути чмошнику кишені.
Думається мені, бажаючи таскати в кишені стволи, співгромадяни прагнуть не пістолета, а хоча б трохи поваги до себе. Бажання зрозуміле, тільки – отже ж біда! – тут їм не допоможе ніхто, крім них самих: не пістолет робить  людину поважаною, а серце. Але коли серце є, воно не дозволить вистрелити, коли пістолет-таки опиниться під рукою в “потрібний” момент. Людина з серцем пожаліє дурня, якого нешановний гомосапієнс (чмо) – злорадно застрелить, згадуючи, як обсерався зі страху, коли дурники, що пили пиво у скверику шуміли йому навздогін всілякі дурощі. Результат: було просто чмо, а стало чмо-вбивця, яке спробувало крові, з пістолетом і дозволом тягати його з собою.
Кому він потрібен, такий результат? Кого це чмо грохне наступним?
Коли людині хочеться пістолет, то він їй не допоможе. Проте іншим доведеться туго, особливо дурням. А в молодості нормальні люди бувають такими дурнями, аж не віриться навіть. І коли чмошникам дати пістолети, то немало молодих так і залишаться дурнями назавжди – в могилі розумнішим не станеш. Але хіба це комусь важливо, коли так хочеться пістолета…
Висновок: теревені про нібито назрілу необхідність коротко ствола є дєцтвом в жопі. Кому потрібно – той має. Кому в житті не поталанило, і пістолет носити дійсно потрібно, той носить і не ссить мєнтів, тому що інакше уб’ють. 3,14здєж в інеті “Ой, як потрібен короткоствол!” є не тільки дєцтвом, але й розпискою: “Так, іноді я трішки підозрюю, що я чмо!” Не потрібно підозрювати, камраден. Це потрібно знати. Хто цю просту істину знає, тому ніякий пістолет не потрібен.
PS. Ось кулемет – це так, потрібен. Останнім часом навіть необхідний, і не один на сім’ю. З цим ніхто навіть не сперечається, помітили? Так що будьте реалістами, камраден, – бажайте неможливого!
 
Спочатку коротко, цього цілком досить для розумної людини.
Відповідь перша.
1. Пістолет неповноцінна зброя – це визнають навіть ті, хто реально тренується в його застосуванні.
2. Стурбованість пістолетами, – особливо “легальними”, – вияв блядства в душі.
3. Зброя потрібна. Немає слів, як потрібна.
4. Пістолет – навіть  не півзахід.
5. Не маю і мати не маю наміру, володіння не осуджую (з чого б це?), осуджую не пістолети, а блядське в душі.
 
PS. Кому Належить: ні до чого не призиваю, все чисто літературна гіпербола і абсолютно все нижче написане потрібно розуміти в переносному значенні. Офіційно заявляю: це фантастичне оповідання про іншу планету, а співзвучність мого персонажа Борщевського з ким би не сталося випадковий збіг. Також заявляю: автор цього тексту нічого не хотів сказати про Сонячну Систему, ні про конкретно Землю, і вже тим більше не мав на увазі конкретно державу Україна. Це один казковий персонаж переповідає іншому казковому персонажу. Гномик ельфіку. Приміром.
 
Відповідь друга.
Чому пістолет не зброя, думаю, зрозуміло будь-кому. Стріляє він погано: криво, слабо і недалеко. Звичайно, тут мона накидати монблан понтів і довго видєлуваться, тіпа “це дивлячись в чиїх руках”, “а от я вчора…” і набалакати багато всілякої єрунди.
Коли ти насправді зібрався постріляти, то пістолет тобі знадобиться тільки для того, щоб застрелитися, якщо твоя стрілянина стане віщувати погані перспективи. В свою дурну башку ти влучиш, а от в щось інше – навряд чи. Коли й вдасться влучити, то великої шкоди ти своїй цілі пістолетом не завдаси. Це відмітає версію самозахисту рідного порогу.
Чим захищати свій дім, є у кожного, і ніякий “короткоствол” тут не потрібен. Цими вашими “короткостволами” добре тільки дурниці чинити та перед бабами хизуватися, більш ні на що цей механізм реально не здатен. Хоч ні, брешу – він непогано допомагає скривдженим пальці розчепірювати, тіпа “ех, гАсудАрство сволочне, ось був би у мене пєган, йух би тоді “гопники” в мене сигаретку попросили!!!” А так виходить, що не ти сам винен, що чмо і вулицями ходити боїшся, а гАсудАрство винне – пєган не дає, прАтівне.
Ща поясню про “чмо”.
Спочатку просте питання. А для чого потрібен пістолет? Щоб стріляти чи щоб не стріляти? І прошу залишити полупідерні закидони, тіпа “щоб взагалі-то не стріляти, але раптом гопники…” і про стрільбу в тирі: кого приваблює чисто процес, той зараз саме в тирі і знаходиться. Так для чого?
Якщо “не стріляти”, тоді пістолет не потрібен. І ша, і точка.
Коли все-таки “стріляти”, то наступне питання: для чого потрібно стріляти?
Варіанти про “в ногу” і “в повітря” йдіть Гобліну локшину вішати, він хлопець стриманий. Ще вас з задоволенням вислухають в дитячому садку. Більше ніхто цю нісенітницю слухати не стане.
Зброя потрібна для того, щоб убивати.
Погнали далі.
І кого ж ви збираєтеся вбивати з палко бажаних “короткостволів”? Ви взагалі помітили, проти кого вам потрібні стволи, га, різкі хлопці?
На світі є тільки два види гомосапієнсів: військові і цивільні. Військових в якості цілі для ваших “коротких стволів” уявити важко – чи серед вас знайдеться дурник, що бажає повоювати “короткостволом” проти нормальної зброї? Думаю, все ж таки ні.
Значить, зброя вам потрібна для стрільби по цивільних. В більшості своїй це непідготовлені люди, які не мають при собі засобів захисту.
Ви зібралися вбивати беззбройних. Прошу відмітити – без аналогічної загрози з їхнього боку. Та й взагалі без загрози, коли чесно. Чи може, хтось частіше раз за півроку відмахується від підлітків напідпитку? Ну, чи хоч би раз в квартал?
Немає таких.
Поясніть тоді, хто ви такі, щоб вбивати таких самих гомосапієнсів, як і ви? Можете емоційно називати їх “гопниками”, “відморозками” – суть від цього не змінюється, це беззбройні цивільні. І коли вони вас кривдять – пробачте, це ваші проблеми. Коли ви не можете нормально поставити себе серед таких самих, як і ви, беззбройних людей, то вам потрібні не пістолети, а відмітка “чмо” в паспорті.
І не потрібно мовчати про свої проблеми. Ви маєте рацію, абсолютно, коли озвучуєте питання безпеки на вулицях.
Тільки до чого тут зброя? Це атавізм.
Незрозуміло?
Є ж інші, більш цивілізовані шляхи вирішення. Наприклад, чого б вам не піти шляхом самоорганізації? Заведіть громадську організацію скривджених, зберіть табло, пошийте фірмові краватки (чепчики, бейсболи, тюбетейки, начепіть бляхи з виразним малюнком). Найміть адвокатів, щоб всі знали: зачепиш скривдженого в хустинці, не відмиєшся потім, та ще й адвокати і журналюги скривджених піднімуть ґвалт, мєнтам за таке наскіпідарять жопи, і розлючені мєнти почнуть рити землю та тим, хто зачепив скривджених, нирки відбивати. Врешті-решт привчите, міліція буде слідкувати за такими дуже уважно і скривдити не дасть. Це насправді стопудово реальний шлях – коли, звичайно, вас хвилює саме безпека. Однак здається мені, що справа тут ні фіга не в безпеці особистій.
І коли тобі так страшно, що сьогодні на беззбройного тобі потрібен “пєстік”, що ти будеш канючити завтра? Автік? Чи, можливо, тоді тебе відразу артполком прикривати?
Вся ковбасня по пістолетах від блядства у вашому нутрі. Нікого пістолетами не захистиш, навіть ваші ненаглядні “власні гідності”. І не злякаєш – не сподівайтеся. Пістолет злякає такого ж героя, як ви самі. Від реальної загрози пістолет не допоможе, з цим не стануть сперечатися навіть дебіли. Пістолет взагалі не для захисту, це поганий і блядський механізм, ним не воюють, а “виконують” того, хто повернувся спиною в темному під’їзді.
В пістолетострадальцях є ще одна ознака блядства. Ви прагнете “легально володіти” смішною, але все-таки “майже зброєю” ще з однієї причини.
Ви засцяли, а признатися в тому, від чого конкретно – також засцяли. Ви сците все своє життя, ви вже просрали свою країну, зараз просираєте її залишки – а нині, коли попереду замаячив закономірний кінець, вам знадобилися пістолетики, щоб сцяти було не так сцикливо.
Ви зрозуміли, що вас наї…ли і від цього вам хочеться зброї, але одночасно хочеться залишитися тіпа при тямі і тверезому розумі та адекватними в чиїхось там очах. Ви чуєте, що кожному з нас мінімум потрібен зовсім не пістолет, а зовсім навіть гармата. Ну, хоч би кулемет. І не “щоб було”, а щоб стріляти. В кого стріляти, у нас, на жаль вже є, але признатися в цьому – знову ж таки, це несповна розуму і неадекватно, правда?
Так ось, гармата добре стріляє. Тобто насправді, а не онанізмом займається – їблись, і чверть гектара вільна від насаджень і підарасів. Дуже хочеться мати гармату. Є в кого постріляти, було б бажання. Відразу скажу: охоти чисто постріляти немає абсолютно, однак повільно, але невідворотно назріває така необхідність. І не тільки у мене, а у всіх взагалі.
Звідки вона взялася?
А держава наша, Уркаїна, примушує. Їй на мене пох…й стало. Вона мене не бажає захищати, у неї нині інші турботи.
Коли розглянути питання, штучно його не ускладнюючи, то держава, як вона себе нині позиціонує, це такий шнурок на побігеньках, котрого ми найняли вирішувати всього лише одне питання. Щоб наймав биків, які будуть нас відмахувати, коли якесь нахабне рило спробує на нас наїхати.
Так ось, биків-то шнурок наймає, але вони останнім часом все більше сидять у затінку, замість того, щоб в поті чола свого рискати навколо, вишукуючи, хто на нас збирається наїхати і вчитися ламати нахабні рила з першої плюхи. Їм не платять, хоч ми регулярно відстібуємо на цю справу. Бики мало того, що не тренуються і не вишукують нахаб, вони розтаскують і пробухують стволи, котрі їм купили за наші кровні. І наявність жменьки тих, хто реально служить Батьківщині, цю нерадісну картину не міняє: “рота готова або вся, або нах…й”.
І що найгірше, вони ні в чому не винні, нічого їм закинути. Вся справа в шнуркові. Шнурок, що підписався вести ці справи, не бажає працювати. Він сидить на купі бабла, яке ми викотили для вирішення наших питань, розсовує це табло по своїм кишеням та ще й має нахабство пальці гнути – тіпа, несіть ще. Мало мені. Він повністю ох…їв, цей шнурок. Він підставляє кожного, на кого нібито працює. Він вже на повному серйозі думає, що ми всі тут існуємо заради нього.
Коли б навколо був дитсадок, то все було б погано, але все-таки стерпіти можна було. Але навколо ніх…я не дитсадок, навколо купи бабла завжди нарізає кола ціла банда всяких уродів, які шукають випадку засунути руки в чуже корито. А чуже воно чи своє – залежить якраз від того, чиї бики це корито стережуть. Якщо бики наші – то й корито, виходить, також наше.
Тільки ж ми глянемо на цю справу уважніше – хто і як охороняє наше корито. Так, якась тусня навколо нього спостерігається. Однак всякому зрозуміло, що все це балет і показуха, а не нормальна охорона, натаскана і різка, котра знає – роби справу, вали все, що косо на шефа глянуло, а трапиться когось лівого привалити, фігня, відмажуть, ще й премію випишуть. У нас же охорона зовсім інша, вона навіть стріляти боїться, знає – її за стрільбу сам же шеф на кічу й потягне: “Ось товариш міліцейський, приймайте кадра, він у нас стріляти при виконання здумав. По живим людям, уявляєте?!!!”.
Та й не вміє стріляти наша охорона, розучилася давно. Бики у нас худі і брудні, їх не те, що в тир тренуватися не водять, їх навіть не кормлять толком. Наших биків, камраден, бабці на вулицях жаліють – ось до чого ми докотилися. Та й як не докотитися, коли нашою охороною командують якісь ліві хлоп’ята з неясним минулим, але таким майбутнім, що аж завидки беруть.
Як же так трапилося? Га?
А все просто: бики від нас грошенят не бачать, башляємо ми ох…їлій морді, а ох…їла морда бабло бикам зажимає. Ну, а раз зажимає, то й служби з них не питає. А коли бик лямку не тягне, він розхлябається до небоєздатності за день, а остаточно за тиждень, а у нас ця муйня не тижнями, десятиліттями тягнеться. Ох…їла морда такого стану речей не соромиться, навпаки, знаходить в цьому відмазку – як, мовляв, купляти боНби таким розгільдяям? Розгублять, проп’ють або самі підірвуться. Нє, ну його найух, боНби їм видавати, нехай вже так, як-небудь.
В результаті, нас охороняють саме як-небудь. В результаті, бики сидять в затінку і грають в доміно, з однією боНбою на сімох. Це, камраден, ніфіга не охорона, нехай навіть главпіп хоч тричі цю боНбу освятив. Коли наїдуть, такі бики просто-на-просто розбіжаться, і вписуватися за ох…їлу морду не стануть. І за нас також не стануть – хто ми їм такі. Навіть, коли знайдеться один героїчний бик, що він реально зможе зробити? Та ніфіга не зможе, боНба-то одна і добре, коли в робочому стані. Ну, кине в одного, нехай навіть докине і навіть влучить – а далі-то що? Далі все, далі піпєц і зливай воду.
Так що у нас, виходить, бики самі по собі пасуться, нічиї вони. Значить, і корито нічиє. Але ту закипає мій “разум возмущённый” – корита, навіть пусті, нічиїми не бувають. А це, яке було нібито нашим, воно дуже жирне, таких на світі більше немає. Але воно не моє, факт! Якщо не моє, значить, воно чуже. Значить, я кидаю бабки в чуже корито. Значить, я виходить, мудак закінчений. Тільки закінчені мудаки кладуть своє табло в чужі кишені.
Найгірше, що такий стан справ завжди закінчується одним і тим самим: тих, хто не вирішує свої проблеми сам, нахиляють поряд з відібраним коритом. До принципу питань немає, це не нами заведено і не нами скінчиться, питання ось яке: нафіг це потрібно саме мені, трястися від страху поряд з купою бабла, яке можна використати для корисної справи (і мені потрібної) та й жити собі спокійно?
Поки його – корито – не відібрали. Однак все йде до того. Тільки я не хочу нахилятися поряд зі своїм колишнім коритом. І мені до лампочки всі цивілізованості і права різних особистостей, не хочу я цього , ось і все. Але боюся, що мене все-таки нагнуть. Боюсь дуже сильно – бачив, як такі штуки відбуваються. Вони навіть коли з чужими відбуваються, і то дивитися страшно, а коли не дивитися, а приймати участь в процедурі особисто? А воно ж пахне для нас усіх саме цим, та все сильніше і сильніше.
Є така закономірність – коли людина чогось боїться, вона дуріє і готова стріляти. Так ось, я боюся і майже готовий. Залишилося зовсім трошки і бажання стріляти переважить всі ці розуми і адекватності, які ні разу ще нікому не допомогли, коли поставало питання жити чи здохнути. Тільки ось яка заковика, блін, пох…й рилу ох…їлому ці наші готовності, не боїться воно мене, а тебе тим паче.
Коротше, ковбойці.
У вас є правильна тяга, але вона не доходить до потрібної відмітки, чіпляється дорогою за ваше бажання подобатися всім без винятку. Це бабська двіжуха, коли не розводити муть і не формулювати обтічно. Ви і пістолет бажаєте мати, але й стріляти з нього нібито не збираєтеся, а так не буває. Інструмент для влучання в ціль потрібен тоді, коли є така ціль. Поки ви цього не визнаєте, ви будете залишатися шуганим скривдженим, що плаче про такий жаданий “короткоствол”.
Хоча цілі у нас є. І це ніфіга не пістолетні цілі, не придумані під ковдрою “гопники”. На наші рожеві попки наклали око цілком реальні пацани, котрі навіть не посміхнуться, побачивши пістолети в наших рученятах. Впевнений, що і ви це розумієте. Але ви будете відвертатися і мужньо насвистувати до того самого моменту, коли вас перекинуть через шконку. Ось тоді вам негайно знадобляться гармати з кулеметами, але реально потрібен буде уже тільки солідол і щоб швидше все скінчилося.
Щось змінити може… ну, фіг з нею, з гарматою, все одно мало в кого бабла на гармату вистачить, а ось кулемет – так, кулемет все може розставити на свої місця.
Запросто!
Готовність стріляти плюс кулемет – це серйозно, кулемет не проігноруєш, кулемет не прийдеш і не забереш. Тебе з кулеметом будуть боятися більше, ніж всіх “терористів” разом взятих. Ось тому ті хмирі, що збирають з нас табло і розсовують його по офшорах, будуть змушені кормити биків, які охороняють наші жопи і наше корито. І “змушені” тут ключове слово.
Зрозумійте просту річ, камраден, – ніхто й пальцем не ворухне, коли не змушений чи не вигідно. Вигоди з нас ніякої, їм дешевше, аби нас взагалі не було. Значить, залишається примушувати.
Тим часом для таких баранів, як любителі пістолетиків, хмирі розповідають майсі, що, мовляв, примушуйте нас, швендяючи на вибори і всілякі там демонстрації. Більшість ведеться, хоч долбо…ство такої поведінки очевидне. Примусити такого жирного і нахабного хмиря робити те, для чого його завели, можна тільки намушником, засунутим в його хавальник. І пєстіки йому не страшні, вони тільки вам здаються чимось на зразок зброї., хмирі бояться тільки намушника. Для того, аби примусити себе поважати (“поважати” означає “боятися”, іншого значення цього слова не існує) потрібна зброя, а не “короткоствол”. Через дуже короткий час це стане цілком очевидним.
А зараз тягнути рученята до кулемета, а тим більш до гармати – цілком неадекватно. Куди розумніше вболівати за шустрого розумника Борщевського і частіше виконувати громадянський обов’язок – благо, черговий привід не за горами.